Закрити
Микола Куліш (1892-1937)
31 Березня 2006, 00:00 , Переглядів: 13499
FacebookTwitterВКонтактеLivejournal
Микола Куліш (1892-1937) Фото: http://ukrtvoru.info Микола Куліш (1892-1937)

Штабскапітан Куліш добровільно зголошується залишити штаб і піти на передові позиції. Навіть під час війни письменник продовжує писати вірші, а також одноактові п'єси для солдатського драмгуртка. У 1917 р. Куліша, як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, обрано депутатом на військовий з'їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку.

Микола Куліш - чи не найтрагічніша постать української драматургії доби "Розстріляного Відродження". Твори його, заборонені у тридцяті роки, поверталися на українську сцену важко. Перше видання творів основоположника нової української драми рідною мовою на Батьківщині побачило світ у 1990 році. Доля Миколи Куліша увібрала в себе всі основні проблеми становлення й поступу українського театру XX століття.

Микола Гурович Куліш народився 5 грудня 1892 року в селі Чаплинка на Херсонщині (колишня Таврійська губернія) в сім'ї селян-незаможників. Після закінчення сільської школи навчався в Олешківському міському восьмикласному училищі. Екстерном склав екзамени за шість класів гімназії і був зарахований до Одеської школи прапорщиків.

Брав участь у Першій світовій війні. На початку 1918 року М. Куліш повертається до Олешок, його обирають головою міськради. За гетьманщини перебував у в'язниці, а після звільнення служив помічником командира Дніпровського радянського полку. Микола Куліш став прототипом образу комісара Данила Чабана у романі Ю. Яновського "Вершники". З 1920 року - начальник штабу Херсонської групи військ, воював із врангелівцями. Після закінчення громадянської війни М. Куліш повертається до Олешок і працює завнаросвітою в повітовому виконкомі, редагує газету "Червоний шлях" у Зінов'євську (Кіровоград). Із 1922 року Куліш переїздить до Одеси, де очолює губернський відділ народної освіти. Педагогічній справі майбутній письменник приділяв багато уваги. Він створив перший на той час український буквар, який назвав "Первинкою", а також читанку для початкової школи. Тоді ж з'являються оповідання М. Куліша для дітей. Проте як письменник він знайшов себе не в прозі, а в драматургії. Його дебютом стала п'єса "97". Успіх цього твору спричинив переїзд М. Куліша до Харкова, де він із головою поринув у бурхливе літературне життя, займався творчістю вже як професійний літератор, вів активну громадську діяльність. У Харкові М. Куліш зблизився з М. Хвильовим і вступив до літературної організації ВАПЛІТЕ, а згодом став її президентом, редагував журнал під такою ж назвою, а також часописи "Пролітфронт", "Літературний ярмарок". У цей час пише п'єси "Хулій Хурина", "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Комуна в степах", "Патетична соната", "Зона", "Отак загинув Гуска". Разом із талановитим режисером-новатором Лесем Курбасом закладає основу нового українського театру.

У своїх драматичних творах Куліш гостро ставив проблему українізації, культурного розвитку свого народу, створив колоритні національні характери. Така творча діяльність спричинилася до виключення його в 1934 році з Комуністичної партії ("за те, що писав антипартійні націоналістичні п'єси"). А 8 грудня 1934 року під час похорону найближчого друга І. Дніпровського він був заарештований. Під час обшуку його квартири були забрані листи, документи.

Звинувачення стандартні для всіх учасників міфічної групи "терористів" - антидержавна діяльність. Щоправда, М. Кулішу приписувалося ще й членство в ОУН.

На закритому процесі 27-28 березня 1935 року М. Куліша у складі великої групи "націоналістів" було засуджено виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР на 10 років ув'язнення у спецтаборах. Покарання відбував на Соловках, де його тримали в спецізоляторі як особливо політичне небезпечного злочинця.

Постановою УНКВС Ленінградської області № 83 від 9 жовтня 1937 року М. Кулішеві винесено смертний вирок.
Розстріляно видатного драматурга З листопада 1937 року.

4 серпня 1956 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР М. Куліша реабілітовано посмертно за відсутністю складу злочину.

Письменник своїми творами доносить до нас життя своєї епохи у самому процесі, мінливому рухові, змінах і становленні. Масштаби і своєрідність його таланту з роками не дрібнішають і не тьмяніють.

Чим же так полонив сучасників Куліша його драматичний первісток? У драмі "97" М. Куліш звертається до трагічних подій голоду на Україні в 1921-1922 роках. Це - твір глибоко правдивий. У ньому розповідається про події жорстокої тогочасної дійсності аж до жахливих її сторін - голоду, людоїдства, самосуду. Змальоване Кулішем село, як і вся Україна тих часів, розколоте на два ворожих табори, кожен з яких до кінця боронить свою правду.

Ідейно-художня вагомість п'єси "97" не лише в тому, що вона знаменувала появу нової соціально-психологічної драми, а й у тому, що вона вносила в драматургію якісно інший естетичний зміст, художньо освоювала незнані досі типи людей - тих простих, сільських дядьків, які виступили в новій ролі, - вершителів своєї долі і влади.

На таких самих ідейно-естетичних засадах - реалістичного, глибоко правдивого відтворення боротьби на селі, ґрунтуються і дві інші п'єси драматурга: "Комуна в степах" (1925) та "Прощай, село" (1933), що разом із драмою "97" становлять своєрідну трилогію про село 20-30-х років у найскладніші, переломні моменти його буття.

У п'єсі "Комуна в степах" високе і смішне, трагічне і потворне співіснують у діалектичній єдності, сприяючи пошукам селянською біднотою нових шляхів у житті. Цікаві людські типи окреслюються і в п'єсі "Прощай, село", де Куліш ще раз звернувся до теми перебудови села і віками формованої психології селянина.

Сатиричні п'єси, написані у 1926-1929 роках,- це самобутні твори про сучасність, матеріал для яких Куліш брав із того життя, яке вирувало навколо нього і яке він добре знав.

У центрі п'єси "Народний Малахій" - трагікомічна постать дрібного чиновника-обивателя, що все життя прожив у страсі, навіть мухи боявся, всю революцію пересидів, замурований у комірці, а потім, роздивившись, "схвильований і вражений" тим, які права дала революція людині, взявся і собі "здійснювати" соціальні перетворення. Він пише проекти і надсилає їх до Раднаркому, вимагаючи негайної реформи людини. Мині - головному героєві п'єси "Мина Мазайло" - хочеться змінити своє українське прізвище на якесь "милозвучне" російське. Навколо цього бажання і розгортається увесь сюжет комедії Миколи Куліша. Герої твору дискутують, висловлюють своє ставлення до цього факту, до українізації взагалі - і ми бачимо їхні характери, погляди, духовний світ, розуміємо, що московська політика "українізації" України була лицемірною і формальною. Згадаймо репліки Мини Мазайла, дядька Тараса, Мосія.

Мина Мазайло: "Серцем передчуваю, що українізація - це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця..."

Дядько Тарас: "їхня українізація - це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було..."

Мосій: "Хто стане нищити двадцять мільйонів одних лише селян українців, хто?"

Гострота конфлікту у комедії дедалі наростає, та розв'язка виявляється зовсім несподіваною. Мину, який вважав своє українське прізвище перепоною на шляху до блискучої кар'єри, звільняють з роботи за "систематичний опір українізації".

Створивши блискучу комедію, Микола Куліш торкнувся гострої проблеми, яка залишається важливою і сьогодні, - проблеми національної самосвідомості українців. Цей твір спонукає кожного до роздумів про свій духовний зв'язок із рідною землею.

Художня майстерність автора, важливість порушених у цих драматичних творах проблем ще тривалий час привертатимуть до них увагу зацікавленого читача й глядача.

Новинки інтернет-магазину

Реклама

Видалити Відміна
Забанити Відміна