Закрити
Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)
16 Січня 2006, 00:00 , Переглядів: 20498
FacebookTwitterLivejournal
Іван Нечуй-Левицький (1838-1918) Фото: www.ukrlit.vn.ua Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)

Нечуй-Левицький І.С. часто згадував, за яких умов він вирішив стати українським письменником. Професори Київської духовної академії, де він учився, не визнавали української мови й літератури. Один з них навіть висловився на лекції: - В інтересах держави добре було б спалити українську літературу. Це й підштовхнуло Івана Семеновича взятися за перо. Писав таємно від своїх товаришів студентів, з якими жив на одній квартирі. Навіть батькам не признавався, що став літератором.

"Він був українцем і українським, виключно українським письменником навіть тоді, коли многі його ровесники твердо вірили, що свобода і соціалізм знищать швидко всі національні різниці", - писав Іван Франко про Івана Семеновича Нечуя-Левицького, який разом з Панасом Мирним та Олександром Кониським започаткував новий етап у розвитку української прози.

За своє життя І. Нечуй-Левицький написав більше 50 літературних творів, у яких змалював життя майже усіх верств тогочасного українського суспільства. Проза письменника різноманітна тематично і жанрово. Зі сторінок його романів, повістей та оповідань постають картини життя селян-кріпаків, заробітчан, трагічні долі жінок-солдаток, гнівні постаті народних месників, оживає героїчне минуле України. Правдивість і широта зображення народного життя, побуту і національного характеру українців, глибока віра у творчі сили народу - такі основні риси творчості письменника. Він - майстер пейзажів та інтер'єрів. Його твори відзначаються багатством мови, поетичністю викладу.

Перше оповідання Нечуя-Левицького "Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть" (1868) розповідає про бідаку, який в житті брався за все, але не міг "на ноги сп'ястись", бо лихварі неправдою руйнували його наміри.

У повісті "Дві московки" (1868) автор показав трагедію дівчат Ганни і Марини, які зазнали великого лиха, пов'язавши свою долю з солдатами. Теми тяжкої долі жінки-селянки, горя матері-вдови, насильного розлучення закоханих роблять твір близьким до фольклору.

У повісті "Микола Джеря" (1878) письменник змальовує образ народного бунтаря, який не хоче миритися з підневільним життям у закріпаченому селі, поневіряннями на сахарні й під час наймитування на рибних промислах у Наддністров'ї.

"Кайдашева сім'я" (1879) - це зразок реалістичної соціально-побутової повісті, в якій на прикладі однієї родини показано життя українського пореформеного селянства з усіма складностями і суперечностями. Новаторство цього твору якраз і полягало в тому, що автор змальовував будні життя, а не традиційно захоплювався святковою стороною селянського побуту. Жанровою особливістю цієї повісті є й те, що автор практично не виходить за межі нерозгалуженого сюжету, який складають епізоди постійних сварок у сім'ї Кайдашів та короткочасних примирень, які знову ж таки швидко перериваються суперечками про права на власність. Зав'язка цього конфлікту настає після одруження старшого сина Кайдаша Карпа з Мотрею. Поява молодої сім'ї викликала між батьками і дітьми боротьбу за "моє" і "твоє", розворушила егоїстичні інстинкти і пристрасті цілої родини. Найнапруженіші моменти сімейного побуту письменник відтворює в гострих, вихоплених з самого життя діалогах. За їх допомогою автор розкриває психологію героїв, надає сюжету динамізму і напруженості. Завдяки майстерності письменника у творенні діалогів повість у багатьох місцях нагадує драматичний твір. Особливо яскравими є комічні сценки, які нагадують народні анекдоти, наприклад, витівки п'яного Кайдаша, пригоди з Кайдашихою під час поїздки на оглядини в Біївці, побиття горшків Марусею і Мотрею, які, змагаючись за першість у хатніх справах, сидять у неметеній хаті. Сюжет твору побудовано таким чином, що гумор у комічних сценах поступово переростає у гостру сатиру. Досить згадати сцену з 8 розділу, коли через копійчаний глечик Марусі викололи око. Цей епізод і є кульмінацією твору. У подальших сценах сатиричний ефект досягається завдяки порівнянню дріб'язкових сварок з великими "битвами", які описуються так, як у народних думах: "Не сиза хмара над дібровою ставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха..."

Розв'язка повісті несподівана. Груша, за яку довго воювали Кайдаші, всохла, і сім'ї помирилися.

Омелько Кайдаш, глава родини, швидше за інших іде з життя. Замолоду він був добрим майстром-стельмахом, але нічого не зазнав на цьому світі, крім важкої праці. Богомільний Омелько, не даючи собі ради у сварливій сім'ї, єдину втіху знаходить у чарці, що приводить чоловіка до алкогольних галюцинацій, а пізніше й до наглої смерті.

Один із найдовершеніших образів повісті - Маруся Кайдашиха. У характері жінки лицемірство, улесливість, манірність поєднуються з грубістю, лайливістю. В молодості "вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства". Тому, коли Маруся спілкується на заручинах з Довбишами, то неначе "полилася патока з [її] уст". Але ця маска швидко сповзає з її лиця, коли син Лаврін сватається до бідних Балашів. Спочатку Кайдашиха навіть не хоче заходити в хату, кажучи синові: "Тут, мабуть, живуть старці, а не хазяїни".

Здається, на дні душі Кайдашихи ще жевріють і жіноча ніжність, і доброта, і любов до краси, вона вольова й енергійна жінка, але всі її кращі риси губляться в нескінченних сварках за яйця, горшки, кабанця, грушу тощо.

У порівняльному плані подаються в творі образи синів та невісток Кайдашів. Якщо Карпо - грубуватий і черствий парубок, то Лаврін - ніжна, мрійлива натура. Одружившись, Карпо ще відвертіше виказує свій норов. Він обзиває батька, кидається на нього з кулаками, женеться за матір'ю з дрючком у руках, аж поки бідолашна не вскочила у ставок. Не справдилися сподівання читача й на те, що Лаврін у сімейному житті збереже свою красу і привабливість, стане світлим променем у кайдашівському "пеклі". Одружившись, він перестає слухатися батька, а відчувши себе самостійним хазяїном, не хоче, як і мати чи брат, нічим поступитися.

Дуже несхожими є й Мотря - горда і незалежна, "куслива, як мухи в Спасівку", і Мелашка - ніжна, скромна, сором'язлива. Та сімейні негаразди порівняли обох невісток, перетворили їх на однаково сварливих молодиць, перейнятих дріб'язковими проблемами.

У повісті життя, за висловом Євгена Гуцала, - це справжня "арена людських пристрастей", збагачена яскравими народними звичаями, соковитою українською мовою. Штучним, вимученим фразам, типовим для тогочасної літератури, автор протиставив мову "сільської баби", котра "так чесне язиком, як кресалом, аж посипляться іскри поезії". Повість займає визначне місце в реалістичній прозі XIX ст.

Український національний ідеал Іван Нечуй-Левицький прагне сформувати в історичних романах "Гетьман Іван Виговський" (1895) та "Князь Єремія Вишневенький" (1897). Перший із них за своїм жанром нагадує хроніку життя історичної особи. У центрі твору - образ генерального писаря Війська Запорозького, а згодом гетьмана України І. Виговського. Нечуй-Левицький показав свого героя в різних життєвих ситуаціях: серед духовенства і генеральної старшини, наодинці з коханою, в колі сім'ї, на козацьких радах і під час дипломатичних розмов. Задуми гетьмана забезпечити Україні незалежність, піднести ЇЇ до рівня європейських держав розкриваються у творі через яскраві монологи-роздуми.

У романі "Князь Єремія Вишневецький" автор, навпаки, відтворює образ національного лиходія, горе-українця, який, покатоличившись, не тільки став зрадником рідного народу, а й його катом. Князю Єремії протистоїть прославлений народний ватажок, сподвижник гетьмана Богдана Хмельницького Максим Кривоніс. Своєю хоробрістю і завзяттям Єремія не поступається ватажку козаків Максиму, однак той перемагає завдяки вірі у сили власного народу, у справедливість боротьби за його визволення з-під шляхетської неволі.

Проза Нечуя-Левицького - яскраве свідчення активного втручання українського письменства в суспільне життя, його ідейно-художнього вирівнювання з літературами інших європейських народів.

Адміністрація порталу висловлює особливу подяку сайту "Українське життя в Севастополі"

* * *

Всі матеріали за курсом шкільної програми ви можете отримати з "Універсального довідника школяра".

Цю книгу, а також інші книги видавництва "Навчальна книга - Богдан" можна придбати через наш Інтернет-магазин, або у магазинах видавнитцва.

ВИДАВНИЦТВО "НАВЧАЛЬНА КНИГА - БОГДАН" - НАВЧАЙМОСЯ РАЗОМ НА 12!

Видалити Відміна
Забанити Відміна