Закрити
Житимуть в віках сини славетні твої, Черкащино! Заходи із вивчення та популяризації спадщини Т. Шевченка та В.Симоненка
14 Вересня 2018, 15:09 , Переглядів: 484
FacebookTwitterLivejournal
Житимуть в віках сини славетні твої, Черкащино! Заходи із вивчення та популяризації спадщини Т. Шевченка та В.Симоненка Фото: abetka.ukrlife.org Житимуть в віках сини славетні твої, Черкащино! Заходи із вивчення та популяризації спадщини Т. Шевченка та В.Симоненка

Розробка учасника Всеукраїнського конкурсу "Творчий вчитель - обдарований учень"

Як бібліотекар, маю честь розповідати школярам найцікавіші речі першою. Адже шкільна бібліотека – це не лише книгозбірня для допитливих малюків та юних інтелектуалів. Це і можливість доторкнутися потаємних глибин народження мистецтва, і простір для творчого спілкування, і помічник для практичного поповнення інформаційного багажу.

Мета представленої роботи підпорядкована розв’язанню місії бібліотеки Мельниківської школи: створення умов для творчого зростання учнів та формування духовного світу школярів, цілісних світоглядних уявлень та загальнолюдських ціннісних орієнтирів, національно-патріотичного виховання та розуміння самоцінності особистості як результату її власного саморозвитку, самовиховання шляхом прилучення до невичерпної скарбниці української культури, поширення літературної спадщини України серед учнівської молоді.

Указом Президента України № 257/2012 «По додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» з метою гідного відзначення ювілею видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка, підтримки заходів із вивчення і популяризації спадщини Великого Кобзаря 2014 рік в Україні оголошено Роком Тараса Шевченка.

Черкащина  –  земля Тараса: поета і пророка, художника, філософа й творця, що став символом України. Ми пишаємося, що Тарас Шевченко - наш земляк, і прагнемо бути його гідними нащадками. Дана робота представляє  сценарій літературного вечора «І мене в сім’ї великій, в сім'ї вольній, новій, не забудьте пом'янути незлим, тихим словом», віртуальну подорож шевченківськими місцями, знайомить з автопортретами митця.

2015 рік на Черкащині оголошено роком Василя Симоненка. 80 ювілей видатного українського поета, якого називали другим Тарасом, відзначається  8 січня 2015 року, і відзначали його не помпезно, без офіціозу, але творчо та оригінально. Виходячи із цієї концепції, в школі були організовані цікаві заходи, щоб популяризувати постать Василя Симоненка і його поезію: марафон декламаторів віршів Василя Симоненка, музичні віночки пісень на слова поета, літературна вітальня, поетичні перерви, презентація про життєвий шлях… Дана робота представляє  сценарій літературної вітальні «Серед тиші і грому» та презентацію про життя поета.

Літературний вечір «І мене в сім’ї великій, в сім'ї вольній, новій, не забудьте пом'янути незлим, тихим словом»

(Супроводжуючі матеріали можуть використовуватися як в ході цього заходу, так і окремо, залежно від аудиторії учасників та цілепокладань організатора).

Учень 1
Черкащино, краю мій,
Тебе усі знають.
Як матусю рідну,
В віках прославляють.
Бо земля твоя священна
Шевченка родила.
В гаях темних, в садах рясних
Бунтаря ростила.

Ведучий 1
1814 року, темної ночі з 8 на 9 березня, у селі Моринці, в хаті кріпака Григорія Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – великий поет і художник Тарас Шевченко.

Ведучий 2
Тарас Григорович Шевченко прожив коротке і складне життя: із  47 років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невільником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

Ведучий 1
В таких несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний «Кобзар», написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв.

Звучить запис пісні на слова Т. Шевченка «Думи мої, думи»

Ведучий 2
20 серпня 1823 року мати Тараса, Катерина, померла на 32-му році свого віку. На руках удівця Григорія Шевченка залишилось п’ятеро сиріт: Микита — 12 років, Тарас — 10-ти, Ярина — 8-ми, Марія — 4 і дворічний Йосип. Батько одружується вдруге. Взяв з Моринець вдову Оксану Терещенчиху з трьома дітьми. В родину свого другого чоловіка не принесла вона кохання світлого, життя спокійного. Не замінила вона сиротам Шевченка рідної матері. Років через 20 після цього Тарас напише: «Хто хоч здалеку бачив мачуху і зведенят, той бачив пекло… Не було години, щоб меж зведенятами не було сварки, бійки, сліз!»

Учень 2
І золотої й дорогої,
Якби ви знали, мені не жаль
Моєї долі молодої.
А іноді така печаль
Обступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі,
Мов одірвалось од гіллі,
Одне-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя…
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки, що так
Даремно, марно пролетять
Його найкращії літа.
І він не знатиме, де дітись
На цім широкій вольнім світі.
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
І щоб де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.

Ведучий 1
Незадовго після смерті матері, 1825 року,  помер і батько. Смерть батька приголомшила Тараса.

Учень 3
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.

Ведуча
Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало»

Оксана:
Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас:
Еге ж, малярем.

Оксана:
Розмалюєш нашу хату.

Тарас:
Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана:
Авжеж, будеш!

Ведуча
Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї   і дитинство його було тяжким та безрадісним, золотим сонячним промінчиком в безпросвітній темряві була вірна, щира дружба Тарасика і його сусідки Оксани Коваленко.

(Тарас сидить за столом, щось малює. Раптом до нього тихо підкралась дівчинка, закрила долонями очі).

Оксана:
Ку-ку! Хто я?

Тарас:
Оксана? Оксана! Ти у вінку — найкраща за всіх панянок на світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксана:
Із срібними?

Тарас:
І золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана:
Золотими? Ще ні в кого таких не було!

Тарас:
А в тебе будуть!  І по дзвіночках зразу вгадаю, що ти йдеш!

Оксана:
Я без тебе нікуди!

Тарас:
І я тебе нікому не оддам…
(Діти беруться за руки)
Ми вкупочці колись росли
Маленькими собі любились.

Оксана:
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.

Тарас:
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи…
(Обоє виходять)

Ведучий 1
Тарас наймитує, а випаде вільна часина — читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Ведучий 2
Щоб мати дворового маляра, Енгельгардт у Петербурзі віддає Тараса  на 4 роки в науку до живописця Ширяєва. Там Тарас уперше почав писати вірші. Влітку 1836 він познайомився зі своїми земляками — художником Сошенком, поетом Євгеном Гребінкою, письменником Григоровичем і художником Венеціановим.

Ведучий 1
22 квітня 1838 зусиллями друзів, з доброї волі знаменитого художника Брюллова  та  поета Жуковського молодого поета викупили з кріпацтва. Енгельгардт запросив за свого кріпака величезну суму грошей: 2500 рублів сріблом. Для викупу Тараса з кріпацької неволі було вирішено намалювати картину і розіграти її в лотерею. Вирішили, що Карл Брюллов намалює портрет поета Жуковського. Лотерея розігрувалась  у царській родині. Найактивнішу роль в лотереї зіграла 19-літня дочка імператора Миколи І — Велика княжна Марія Романова. За рік до цього, влітку 1837 року,  вона здійснила велику поїздку Україною. Україна вразила молоду княжну. Можливо тому, вона із співчуттям віднеслась до долі молодого талановитого українця. 22 квітня 1838 року княжна Марія внесла 300 рублів,  інші білети лотереї купили члени імператорської родини, в тому числі і майбутній імператор Олександр та імператриця Марія Федорівна.

Ведучий  1
Шевченко навчається в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюллова. Шевченка природа наділила так щедро, що за 2 роки самоуком він встиг багато перечитати і стати надзвичайно інтелігентною людиною.

Ведучий  2
1840 року свій день народження Тарас Григорович відсвяткував напередодні виходу в світ свого першого поетичного збірника. Складався він і друкувався в одній із кращих приватних друкарень Петербурга — в друкарні Фішера. До першого видання «Кобзаря» увійшло 8 поезій: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».

Ведучий   1
1840-й рік був щасливим для Тараса і як для художника. За свою першу роботу масляними фарбами — картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» — він був удостоєний срібної медалі другого ступеня. За час навчання в Академії Тараса  тричі нагороджують срібною, а потім і золотою медаллю за малюнки з натури та живописні твори.

Ведучий 2
Однак, незважаючи на радісні події в Петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «сумними рядами». Життя на чужині гнітило його. І ось після довгої розлуки, в 1843 році поет вперше відвідав рідну землю, а  1845 року відбулася друга поїздка в Україну.

Учень 4
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї,
Та одинокому мені
Здається, кращого немає
Нічого в Бога,
Як Дніпро, та наша славная Вкраїна.
Аж, бачу, там тільки добро, де нас нема.
В лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село..
…Аж страх погано
У тім хорошому селі…

Ведучий 1
Тарас Шевченко любив і знав історію рідного краю. Багато своїх віршів поет присвятив різним історичним подіям: козацькій добі, Гайдамаччині, Коліївщині.

Учень 5
Світе тихий, краю милий, Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих літок доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі літи.
Панувала і я колись
На широкім світі —
Панувала… Ой Богдане!’
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку!..

Ведучий  2
За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. І знову довга розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, туга за рідним краєм, хвороба… Але поет не просить помилування.

Учень 6
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся... але не каюсь!..
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну!
Роби, що хочеш, з темним зо мною,
Тільки не кидай, в пекло з тобою
Пошкандибаю

Ведучий 1
Співець-патріот Тарас Шевченко в засланні мріє ще повернутись в Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе.

Учень 7
Україно! Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю —
Заплаче серденько.
Лічу в неволі дні і ночі,
І лік забуваю.
О Господи, як-то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть за ними,
Пливуть собі стиха.
Забирають за собою
І добро, і лихо.
Воскресну я!
Воскресну нині!
Ради їх, людей закованих моїх,
Убогих, нищих.
Возвеличу Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх Поставлю слово.
Я так люблю Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають,
По не в Украйні буду жить,
Людей і господа любить.
Для кого я пишу? Для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?
А все-таки люблю її,
Мою Україну широку.
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню тяжку минуту
За неї Господа моліть…

Ведучий 1
В останні роки Шевченко  писав значно менше:  слабке здоров’я, поліційний нагляд, особисті негаразди…  1857 року було написано лише дві поеми — «Неофіти» і «Юродивий» (остання залишилася незакінченою);  1858 — п’ять невеликих віршів: «Доля», «Муза», «Слава», «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Я не нездужаю, нівроку»; у 1859 — одинадцять віршів і одну поему; у 1860 — тридцять п’ять поезій; у 1861 — одну.

Ведучий 2
9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Звучить запис пісні на слова Т.Шевченка «Заповіт»

Ведучий 1
Сьогодні дорослі і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу.

Учениця
Я, маленька українка,
Вісім років маю,
Про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
Він — дитя з-під стріхи,
Він — в подертій свиті,
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре, не загине.
Наш Тарас Шевченко -
Сонце України.

Літературна вітальня  «Серед тиші і грому»

(Супроводжуючі матеріали можуть використовуватися як в ході цього заходу, так і окремими  заходами, залежно від аудиторії учасників та цілепокладань організатора).

Звучить запис пісні на слова В. Симоненка «Скільки б не судилося…»

Ведучий 1
8 січня 2015 року Василь Андрійович Симоненко міг святкувати свій славний 80-тий ювілей, як це роблять його ровесники, а то й старші колеги по перу. Та життя, на жаль, розпорядилося інакше … 

Ведучий 2
Євген Сверстюк  якось зазначив…

Учень 1
(доповнюючи попереднього мовця)
Біографічна довідка:  Євген  Олександрович Сверстюк (13 грудня 1928 -  1 грудня 2014) — український письменник, доктор філософії. Політв'язень радянського режиму.

Ведучий 2 (продовжуючи)
Євген Сверстюк  якось зазначив, що Василь Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України.

Ведучий 1
Народився Василь Симоненко  8 січня 1935 року у селі Біївці, тепер Лубенського району Полтавської області. Український патріотизм йому передав його дід…

Учень  2 (доповнюючи попереднього мовця)
Генеалогічна довідка: Троюрідна сестра поета Любов Сердюк-Баран зазначає, що їхній рід – козацький: Василева прабабуся Варвара Остапенко-Щербань тривалий час зберігала «отриману у спадок від свого батька дворянську грамоту, отриману за військові заслуги». Засновником роду вважається прадід Василя Симоненка – Панас Щербань, який працював волосним писарем у Тарандинцях. Онук Панаса Щербаня, Федір, «започаткував відгалуження родини в Біївцях, приставши в прийми до Ганни  Сизоненко». Рідний дід Василя, Федір, як і онук Федора Григоровича, Петро, «славився тим, що майстерно вишивав рушники і сорочки, полюбляв читати книги, був прекрасним оповідачем».

Ведучий 1(продовжуючи)
Народився Василь Симоненко  8 січня 1935 року у селі Біївці, тепер Лубенського району Полтавської області. Український патріотизм йому передав його дід… А ще — любов до науки, літератури, народної творчості. Після закінчення семирічки вступив до восьмого класу середньої школи в сусідньому селі Тарандинці, що за дев’ять кілометрів від Біївців. Під час заметіль, великих морозів учні, котрі мешкали недалеко від школи, пропускали уроки, а Василь — ніколи. Бувало, приходив тільки Симоненко сам.

Ведучий 2
Після закінчення середньої школи із золотою медаллю в 1952 році Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка. 1957 року, закінчивши навчання, працював у редакціях газет «Черкаська правда» (1957—1959), «Молодь Черкащини» (1960—1963), власним кореспондентом «Робітничої газети».

Звучить запис пісні на слова В. Симоненка «Виростеш ти, сину…»

Ведучий 1
У Черкасах добре знали цього худорлявого скромного юнака, адже працюючи в  пресі, він часто бував у трудових колективах області. Вдумливий, спостережливий, серйозний, він ставився до своєї роботи з особливою відповідальністю, бо розумів, що стоїть біля джерел формування світогляду української молоді, замуленого роками неправди й ошуканства.

Учень 3
Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні. 

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі. 

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи! 

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Ведучий 2
Працюючи в Черкасах, Василь Симоненко часто їздив до Києва, де завжди був «своїм» серед митців-шістдесятників…

Учень 2 (доповнюючи попереднього мовця)
Літературознавча довідка: Шістдесятники — назва нової генерації української національної інтелігенції, що ввійшла у  літературу в другій половині 1950-х  — у період тимчасового послаблення комуністично - більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги»  і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).

Ведучий 2
Працюючи в Черкасах, Василь Симоненко часто їздив до Києва, де завжди був «своїм» серед митців-шістдесятників. Разом з Аллою Горською, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ліною Костенко, Іваном Драчем відвідував Клуб творчої молоді…

Учень 1
Біографічна довідка:  Алла Олександрівна Горська (18 вересня 1929  — 28 листопада 1970) — українська художниця  і відомий діяч правозахисного руху 60-х років в Україні;

Іван Олексійович Світличний (20вересня 1929 — 25 жовтня 1992) — літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка;

Ліна Василівна Костенко (19 березня 1930) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994);

Іван Федорович Драч (17 жовтня 1936) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України (1989). Герой України (2006).

Ведучий 2
Працюючи в Черкасах, Василь Симоненко часто їздив до Києва, де завжди був «своїм» серед митців-шістдесятників. Разом з Аллою Горською, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ліною Костенко, Іваном Драчем відвідував Клуб творчої молоді, активно виступав на літературних вечорах, брав участь у творчих дискусіях, їздив на зустрічі із робітничою і сільською молоддю, мав свідому просвітницьку настанову:  розбудити в своїх сучасниках почуття національної гідності, запалити їх прагненням національного відродження. Він не втомлювався (і не боявся) звірятися у любові до України – маю на увазі як страх бути покараним, так і звичайний для поета острах смислових повторів.

Учень 3
Україно! Ти – моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ведучий 1
Однак Василеві цього було замало. Його діяльна натура потребувала конкретних результативних справ. З великим ентузіазмом включився в роботу комісії, метою якої було перевірити чутки про масові розстріли в еНКаВеДистських катівнях і відшукати місця таємного поховання жертв сталінських репресій. Василь Симоненко і Алла Горська обійшли десятки сіл поблизу Києва, опитали сотні людей і з допомогою своїх добровільних помічників з числа місцевих жителів виявили урочища, де ревні служителі більшовицького режиму ховали сліди своїх жахливих злочинів.

Учень 2
Історична довідка:    Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС)  —  російською Народный комиссариат внутренних дел (НКВД)  — одне з виконавчо – адміністративних міністерств уряду СРСР союзно-республіканського підпорядкування. Створений 7 листопада 1917 р.     19 березня 1946 р. перейменований на Міністерство внутрішніх справ СРСР.

Ведучий  2
Відомо, що саме за участю Василя Симоненка були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському, Васильківському кладовищах, у Биковнянському лісі. Ці «речові докази», що послужили незаперечним аргументом геноциду, – хіба могли вони не сколихнути ніжну душу поета, спричинитися до справжнього вибуху звинувачень тій системі, яка не тільки вбивала в людині людське, а й планомірно винищувала цвіт українського суспільства?! Василеві почуття, що залишилися за конкретикою написаного ним із товаришами  Меморандуму  з вимогою оприлюднити ці місця й перетворити їх у національні Меморіали, який вони відправили на адресу Київської міськради, лягали у зболені поетичні рядки – сміливі, гучні, нефальшиві. Вірші, де все і всі названо своїми іменами, над якими не нависав інстинкт самозбереження, бо автор не здатний був плекати «цензора в собі».

Ведучий  1
Тож трагічна смерть 28-річного поета була закономірністю радянської системи, яка, побавившись трохи у демократію, злякалася вільнодумства молодої генерації і всіляко  –  аж до фізичного знищення  –  змушувала її замовчати. Коли – застосуванням пожежних машин і водометів, як це було під час мирного зібрання київської молоді біля пам’ятника Шевченку на знак сотих роковин прибуття праху Кобзаря з Петербурга до України для перепоховання його на Чернечій горі; чи сокирою, котрою було підступно вбито Аллу Горську;   цензорським пером, що безжально шматувало кров’ю писані твори; чи залякуваннями й арештами, усілякими інсинуаціями. А коли  –  й жорстоким побиттям, як це фатально сталося з Василем Симоненком.

Ведучий  2
Підозріле ставлення влади  до Василя Симоненка спричинили не тільки його чесна громадянська позиція та сміливі трибунні вірші, а ще й той факт, що твори поета побачили світ на Заході: у мюнхенській «Сучасності» було опубліковано щоденникові «Окрайці думок» та недруковані в Україні вірші. У щоденнику Василя Симоненка залишився запис від 3 вересня 1963 року…

Учень  3
Друзі мої принишкли, про них не чути й слова.  Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. “Літературна Україна” каструє  мою статтю, “Україна” знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться... До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у “Зміні”, зарізані в “Жовтні”, потім надійшли гарбузи з “Дніпра” й “Вітчизни”.

Ведучий 1
Це Василь писав уже через рік після звірячого його побиття, коли остаточно стало зрозумілим, що система відверто демонструє свою силу, вказуючи українській інтелігенції місце «на задвірках», а то й у тюрмах. Недавній юнацький наїв розтанув, як дим. Натомість прийшли гіркота й усвідомлення своєї трагічної долі. Усвідомлення, бо до того було тільки інтуїтивне відчуття, про що свідчать написані поетом за вісім років до смерті рядки… 

Учень  3
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.
Моє життя — розтрощене корито, 
І світ для мене — каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Ведучий 2
Василь Симоненко прожив усього 28 років. Але й за цей короткий час встиг створити і передати нам літературну спадщину, яка збагатила як українську, так і світову літературу.

Учень  3
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

Ведучий 2
Якби Василь Симоненко не загинув так рано, Україна мала б поета рівня Тараса Шевченка. Так вважав Юхим Лазебник, головний редактор «Робітничої газети», коли у ній черкаським  власкором працював  майбутній  класик. Адже за 28 років Василь Симоненко  зробив більше, ніж інші літератори за своє тривале життя; його поезії «розібрані» на цитати.

Можливо, феномен творчості Василя Симоненка, яка з роками набуває ще більш глибинного і пророчого змісту, полягає в його особистості, у відсутності конфлікту між талантом і безкомпромісною чесністю, між громадянською позицією і суто людськими якостями. У його голосі немає фальші й сповзання до пристосуванства.

Учень  3
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати…
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Ведучий  1
За поетового життя побачила світ лише одна його збірка – «Тиша і грім» (1962). Решту Василевих збірок його друзям доводилося «пробивати» у друк неймовірними зусиллями вже по його смерті.

Так, фактично вже самостійним життям зажили (хоч і понівечені цензурою, спотворені, порізані живцем) Симоненкові книжки: «Земне тяжіння», збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), «Избранная лирика» (1968), «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985)… Ніби із-за хмар пробилось, виглянуло сонце…

Учень  3
Здрастуй , сонце, і здрастуй, вітре!
Здрастуй, свіжосте нив!
Я воскрес, щоб і з вами жити
Під шаленством весняних злив.

Висновки

Подані заходи  передбачають  активізацію знань учнів про життя і творчий шлях Тараса Шевченка та Василя Симоненка, ознайомлення з новими фактами та творчими матеріалами; усвідомлення єдності власної долі митця з долею Батьківщини; виховання почуття патріотизму, почуття любові до свого рідного краю, народу; визнання учнями того, що людина – найвища цінність на Землі; розуміння цінності  особистості, яка здатна до самореалізації, самовдосконалення; осмислення самоцінності особистості як результату її власного саморозвитку, самовиховання.

www.youtube.com/watch?v=65QSY4bmiMw
www.youtube.com/watch?v=a-f6Fzl2Wus
www.youtube.com/watch?v=2c6cbHYKdcU

Використані джерела інформації

  1. http://kovtuny.net.ua/home/actually/do-200-richchya-z-dnya-narodzhennya-tarasa-shevchenka
  2. http://ridna.ua/2015/01/08/fenomen-vasylya-symonenka
  3. http://vasylsymonenko.in.ua
  4. http://vikka.ua/novivi
  5. uk.wikipedia.org
  6. http://www.poetryclub.com.ua/metrs
  7. https://www.youtube.com/watch
  8. http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/24565/
Джерело: Острів знань
Автор: Бондаренко Наталія Олександрівна, Мельниківська загальноосвітня школа I - II ступенів Смілянської районної ради Черкаської області, Черкаська обл., с. Мельниківка, вул. Центральна , буд. 4
Видалити Відміна
Забанити Відміна