Закрити
Виховний захід «Т.Г.Шевченко – поборник святої правди»
13 Вересня 2018, 11:47 , Переглядів: 554
FacebookTwitterLivejournal
 Виховний захід «Т.Г.Шевченко – поборник святої правди» Фото: blog.poltava.to Виховний захід «Т.Г.Шевченко – поборник святої правди»

Розробка учасника Всеукраїнського конкурсу "Творчий вчитель - обдарований учень".

Мета: вшанувати пам'ять видатного поета, патріота України,Т.Г.Шевченка; розвивати творчість, акторські дикламаторські здібності учнів, пам'ять,формувати уміння триматись на публіці;

виховувати любов та повагу до творчої спадщини Т.Шевченка, його вагомий внесок у розвиток української літератури.

Обладнання: урочисто прибрана зала, портрет Т.Г.Шевченка, вишитий рушник, альбом «Тарас Шевченко», ілюстрації до творів Т.Г.Шевченка, виставка книг про життя і творчість Т.Г.Шевченка.

Форма проведення: літературно-музична композиція

Епіграф
Ти,Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки

Хід заходу

Вчитель
Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Шевченко починається не з горя,
Шевченка - уявіть собі! – не з горя,
Шевченка – уявіть собі – з любові
Правдиво, як із березня весна

Ведуча 1.
Шевченко – явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни.

Тарас … Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни.

Нас просто не існує без нього.  Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Він вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу.

Шевченко – універсальний. Він наш всесвіт.

Явище Шевченка – виправдання України перед людством, підтвердження нашої національної повноцінності.

Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим європейським і світовим явищем, бо досі як слушно зауважив Вадим Скуратівський, «вікове горе має, по суті, не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім голосом».

Учні 7-Б класу виконують пісню «Дорогий Тарасе!»

Вчитель.
Так, саме навесні прийшов у світ цей геній людства, «щоб всіх од сну нас розбудить». Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати.

Учень
В похилій хаті, край села,
Над ставом, чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.

Сценка  «Дивовижний світ»

(Дійові особи: Тарас - 6 років, його старша сестра Катерина –16 років) Виконують учні 6-Б класу: Владислав та  Анастасія

(Подвір’я. Тарас лежить горілиць біля Катрі, спостерігає за рухом хмар)

Тарас.
— Он півник! Півник! Я такого півника вмію малюва­ти! Ой, Катре, дивись: одірвався хвостик, зникла голо­ва. Перетворився півник на кицьку! Хіба таке буває? Був півник, а тепер кицька!

Катерина.
— На небі всяке буває.

(Пауза. Хлопчик знову дивиться на небо)

Тарас.
— Он, Катре, дивися: ноги, руки, голова, бриль із пір’їнкою, справжнісінький тобі пан. Он сонце! Пан! Пан!

Катерина.
— Який пан?! Яке сонце?!

Тарас.
— На небі пан ковтнув сонце! Бачила?

Катерина.
— Тарасе, пан усе може ковтнути...

(Ще деякий час Тарас лежить. Згодом встає й ховається за тин)

Тарас (з-за тину).
Ку-ку, Катре, я де? Де я? Знайди мене.

Катерина.
— Оце, підожди, я тебе знайду, як скінчу нитку ви­шивати.

(Продовжує вишивати)

Тарас.
— Ку-ку, ку-ку!

Катерина.
— Ти краще сів би біля мене. Я б тобі казку розпо­віла або пісню заспівала. (Пауза) Братику, де ти? Ходи сюди... Ти ж любиш пісні...

(Тарас виходить зі своєї схованки)

Тарас.
— Ой, люблю, люблю, сестричко, заспівай...

Катерина (співає). Хор виконує пісню «Якби мені черевички». (Катря продовжує вишивати, Тарас дивиться у далечінь. Пауза)

Тарас.
— Катре, а то правда, що небо на залізних стовпах тримається? Вчора Микита хлопцям говорив, сам чув.

Катерина.
— Так, братику, правда.

Тарас.
— Треба й мені піти подивитися, що то воно за ди­во...

Катерина.
— І не думай навіть... ти ще малий... і не смій у та­ку далину пускатися... (Обоє мовчать. Катря вишиває)

Тарас.
— Катре, а чому так багато вночі зірочок на небі?

Катерина.
— Це коли людина на світ приходить, Бог свічеч­ку запалює. І горить вона, поки людина живе. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарас.
— Бачив! (Пауза) Катре, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь вид­но?

Катерина.
— Бо коли людина зла, заздрісна, лиха, скупа, — її свічка ледь-ледь світить, тліє. А коли людина добра, лю­бить усе живе, Богом створене, робить добро, тоді свічеч­ка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Тарас.
— Катре, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка сві­тила найясніше!

Катерина.
— Старайся, мій братику!

Звучить пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя” 

Учень
Не на шовкових пелюшках.
Не у величному палаці –
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці.
Нещасна мати сповила.
Його малого й зажурилась…
І цілу ніченьку вона –
За сина – кріпака молилась.

Учитель
Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх було шестеро. Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. У Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета.

Сценка  «До школи»

(Дійові особи : Ведуча, Тарас, дід Іван , Мати Тараса, Катерина )

Виконують  учні 9-А класу: Мирослава, Олександр, Максим, Юлія.

(Подвір’я. Дід сидить на колоді. Мати Тараса коло ньо­го латає сорочку. )

Катерина
Лугом іду, коня веду,
Розвивайся, луже,
Сватай мене, козаченьку,
Люблю тебе дуже.

Дід.
— Чия то дівчина так гарно співає?

Мати.
— Та то наш Тарас. Ще отче нашу добре не знає, а до пісень, як старий. Он як виводить.

Дід.
— Добрий голос, дякові б придався.

Мати.
— Та вже восьмий рочок минув.

Дід.
— У школу пора посилати, там співатиме. (Пауза)

Дід.
— Тарасику, іди-но сюди, дитинко! (Тарас підбігає до діда) Оце дивлюся на тебе, Тарасе, так ти вже справжній козак! А скажи-но мені, онуку, чи не набридло тобі по бур’янах із хлопцями гасати, а, може, за діло серйозне взятися? Пора тобі вчитися в школі, будеш учити азбу­ку.

Тарас.
— Дідуню, а воно трудно?

Дід.
— Та ні, онуку, треба лише добре придивлятися, запа­м'ятовувати, то й грамота швидко даватиметься. Я ж читаю, батько твій навчився...

Тарас.
— І я навчуся!

Дід.
— Так, ріднесенький, навчишся і читати, і писати.

(Гладить онука по голівці)

Тарас.
— Дідуню, а малювати я навчуся?

Дід.
— Ну, малювати навчишся, то не так просто... треба дуже хотіти і старатися. (Пауза)

Дід.
— Тарасику, зайди в хату, там на покуті є Псалтир, при­неси його сюди. Оце перевірю твою пам’ять.

(Тарас іде до хати, через кілька хвилин приносить Псалтир, подає дідо­ві. Дід поправляє вуса, цілує святу книгу, хреститься. І поволі читає)

"Блажен чоловік, що за порадою безбожників не хо­дить і на путь грішників не ступає, і на засідання блюз­нірів не сідає. Але в Господа законі замилування має і над його зако­ном день і ніч розважає. Він — мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в'яне, і все, що чинить він, йому вда­ється. Бо про путь праведників Господь дбає, а путь же без­божників пропаде".

(Увесь час, поки дід читає, Тарас пильно придивляється до літер)

Тарас,
— Дідуню, а як оту букву звуть, що хвостик вгору і хвостик вниз?

Дід.
— То — "буки".

Тарас.
— Яка вона дивна!

Дід.
— А це, Тарасе, Аз! Ну, кажи: Аз! Бачиш, вона неначе дря­пак!

Тарас.
— Це — Аз, аз, аз!

Дід.
- А це?

Тарас.
— Буки!
Дід.
— Добре! А тепер дивися: це — Веді. Це — Глагол, а це — Добро. Запам'ятав?

Тарас.
— Ну, перевірте мене.

(Дід показує літери, а Тарас називає)

Дід.
— А це, яка буква?

Тарас.
— Це — дряпак!

Дід.
— Та ні ж бо, це ж Аз, аз, аз!

Тарас.
— Дідуню, я навчуся читати, писати, а потім — малю­вати. Я буду малярем! А тоді намалюю і Вас, і нашу ха­ту, і Оксаночку.

Дід.
— Катре, йди з Тарасом до хати. Приготуй йому на завт­ра чисту сорочку, змий голівку, бо завтра таки неодмін­но відведу онука до школи. А ти, Тарасе, слухайся ма­тері, коли лягатимеш спати — помолися Богу і попроси в нього благословення на свою голівку

Катерина.
— Добре, батьку...

(Пауза. Встає мати, бере сина за руку, йдуть до хати. Дід встає, хрес­тить — благословляє їх, знову сідає .)

Ведуча 2.

І сидить Тарас за Граматикою між школярами у дяковій хаті, лобатий, чуб білий, як пшениця, лице смагляве, вилискує, а очі ясні та сині, як роса на льоні. У школі тільки й чути його.

Малий Шевченко брався до науки охоче; він відчу­вав, що за дяківською наукою десь далі ховається справж­ня — ясна, радісна. І цей чарівний світ, мов магнітом, тяг­нув до себе крізь убогі брами дяківської школи.

І вже відомим поетом він згадував, куди привела його Доля.

(Виходить Тарас)

Тарас.
...Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
"Учися, серденько, колись
з нас будуть люде”, — ти сказала.

Хор учнів виконує пісню «Тихо над річкою»

Учень
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами – сльозами.

Сценка  (Дійові особи: Тарас, сестра Катерина, мачуха)

Виконують учні 8 класу: Артем, Марина, Ксенія.

Тарас. Катре! Де ти?

Катря. Я ось тут.

Мачуха. Ти може знов кудись навтіки вибираєшся ледащо? Ані кроком мені з хати бо битиму чуєш? Степанко плаче, іди колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір’я!

Тарас. Сестричко!

Катря. Що?

Тарас. Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, як намальовані. І рибки плюскочуться. А в хаті темно чогось так зле.

Катря. Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.

Тарас. Тямиш сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так як ми?

Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання, співу та написання віршів.

Тарас:
І золотої й дорогої
Моєї долі молодої,
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
І ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі.
Одне-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я.

Ведуча:
Дорогі діти, шановні гості і батьки! Сьогодні ми завітали до нашої світлиці. Разом полинемо у спогади про важкі роки славетного Кобзаря, прислухаємося до шевченківської думки, слова, вклонімося світлій пам’яті поета.

Я впевнена, що кожен з вас бачив зоряне небо. А чи задумувалися ви, чому одні зірки світять яскраво, а інші ледь тліють.

І учень
За старовинним повір’ям відомо, що коли народжується людина – загоряється нова зірка – це Господь Бог запалює свічку. І горить ця свічка, поки живе людина. А от чому одні зірки яскраві, а інші тьмяні?

ІІ учень
Та тому, що коли людина зла, недобра, скупа, то зірочка її ледь тліє, а якщо людина добра, справедлива, чесна, то зірка її світить яскраво, віддаючи своє тепло і світло.

ІІІ учень
Ось так 9 березня 1814 року загорілась на небі нова зірочка, саме в цей день народився маленький хлопчик, який згодом став великим поетом зі світовою славою. Люди з таким обдаруванням, з таким Божим даром народжуються раз на століття.

ІV учень
Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра-Славути.
Минають роки, десятиліття. Але ніколи не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну.

І учень
Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Вчитель
А чому саме сьогодні? Бо день народження і день смерті його стоять поряд – 9 і 10 березня. Між цими двома березневими днями – 47 років життя, яке стало славою і гордістю українського народу.
Починаються Шевченківські дні. Ми звертаємося до поета, який став для України заповітною думою, її безсмертною піснею. Тож нехай вогонь його душі (запалює свічку) запалить у ваших серцях іскру віри, надії, любові до рідної землі, свого народу.

ІІ учень
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику Руїну…
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте, -
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Вшануємо пам’ять поета хвилиною мовчання.

ІІІ учень
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами – сльозами.

ІV учень
В похилій хаті, край села
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати, вбита горем.

І учень
Шевченків край… Так називають Черкащину. Тут у селі Моринцях, у родині селянина – кріпака народився великий поет, художник.
Згодом сім’я переїхала в Кирилівку, де пройшли дитячі роки Тараса.
Ось так згадує Тарас про свою хату.

Тарас.
Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати – яблуня, квітник, стара гілляста верба, а за вербою клуня, за клунею – сад.

Ведуча 1.
Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас біля нього, показує дід на темне небо, на зорі.

Дід.
Ото Чумацький шлях! Ото їдуть чумаки, їдуть, навколо самий степ та тиша. Глянуть на зорі – ото їм і дорога (показує).

Ведуча 2.
В Тараса справ чимало. У ставку викупатися треба. До кузні забігти, як коваль працює подивитися. Їсти хочеться, та нічого додому йти – нема нічого. Оце часто утікав від усього, ховався в густі кущі калини і мріяв.

Пісня на вірші Шевченка Т.Г. «Зацвіла в долині…»

Вчитель.
Слова до цієї пісні взято зі збірки поетичних творів Т.Г.Шевченка, яка називається «Кобзар». Перший «Кобзар» вийшов в світ у 1840 р. у Петербурзі.  Тут було всього 8 віршів. Тепер 252 вірші.

А чому Шевченко назвав так цю збірку? (Кобзар – народний співець).

Я бережу «Кобзар» як реліквію, святу книгу. Радію і за вас, що у ваших домівках (майже в кожного) є така дивовижна книга, яка тісно пов’язана з життям нашого народу. Ця книжка вважається святинею, національною Біблією України.

ІІ учень
Коло хліба, на столі,
На самотканій скатертині
Лежала книга, як святиня…
То був «Кобзар».
Його не міг
Ніхто, не вмивши рук, узяти.

ІІІ учень
Над Кобзарем
Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.
Ані шелесне верба височенька.
Наша Тетянка відкрила «Кобзар».

Вголос читає Тараса Шевченка.

Ген за рікою синіє гора,
В небі веселка розквітла казково.
Ніжно вплітається в гомін Дніпра
Добре і щире Шевченкове слово.

Вчитель.
Хочеться, щоб струни вашого серця забриніли, читаючи «Кобзаря». Скільки ніжності і любові до рідного краю у його віршах.

ІV учень
Коли Тарасові минуло 9 років, померла мати. А коли минуло 11 років, він втратив останню опору – батька, який, помираючи, сказав пророчі слова: «З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

І тільки поховали батька, зібрав Тарас у свою торбинку каламар, перо й крейду і пішов шукати собі долі.

Звучить мелодія. Виходить хлопчик 1у вишитій сорочці.

І учень
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози. Я не знаю,
Чи есть у бога люте зло,
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повилаІ,
повиваючи, співала.
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! Сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії!
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!

Виходить дівчинка.

У житті Тараса Григоровича чорною довгоючорною лінією вимальовувалося горе. Із 47 прожитих років йому довелось бути; 24 роки кріпаком, 10 років у неволі, 3,5 роки під наглядом поліції. І тільки 9 років вільною людиною.Осиротівши ще в дитинстві , він все- таки знаходив у собі сили облагородити цей чорний відтінок болі за себе, за народ, за Україну.(Малює чорною фарбою на ватмані).

ІІІ учень .
І я живу, і надо мною
З своєю божою красою
Гориш ти, зоренько моя.
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая
Моя ти мамо! положи
Свого ти сина в домовину
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи!

Дівчинка 2
Фоном полотна долі Шевченка є золото таланту. Муза ніколи не покидала його. І все, що  створював Шевченко було неповторним. Він і поет, і прозаїк,і художник, і науковець. Все він – золотий шедевр української культури. (Малює золотою фарбою).

ІV учень.
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люди? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

Учитель читає вірш Ліни Костенко «Поезія... Велика і безсмертна...»

Поезія... Велика і безсмертна.
Буденно ходиш поруч і мовчиш.
Тебе вивчає хтось завзято і уперто.
А хтось напише сам, послухай лиш.
Поезія... Слова, рядки із літер.
Такі терпкі слова, що аж болять.
Бо тут і неба синь, бо тут гуляє вітер.
І мрії, й думи, що вночі не сплять.
Поезія. І все — мов на долоні.
Про щось шепочуть нишком спориші.
«Поезія... Це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі»

Ведуча 1
Поезія — це цілюще джерело для спраглої душі, це ясний промінець сонця в негоду, це біла квітка сподівання, п’янкий трунок травневого вечора і місяці вповні, коли квітне яблуневий сад.

Ведуча 2
Тож запрошуємо учасників конкурсу на зустріч з безсмертною поезією Тараса Шевченка.

Ведуча 1
Виступи учасників конкурсу буде оцінювати компетентне журі в складі ...

Ведуча 2
До участі в конкурсі запрошуються учасники вікової категорії 16-18 років.

Ведуча
У народі його звуть батьком, просто Тарасом, Кобзарем — такими простими і разом з тим такими багатогранними словами. А так називають тільки найулюбленіших, тих, хто всім серцем належав народові, був нерозривний з ним.

Ведуча 2
Сьогодні в такий неспокійний, буремний вік нам, може, як ніколи, потрібна сила духу Шевченка, його віще слово, яке будить, підтримує і зміцнює в кожному безмежну любов до України. Сьогодні нам потрібна незламна віра Шевченкова в те, що «буде правда між людьми».

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» у запису. Після першого куплету на фоні пісні на сцену виходять молодші школярики з гвоздиками в руках:

1. Слухайте, слухайте голос
Голос безсмертний Тараса.

2. Він — наша гордість і слава,
рідного слова окраса.

3. Він народився в неволі,
Виріс борцем проти гніту,
Бився за щастя народу,

4. Бивсь проти рабського світу

До них приєднуються учні 6 –Б класу

1. Слухайте, слухайте слово,
Слово живе Кобзаря
Лине воно над світом,
За океани й моря.

2. Він заповів нам жити
В вільній великій сім’ї.
Він заповів любити
Ниви свої й гаї.

3. Він заповів не забути
В вільній сім’ї співця.
Голос поета віщий
В наші ввійшов серця.

Учні  сходять зі сцени і кладуть квіти до портрета Шевченка.

Ведуча 1
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля,яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами — сльозами.

Ведуча 2
Благословенна і ти, Україно, що дала нам такого генія, пророка, патріота. Дала людину, до якої навряд чи хто зможе дорівнятися у своїй любові до тебе.
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу...

Ведуча 1
Україно! Якою сумною і трагічною була твоя доля. Єдина країна на світі, народ якої тривалий час не мав своєї держави. За Україну, за її волю і долю 10 років карався на засланні, але не боявся Великий Кобзар, наш батько Тарас.

Ведуча 2
Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна. Вони нероздільні.

На сцені учні з літературно-музичною композицією «Буде Україна на землі» На фоні пісні на екрані з'являються слайди з краєвидами України.

Ведуча 1
Сторінки «Кобзаря» гортаю...
І серце так чогось болить...
Як назви всі ото читаю,
Аж плаче,стогне та щемить.
Перед очима ніжна мати,
Яка вклада синочка спати,
Цілує, пестить, захищає,
За ним постійно доглядає.
...І дивно людям: ось яка любов,
Здається ж — їй не рідна кров,
Але круг нього все товчеться,
Допомогти у всім береться,
Любов’ю душу зігріває.
Але ніхто того не знає,
Що на таке лиш мати здатна;
Заради сина хрест нести,
Ціною власного нещастя
Талант  дитині принести.

Ведуча 2
Ці рядки написала одна з випускниць нашої школи. Чи здогадуєтесь про який твір йдеться? Ось вам невеличка підказка. Інсценізація уривка поеми «Наймичка» від слів: «Ввійшов Марко в малу хату... до слів: «А мати вже спала...»

На сцену виходить першокласник.

Першокласник.
А хто написав такі чудові вірші, які звучать сьогодні на конкурсі?

Українка. 
А написала їх, дитино, проста людина, яку Бог наділив незвичайним талантом. Зібрані всі твори у книзі «Кобзар». Шевченків «Кобзар» — це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав їх своєю книгою. Тримай, дитино, «Кобзаря». Бережи і читай, бо в ньому історія наша, біль наша.

Першокласник
Спасибі. Обіцяю, буду читати, вивчати і скоро стану учасником цього ж конкурсу.

Учні читають «Заповіт» різними мовами: українською, російською, білоруською, болгарською, англійською.

Ведуча 1     Творчість Шевченка не була даремною. Терновий вінок слави принесла вона йому, а нам — невмирущого генія, поводиря,що й досі показує шлях у боротьбі за ідеали правди і добра.

Звучить пісня про Шевченка у виконанні учнів.

Ведуча 2
Свої таланти демонструють учасники конкурсу вікової категорії 13-15 років.

Ведуча 1
Поціновувачі творчості Шевченка помітили, що улюбленим символічним образом для Шевченка була червона калина. 365 разів ужив він цю лексему у своїх поезіях. А ще дуже любив співати. Навіть жандарми заслуховувались його співом. Його твори такі емоційні, що багато композиторів поклали їх на музику, деякі з них звучать як українські народні.

Звучить пісня «Зоре моя вечірняя» (винонує учениця 9-А класу: Альба Мирослава)

Учитель
Багата земля Миколаївщини визначними людьми і талантами. Кажуть, поїть цілющим нектаром вона не одне покоління. Сьогодні у нас в гостях юні таланти Миколаївщини. До них часто приходить Пегас і приносить їм творчий успіх.

На сцену я запрошую конкурсантів у номінації «Авторський вірш про Тараса Шевченка».То ж щасти вам, юні таланти. Запаліть свою зірку.

(Після конкурсу кожен учасник підходить до стенду «Запали свою зірку» і прикріплює червону зірочку)

Ведуча 1
Є в поета народження дата,
Дати смерті в поета нема.

Ведуча 2
Встань, Тарасе, подивись,
На свою Вкраїну милу,
До нащадків всіх звернись
І озвуч вкраїнську мрію.

Учасники свята виходять всі на середину сцени. Наперед виходить учень 7 – Б класу Артем в образі Тараса Шевченка.

Учень:

Я — поет. Я — минуле й майбутнє.
Є у серці моєму недоспівана пісня,
Є пророчі слова незабутні.
Хай же ляжуть вони у ваші серця
І на вольності Гімн обернуться.
Те що стало рядками в життєвій поемі,
Хай ніколи не згасне,
І ніколи не дійде кінця.

Учні розступаються, проводжаючи Тараса у вічну путь.

Вчитель
Хочу сказати словами, Івана Франка:
«Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа.
Він був  кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжниммужам.
Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не змогла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віру в бога у зневіру і песимізм!».

Джерело: Острів знань
Автор: Гурська Ірина Дмитрівна, Миколаївська ЗОШ І-ІІІ ст. №50 ім.Г.Л.Дівіної Миколаївської міської ради Миколаївської області
Видалити Відміна
Забанити Відміна