Закрити
Іван Франко (1856-1916)
17 Лютого 2006, 00:00 , Переглядів: 20835
FacebookTwitterВКонтактеLivejournal
Іван Франко (1856-1916) Фото: school.xvatit.com Іван Франко (1856-1916)

Творчість стала для нього своєрідною трибуною вияву активної суспільної позиції.

"Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій він би не був великий", - так оцінив Павло Загребельний діяльність видатного українського письменника, знаного в усьому світі під символічним іменем Каменяр. Це - геніальний поет, прозаїк, драматург, критик, журналіст, учений, громадський і культурний діяч, який став для України "університетом, енциклопедією, академією наук".

Іван Якович Франко народився в селі Нагуєвичі Львівської області 27 серпня 1856 року в сім'ї коваля.

Великий вплив на формування характеру, естетичних смаків, поведінки й уподобань мала його мати.

Восени 1867 р. Івась став учнем Дрогобицької реальної гімназії. Блискуче закінчивши її, мужичий син був прийнятий на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філософію, історію української мови та літератури. Активна громадська діяльність юнака у вузі спричинилася до арешту 1877 р. Дев'ять місяців стали серйозним випробуванням його громадянської стійкості. Тому одразу після виходу з тюрми Іван Франко засновує часопис "Громадський друг", а згодом редагує інші видання: газету "Діло", журнали "Світ", "Житє і слово", "Літературно-науковий вісник". У 1890 р. він організовує Русько-Українську радикальну партію. 1892 р. захищає докторську дисертацію з класичної філології при Віденському університеті, але цісарська влада не дає змоги працювати за спеціальністю.

І він повністю присвячує себе служінню рідному народові, поступово еволюціонуючи у своєму світогляді від соціаліста-марксиста до націоналіста-радикала.

Останні роки життя хворіє, але не полишає громадської праці. Серце І. Франка зупинилося 28 травня 1916 р.

Творчість стала для нього своєрідною трибуною вияву активної суспільної позиції. Свій літературний шлях письменник розпочав у 1875 р. повістю "Петрії і Довбущуки". А ранні поетичні твори увійшли до збірки "Баляди і роскази" (1876). Мужнього поета-громадяни-на, митця-новатора з яскравим індивідуальним стилем засвідчила нова Франкова книжка віршів "З вершин і низин" (1887).

Своєрідним прологом до цієї збірки стала поезія "Гімн", один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ "вічного революціонера" як втілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості.

Конкретизуючи цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій перетворюючій силі "науки, думки, волі".

Ідеї, висловлені у вірші "Гімн", знайшли своє продовження в алегоричному циклі "Веснянки", заснованому на антитезах і паралелізмах, які символізують прихід весни не тільки у природі, а й у суспільстві. Найяскравішим поетичним зразком циклу є вірш "Гріє сонечко". У творі змальовуються веселі картини весни, відображено радісний настрій у душі сіяча-хлібороба.

Нова грань таланту Івана Франка розкрилася у збірці "Зів'яле листя" (1896), яку митець назвав "ліричною драмою". Вона складається з "трьох жмутків", де розкривається туга і страждання ліричного героя, породжені складними суспільними та особистими обставинами, непростий перебіг внутрішнього життя закоханого - від зародження почуття до його краху. Ці психологічні процеси здійснюються через самоаналіз оповідача. Причиною своїх мук він вважає "три недолі", що стали супутницями його життя: перша недоля - "м'яке серце", друга - "хлопський рід", третя - "горда душа".

Неосяжне пісенне багатство українського народу І. Франко відкриває читачеві у вірші "Червона калино, чого в лузі гнешся?". Пропускаючи образи усної поезії через призму власного інтимного життя, автор надає їм нового звучання. Твір побудований у формі діалогу між калиною та дубом, причому дуб виступає символом фізичної сили, а калина - втіленням дівочої краси і ніжності. Повторення у кожній наступній строфі попереднього непарного рядка посилює мелодійність звучання цього вірша.

Зворушливим монологом, що вражає глибоким відображенням внутрішньої боротьби ліричного героя, є поезія "Чого являєшся мені у сні?.." Автор змальовує трагедію неподіленого кохання, використовуючи сповнені великого душевного болю запитання, епітети та порівняння, що мають здебільшого подвійне психологічне навантаження (німі уста, криниці дно студене, неначе перла у болоті тощо).

Прочитавши збірку "Зів'яле листя", деякі критики зарахували її автора до декадентів. Гостре заперечення цього знаходимо у вірші-ораторії "Декадент". Твір має яскраві ознаки публіцистичного стилю, який допомагає глибше розкрити образ поета, життя якого сповнене героїчної праці і боротьби за кращу долю рідного народу:

Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.

Вершиною громадянської лірики Каменяра стала поема "Мойсей" (1905). Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Іван Франко обрав біблійну історію пророка Мойсея, який вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Трагедія Мойсея в тому, що люди, яким він віддав свої сили, дух, славу, відвернулися від нього у вирішальну хвилину. Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного, "замученого, розбитого" народу. Поетові болять "укрита злість, облудлива покірність" перед чужинцями, які "зрадою і розбоєм" цькували українців. Разом з тим автор уславлює душевне багатство свого народу, що не прагнув загарбати чужі землі. Поет пророкує відродження України у процесі невідворотного поступу історії, вірить у те, що батьківщина засяє "у народів вольних колі".

Важливою гранню творчості І. Франка стала і його проза, у якій письменник уже на початку літературної діяльності задумав створити широку, всеохоплюючу художню панораму життя галицького суспільства свого часу. Гуманістично-просвітительський оптимізм Франкової прози відчувається у творах всіх тематичних груп. А писав митець про сучасне та минуле галицького села ("Добрий заробок"), змальовував долю робітників (бориславські оповідання, "Boa constrictor", "Борислав сміється"), "спускався" на саме дно суспільного життя, "потрапляв" до в'язниць, "опинявся" серед жебраків ("На дні", "Хлопська комісія"), зображував щасливі роки дітей, їх навчання та виховання ("Малий Мирон", "Грицева шкільна наука", "Олівець"), побут інтелігенції, службовців, польської шляхти, духівництва ("Лель і Полель", "Свинська конституція", "Основи суспільності"), піднімав проблему історичної боротьби русичів проти монголо-татарської навали ("Захар Беркут").

Проблему суспільної несправедливості піднімає Іван Франко в оповіданні "Ліси і пасовиська" (1884). Сюжет оповідання сконцентрований навколо безперспективної боротьби неосвічених селян з добре відлагодженим механізмом цісарської влади за незаконно відібрану в них власність. Враження більшої достовірності подій створює оповідь від першої особи. Характери персонажів змальовані переважно пунктирно, письменник зосереджує свою увагу на конфлікті, який і визначає ідейний зміст оповідання.

По-новому оцінив Іван Франко цей конфлікт у повісті з життя інтелігенції "Перехресні стежки" (1900). Розкриваючи тему боротьби справедливості з жорстокістю і насильством, автор через образи Рафаловича і Стальського показує необ'єктивність тверджень окремих самозамилуваних українських патріотів про однорідність національної еліти. Правдошукацтву народного адвоката Рафаловича протиставляється цинічність і моральний садизм Стальського, якому байдужі суспільні інтереси і який жорстоко знущається над найближчою людиною - дружиною Реґіною. Об'єктивна оповідь підсилюється ліричними авторськими відступами, в яких яскраво проявляється позиція письменника.

Цікавою сторінкою творчості І. Франка є драматургія, у якій він знову ж таки розкриває життя різних верств українського суспільства: селян ("Будка ч. 27"), ремісників ("Майстер Чирняк"), народної інтелігенції ("Учитель"). Найбільший інтерес викликає соціально-психологічна драма "Украдене щастя" (1893), написана за сюжетом народної "Пісні про шандаря". У ній змальовано трагедію особистого життя трьох головних персонажів, в яких "украдено щастя": Анни та Миколи Задорожних і Михайла Гурмана. Хто ж украв їхнє щастя? Пошуки відповіді на це питання і складають основний зміст твору.

Композиція драми така, що однозначної відповіді читач не знаходить. Залежно від своїх моральних уподобань він засуджуватиме то Анну, яка знехтувала нормами узвичаєної моралі й зрадила власного чоловіка, то безвольного та покірливого Миколу, не здатного поборотися за власний сімейний затишок, то жорстокого і брутального Михайла, надто активного у цій боротьбі. Така неоднозначність забезпечила драмі широку популярність і довгу сценічну історію.

Іван Франко залишив помітний слід в українській культурі і як критик та літературознавець. Важливу роль відіграли його теоретичні праці "Література, її завдання і найважніші ціхи", "Влада землі в сучасному романі", розвідки та нариси про Т. Шевченка, М. Старицького, В. Самійленка, Лесю Українку.

Велич Каменяра якраз і виявляється в тому, що в його особі поєдналися письменник, мислитель і трибун у повноті, вартій, за словами Є. Маланкжа, "хіба мужів італійського Відродження ".

Новинки інтернет-магазину

Реклама

Обговорення (2)
mawenka_ 08 Лютого 2008, 22:58
знаю такого...как раз егои биграфию ищу...ой тут на острове скоко всего...
anime4nik UchiHa 29 Грудня 2008, 09:59
ХаНа нЕ мОгу НайТи прО "пеРеХрЕсНі СтеЖки", а у МенЯ пеРеЗдаЧа сеМесТроВой оЦенКи чЕрез 2 чАсА=(
]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:-> ]:->
Видалити Відміна
Забанити Відміна