Закрити
Григорій Савич Сковорода – перший український філософ
17 Лютого 2013, 17:09 , Переглядів: 40862
FacebookTwitterLivejournal
Григорій Савич Сковорода – перший український філософ Фото: www.gazeta-nd.com.ua Григорій Савич Сковорода

Навчально-виховний проект учасника І Всеукраїнського конкурсу "Творчий вчитель - обдарований учень".

Мета проекту:

  • залучити учнів 9 – го класу у реальну діяльність
  • сприяти максимальному наближенню навчання до виявлення задатків та здібностей кожного учня
  • формувати інноваційні особистості
  • засобами проектування підвищувати інтелект учнів
  • систематизувати, узагальнити й поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлюх Г.С. Сковороди
  • зацікавити учнів філософськими поглядами письменника на найвищі якості людини – розум, совість, працелюбність, а також на правду, справедливість, суспільний лад
  • показати, що життєві переконання Сковороди – філософа невіддільні від його творчості
  • оцінити внесок першого українського філософа в розвиток світової філософської думки
  • розвивати в учнів навички самостійної роботи у процесі виконання проекту, а також ініціативу, спостережливість, орієнтацію на досягнення мети, творче мислення, особисту думку
  • розвивати уміння синхронно виконувати різні завдання, визначати провідні ідеї філософських творів
  • розвивати старанність у навчанні, наполегливість, кмітливість, допитливість
  • виховувати повагу до досягнень філософської думки Г.С. Сковороди, інтерес до історії України, патріотизм як любов до великої і малої батьківщини
  • виховувати прагнення добра, справедливості, бажання пізнавати світ, виходячи з позитивістських позицій, повагу до надбань минулих поколінь, любов до природи, пісні, слова.

Напрям проекту:

  • проект, як метод організації дослідницької діяльності учнів

Форма організації проекту:

  • групова робота учнів

Основні характеристики проекту:

  • спрямованість на досягнення конкретних цілей
  • координоване виконання взаємозалежних завдань
  • обмеженість у часі реалізації з визначеним початком і кінцем.

Діади:

  1. Андрущенко Олег – Говоруха Андрій (1)
  2. Балацька Анастасія – Гоношенко Володимир (2)
  3. Карманугова Анастасія – Турчин – Дмитро (3)
  4. Кущ Марина – Овсянников Олександр (4)
  5. Лук`янчик Альоша – Фастовець Світлана (5)
  6. Ходорова Юлія – Трубник Данило (6)
  7. Шликарецька Ірина – Яковлєв Денис (7)

Зміст проекту

  1. Біографія: Григорій Сковорода
  2. Григорій Савич Сковорода. Цікаві факти
  3. Творча Діяльність Сковороди:
  • письменник
  • поет
  • байкар
  • філософ
  • викладач
  • музикант
  • співак
  1. Образи – символи у творах Сковороди
  2. Ідея “сродної праці” талановитого письменника – гуманіста
  3. Афоризми Г.С. Сковороди
  4. Вшанування пам`яті першого українського філософа

1. Біографія: Григорій Сковорода (1722-1794)

Народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю. Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань.

У 1738 році батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків. У 1742 році його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання. Людина виняткових здібностей і гострого розуму, Г.Сковорода здобув в академії глибокі знання з філософії, вітчизняної, античної, західноєвропейської літератур, досконало опанував кілька іноземних мов, серед яких були латинська, грецька, німецька.

У 1750 році трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон, з якої Григорій Савич скористався. Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Безсумнівно, ця подорож справила надзвичайно важливе значення на формування поглядів майбутнього філософа. Три роки тривала ця експедиція, повернувшись після якої в Україну, Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю.

Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють від цієї діяльності. Після цього Г.Сковорода тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Він довго не погоджувався на таку службу, але, хитрощами заманений і заведений до панської садиби, змушений був усе-таки пристати на непривабливу пропозицію. Любов, привітна приязнь, якою відзначався колишній вельможа, більш за все впливали на Григорія Савича.

Залишаючись при дворі, він був сповнений щиросердним бажанням стати корисним людям. Ці роки відзначилися поглибленим зближенням з життям народу, його внутрішнім єством, і це допомагало йому у пізнанні як самого себе, так і навколишнього світу. Часто у вільні від основних обов’язків години він мандрував околицями села: гаї, діброви, поля були співрозмовниками або співучасниками його роздумів. Усе більше і більше віддаляючись від суєтності, він з хвилюючим самозреченням наближався до найпривабливішого свого пристанища - любомудрості.

З 1759 по 1769 роки Г.Сковорода працює як викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення. Понад чверть століття, "переповнюючись живим відчуттям істини", мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання.

З 1753 по 1785 рік Г.Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку "Сад Божественних пісень". Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти. Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити "мислячу силу" в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних. Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя.

Так, у "трудах праведних", і скінчив свій життєвий шлях один з найгеніальніших філософів світу Григорій Савич Сковорода. Помер він 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині - Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: "Світ ловив мене, та не спіймав". Таким чином Г.Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.

Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Савича Сковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі з’явилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі.

Вроджене відчуття і набуті знання досить швидко виробилися у Г.Сковороди у непохитне переконання, що животворящим началом людини є її дух. Самопізнання, заглиблення у свій внутрішній світ, уміння слухати себе, голос своєї совісті дозволяють правильніше й чіткіше осягнути покликання людини на цій землі, викристалізувати думки і почуття, аби навести духовний лад у своїй душі. Бо тільки в чистоті, несуєтності, благоговійності й мудрості можна почути істинний голос свого внутрішнього "я", голос духу.

Феномен постаті Григорія Савича Сковороди - у дивовижному гармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.

Вроджена чутливість, схильність до роздумів, здібність до знань, любов до праці - все це сприяло формуванню особ-ливого внутрішнього світу, наповненого істинною мудрістю, справ-жніми почуттями. Це й дозволило йому визначити чітку систему поглядів на щоденне земне існування. Показником такої справжньої мудрості стало його переймання загальним станом духовності свого суспільства, йому було замало того, що він збагнув, відкрив для себе сенс і радість буття, йому боліло зубожене існування своєї нації. Бажання допомогти, наставити на путь істинний своїх ближніх штовхало його в нові й нові ман-дрівки, аби нести просвітницьке, рятівне слово спасіння спраглим душам.

"Щастя наше є мир душевний, але мир цей до жодної речовини не стосується; він не золото, не срібло, не дерево, не вогонь, не вода, не зірки, не планети... Як здоров’я має свою точку не зовні, а всередині тіла, так мир і щастя в найглибшій точці душі нашої перебуває і є здоров’ям її та нашим блаженством. Здоров’я тіла є не що інше, як мир тілесний, як мир сердечний є пожива на здоров’я душі, і як здоров’я родиться після очищення з тіла шкідливої й зайвої мокроти, матері всіх хвороб, так і серце, очищуване від підлих світських гадок, що турбують думку, починає проглядати схований усередині себе скарб щастя свого, відчуваючи, ніби після хвороби, бажання поживи своєї, подібне до нашого горіха, який зачинає зерно життя свого в звичайному колоску.

Оцих-то, хто починає себе пізнавати, закликає премудрість божа у дім свій, на гостину..." Одержимий ідеєю духовного відродження української нації, мудрець виношує у своїй ментальності образ справжнього громадянина своєї держави. У філософському трактаті "Жінка Лотова" Г.Сковорода говорить про подвійне народження людини: один раз фізично, а другий - духовно. Ця, вдруге народжена, "...людина вільна. У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє, ходить по поверхні океану, ввіходить зачиненими дверима.

Очі її голубині, орлині крила, прудкість оленя, левова відвага, вірність горлиці, вдячність лелеки, незлобність ягняти, швидкість сокола, журавлина бадьорість. Тіло її - діамант, смарагд, сапфір, яшма, кришталь і рубін. Над головою її літає седмиця божих птахів: дух смаку, дух віри, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння, дух чистосердя. Голос її - голос грому..." Перед нами словесний портрет мовби ідеальної людини, виплеканий уявою і досвідом філософа, що втілив у ньому найкращі моральні та фізичні якості.

Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збір-ник "Сад Божественних пісень", "Байки Харківські", - це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду "національним філософом", оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації. Мудрість Г.Сковороди вирішальною мірою була виплекана премудрістю віри.

Насамперед це стосується розуміння смерті. Воно узгоджується з догматами віри: смерть як вінець життя і двері в безсмертя. "Треба своєчасно приготувати собі зброю проти цього ворога не різного роду міркуваннями, бо вони не дійсні, але спокійним узгодженням своєї волі з волею Творця. Такий душевний мир готується заздалегідь, він зростає тихо у тайні серця, зміцнюється почуванням зробленого добра". Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Савич Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію.

Власним життям він канонізував високі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Цим утверджувалися моральні підмурки нового українського суспільства. Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги для українського народу на довгі-довгі віки. Вона злободенна й сьогодні. Вона актуальною буде і завтра. Межі духовному вдосконаленню людини так і не визначено.

2. Григорій Савич Сковорода. Цікаві факти

Цікаві факти та історії, які дозволять побачити відомого філософа у новому, цікавому світлі.

У 1750 році Григорій Сковорода виїхав за кордон, бажаючи поглибити освіту в європейських університетах. Спочатку він жив у Будапешті (Угорщина), звідти він їздив до Відня (Австрія), Братіслави (Словаччина). Є дані, що певний час він навчався в університеті міста Галле (Португалія). Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською (на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумів грецьку та давньоєврейську. Загалом за кордоном Сковорода пробув 5 років.

За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші-псальми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії. Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями, мандрівними спудеями, рукописними книгами, латиною і церковно-слов’янською мовою.

Григорій Савич Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

Проїжджаючий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.
- Боже мій, - вигукнув він, - ви витратили півжиття заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: "О, це дуже розумна людина!"
- Але ви витратили удвоє більше часу, - відповів філософ, - і все заради того, щоб люди говорили: "Ох, який же він дурень!"

Сковорода йшов шляхом поблизу Харкова, сів відпочити, аж раптом показався розкішний екіпаж генерал-губернатора. Вершник-ад'ютант швидко під’їхав до Григорія Савича і гукнув:

- Пан генерал-губернатор запрошує вас до карети!
- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - відповів філософ і продовжив грати на флейті.
Ад'ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від’їхав. Та за хвилину повернувся:
- Вас запрошує Євдоким Олексійович Щербинін.
- А-а-а, - добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув я про нього. Кажуть, добра людина і гарний музика.

Максим Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом. Він був всім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: "Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської – син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард".

Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.
Філософ спокійно відповів:
- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

Коли у 1805 році в Харкові було засновано університет, перший вищий навчальний заклад нового часу в Україні і другий після Києво-Могилянської академії (перетвореної у кінці ХVІІІ-го століття в семінарію), то гроші на його заснування (618 тис. карбованців – фантастична на той час сума) зібрали і передали українські поміщики Слобожанщини з ініціативи В.Каразіна. Цікаво, що більшість з них були учнями або знайомими Григорія Савича Сковороди.

3. Творча діяльність Г.С. Сковороди

Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний письменник-демократ. Його праці є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління. Ще довго дивуватиме подвиг мислителя, що в глуху добу кріпосництва та релігійних забобонів відважно кинув обвинувачення сильним світу. Заперечував він і споконвічні релігійні істини, стверджуючи: "Природа є першопочаткова всьому причина і саморухома пружина". Творчість Г. Сковороди, його ідеї демократизму та гуманізму знайшли відображення у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, набравши нової сили й змісту. Високо цінили Григорія Савича видатні письменники. Іван Франко писав, що Сковорода був "цілком новим явищем в українській літературі з погляду освіти, широти поглядів і глибини думок". Лев Толстой захоплювався його творами і єдністю життя та проповідуваних ним ідей. Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. Він був митцем зі своїми власними поглядами на життя. За словами Каменяра, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному проміжку часу - від автора "Слова о полку Ігоревім" до Котляревського й Шевченка. Як прозаїк Г. Сковорода підвів давню українську прозу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література. Житія, літописи, проповіді, послання після Сковороди зустрічаються дедалі рідше і в оновленому вигляді. Художня проза Г. Сковороди - це збірник "Басні харковскія". Його байки допомагали в пошуках істини, були спрямовані на викриття суспільних вад, підносили дух громадянської гідності, засуджували самодурство, кар'єризм, чинопочитання.

Григорій Сковорода виступив як новатор у галузі віршової форми. Він вніс у силабічний вірш важливі вдосконалення. В його віршах помітне часте вживання чоловічих рим поряд із загальноприйнятими в старих силабістів жіночими римами, є й вірші виключно з чоловічими римами. У вірші "Всякому городу нрав и права" поряд із римами типу Права -голова Маємо навіть Дума - з ума. Надання поетом рівноправності чоловічим римам збагатило український силабічний вірш. Те саме слід сказати й про інші нововведення до традиційного українського віршування. Ніхто до Г. Сковороди не вживав так часто "неточних" рим на зразок: Косо - волосов, нивах - нажива, солодкій - глотки, скорий - горьі. Новаторство Г. Сковороди в теорії віршування і в поетичній практиці помітне в насиченні віршів думками про шкідливість схоластичного формалізму, про неприпустимість зовнішнього, механічного наслідування поезії чужих зразків, про потребу в поезії, як і в кожному діянні людини, передусім внутрішнього покликання, природного таланту. І поезія, і проза Сковороди відрізняється жанровим розмаїттям. Так, перша включає в себе оди, духовні пісні, псалми, панегірики, віршовану байку, фабулу, елегії, послання, епіграми тощо, натомість друга репрезентована діалогами, трактатами, притчами, байками, проповідями, що сполучають у собі античні й вітчизняні жанрові парадигми. Попри розмаїття форм, ориґінальні сковородинівські писання на значну міру об'єднані схожими ідейними засадами, скажімо, наукою про самопізнання, концепцією "трьох світів" і "двох натур", ученням про сродність, щастя, біблійною герменевтикою. Сковородинівські твори, насамперед поетичні, синтезують у собі українську народну та схоластичну традиції. Звичайно, вони різняться як за своєю ідейною наповненістю, так і за художньою довершеністю, але попри це, постають неординарним явищем в українській бароковій літературі.

Григорія Сковороду можна назвати "батьком" українського байкарства, адже до нього цей специфічний жанр не був властивий давній українській літературі. У 1769 - 1774 рр. Г. Сковорода написав 30 прозових байок, що склали знамениту збірку "Байки харківські". Першу частину байок у кількості 15 Сковорода написав трохи раніше, а в 1774р., живучи в селі Бабаях, поблизу Харкова, він написав ще 15 байок і подарував весь збірник з 30 байок своєму приятелеві Панасу П’янкову. Жанр байки не був тимчасовим захопленням Г. Сковороди, до нього він звертався і у своїх філософських творах, вплітаючи в їх тексти байкові сюжети. Байки Г. Сковороди відзначаються своєю мистецькою специфікою. Кожна з них має розгорнутий сюжет, композиційно складається з двох частин - основного сюжету і "сили", тобто моралі. В окремих байках "сила" переростає у невеличкі трактати. Тексти байок пересипані народними фразеологізмами, прислів'ями і приказками, літературними афоризмами. У них виразно простежується місцевий український колорит. Дійовими особами виступають тварини, речі і люди. В цілому байки Сковороди мають критичний, викривальний характер, та водночас пронизані гуманістично-демократичними ідеями, насичені дидактичним матеріалом. Сковорода уславляв високі моральні якості людини: чесність, доброту, працьовитість, скромність, природний розум, засуджував прагнення до багатства, чинів, пишного одягу, високих титулів. Викриваючи паразитизм і тупість панівних класів, їхню гонитву за багатством і чинами, Сковорода возвеличує чесну працю, дружбу і приязнь між людьми ("Собака та Вовк", "Соловей, Жайворонок та Дрізд", "Сова і Дрізд", "Собака та Кобила", "Зозуля та Косик"). Окремі байки Сковороди написані на міжнародні байкові сюжети, зокрема сюжети байок Езопа ("Жайворонки", "Гній та Діамант", "Орел і Черепаха", "Жаби"), їх ідейно-тематичне спрямування споріднене з його оригінальною байкарською творчістю. У байці "Жайворонки", наприклад, розвивається ідея сродної праці. Орел вчив Черепаху літати, але наука ця закінчилася "з великим шумом та грюком". Авторський висновок зводиться до суто сковородинського афоризму "багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає". Цей же сюжет опрацьовано і у байці "Орел і Черепаха". В байці "Бджола та Шершень" автор подає алегоричні приклади людей, один з яких займається важкою, але сродною працею і є щасливим, а інший страждає, паразитуючи на чужих здобутках. У байках Сковороди знайшли свій подальший розвиток сатиричні мотиви давньої української літератури. Письменник фактично завершив українську байкарську традицію XVII - XVIII ст., вивів байку як літературний жанр на шлях самостійного розвитку.

Ще за життя Григорія Савича слава про нього як про оригінального філософа ширилася далеко за межі України. Він вважав, що філософія "...спрямовує усе коло справ своїх до того, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, якість думкам, яко голові всього". Основне спрямування його праці зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривне пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності.

Не втративши авторитету проповідника та вчителя, Сковорода, прагнучи навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ надвоє – на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності, Богу, Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесного. Він вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвий необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра.

Буквальне тлумачення положення про необхідність і нерозривність любові та віри обумовлене усвідомленням Сковородою неможливості існування людини у звичайному світі поза цією єдністю.

Але є ще й інший аспект проблеми, те, що називається підтекстовою філософією Сковороди. Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного "Я". Категорії любові та віри несуть у собі глибокий пізнавальний зміст, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують її на шлях дійсного щастя.

"Скрізь любов та віру людина пізнає себе", – твердить Сковорода. Принцип "Пізнай себе", як відомо, не вперше з'являється у Сковороди. Пріоритет у цьому плані, звичайно ж, належить Сократу. Але принципово новим у Сковороди є те, що він не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання природи людської душі з урахуванням чинників її формування – віри, надії, любові. Більше того, мислитель іде ще далі, він розглядає віру і любов не тільки як підґрунтя душі, а й як органічний прояв духовності людини, а причиною цього прояву є, як він вважає, насамперед природні прагнення людини.

У міркуваннях про щастя Г.Сковороди є ще й такий важливий аспект. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, у втіленні спорідненості праці. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.

Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Для того, щоб його пізнати, зовсім не обов'язково осягнути складну філософську матерію чи прилучитися до кола вибраних. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а так би мовити розумна достатність), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою. Особливістю філософії Сковороди є поділ світу на два начала: вічне та тлінне. Переважного значення філософ надає Вічному, нетлінному началу.

Людина як мікрокосм містить у собі також два начала, які поєднуються один з одним: у тлінному відображається нетлінне. В людині над тлінним стоїть дух. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Плоть не має істинного значення для людини. Залишаючись тільки плоттю, не намагаючись вийти за її межі, людина губить свою схожість до образу та подібності Бога і в кінцевому підсумку перетворюється в прах. Філософ вважає, що наше зовнішнє тіло саме по собі не працює, воно перебуває у рабстві нашої думки. Плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Мисль, думка – це головна точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.

Процес пошуків та знаходження істини пов'язаний з тим, що людина прагне зректися тілесного, реалізувавши себе в перетворенні духу. Це перетворення дає змогу людині знайти істинне власне буття. Розкривши розуміння Сковородою людського життя, ми маємо розглянути, як же він мислив саму людину.

Для нього людина – це маленький світ, мікрокосм зі своїм устроєм. зі своїми законами існування. У людині зосереджений метафізичне увесь Всесвіт, зокрема у цьому мікрокосмі є й Бог. Головне, чим відрізняється людина від всього іншого, що живе у світі. – це вільна воля людини та моральність в обранні життєвого шляху.

Людину Сковорода поділяв на дві частини: на внутрішню та зовнішню. Всі характеристики зовнішньої людини визначаються формою її існування – земним буттям. Саме це земне буття і є головним іспитом людини на її життєвому шляху та в пізнанні істини. Найчастіше зовнішня людина, її буття заслоняє невидимий світ (внутрішню людину). Люди віддають перевагу видимому над невидимим. Це пояснюється тим, що людина має відповідно до своєї природи два типи розуму, живе за двома типами законів, має подвійне життя.

Філософія Г.С.Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, ідеалів, вірувань, надій, любові, честі, совісті, гідності і порядності; вона є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму і "сродної" людській природі дії.

Г. Сковорода збагатив пісенний жанр філософської, громадянської, сатиричної тематики. Він висміював кріпосницький лад, панські примхи, недоладні закони і безглузді порядки, жадібність, дурість, лінощі. Серед творів поета було чимало пісень, слова і музика яких належали йому ж. Пісні Г. Сковороди, особливо сатиричні, швидко розповсюджувалися по Україні, виконувалися кобзарями й лірниками, переспівувалися по містах і селах як народні. Найвідомішими з них є цикл “Сад божественних пісень” і особливо – кант “Всякому городу – нрав і права”. Кант (лат. – пісня) – старовинна 3-голосна куплетна пісня для виконання ансамблем або хором без супроводу. У ній автор викриває потворність прислужництва, висміюється жадібність, пристрасть до наживи та інші вади людини і суспільства. Мелодія пісні наспівна, з розмовними інтонаціями і чіткими ритмічними фразами:

Всякому городу – нрав і права!
Всяка іміє свій ум голова!
Всякого прихоти водють за ніс,
Всякого к наживі манить свій біс!

Григорій брав участь у конкурсі по відбору співаків до придворної капели і успішно витримавши конкурс напередодні 1743 р. приїжджає разом з іншими майбутніми співаками до столиці, де його чекала виснажлива праця в капелі : кількагодинні репетиції давали змогу досягти вершин співу кращих колективів Європи. Влітку 1744 р. цариця здійснює поїздку до Києва. Серед співаків придворної капели, яка супроводжувала царицю до Києва Г. Сковороди не було, він приїхав до Києва в той час, коли цариця збиралася повертатися назад. Григорій Сковорода залишився в Києві.

4. Образи – символи у творах Сковороди

Біблія

Добро “Ліхтар”

Змій

Втілення як добра і мудрості, так і зла, підступності

Сонце

Світло людської душі, внутрішній світ. Добро і зло.

Храм, церква

Людська душа

5. Ідея "сродної праці" талановитого письменника - гуманіста

Значну частину літературної спадщини Г. Сковороди складають байки. Сковорода був автором першої в українській літературі збірки байок. Зразки цього жанру зустрічались і до нього, але лише він глибоко осмислив і повно розкрий потенціальні можливості байки як літературного жанру в плані зображення суспільного життя. Байки Сковороди, в яких звучать актуальні мотиви часу, вийшли в світ під назвою "Басни харьковскії". У різноманітних за тематикою творах письменнім пропагує свої суспільно-політичні та морально-естетичні погляди, зупиняється на проблемах співжиття людей, підносить благородні риси трудового народу: чесність, розум, добропорядність. Цікавою частиною байок є їхня "сила" (мораль).

Здебільшого мораль висловлена афористично, ритміка часто стилізована під ритміку прислів’їв та приказок. Іноді "сила" набагато більша, ніж основний текст байок. Важливим у байках Сковороди є мотив "сродної праці", якій байкар присип тив чимало творів. Письменник настійно твердив, що праця є природною по. требою кожної людини. Без праці людина не може мати щастя і морального здоволення. Робота дає суспільству матеріальне і духовне багатство. Але праци твердить Сковорода, мусить бути вільною. Кожний громадянин суспільства має працювати за покликанням, за нахилом і обдаруванням виконувати посильну і доступну йому "сродну" працю. Тільки тоді всі люди будуть рівними, щасливими. Сковорода також підніс вимогу самовдосконалення. Він засуджував тих, "високо вгору дмется".

"Природный и честный сапожник милее и почтенние, чем бесприродный штатский советник".

У тогочасних правлячих колах письменник бачив багато людей, яких вважав не гідними свого стану і писав:

"Верный признак несродственности к званню, это гоняться за доходами".

Ідею "сродної" праці Сковорода проводить у байках "Орел и Черепаха", "Собака и Кобила", "Жаворонки", "Кукушка и Косик". Серед них особливо виділяється твір "Пчела и Шершень". Помітна непропорційність між основним змістом байки і "силою". Мораль втричі більша за фабулу. Шершень кепкуе з бджоли, які постійно і сумлінно трудиться, збираючи мед. А сам він хвалиться своїм станови щем, яке дозволяє йому жити за рахунок чужої праці. Бджола ж відповідає йомуі що її покликання - збирати мед. А без роботи вона не мислить свого життя. Пропагуючи ідею "сродної праці", Сковорода прагне довести, що такі люди як Шершень - паразити. Вони живуть крадіжкою чужого для того, щоб "їсти, пити". В образі Шершня засуджуються представники панівних кіл. А бджола - це образ мудрої, трудящої людини, яку прикрашає її "сродна" праця. Байкар вшановує Бджіл як символ чесності та працелюбства і поганить Шершнів як нетрудових елементів суспільства. У "силі" на кількох прикладах Сковорода розкриває благородство людей, житі тя яких проходить у "сродній праці". Взяти б, наприклад, пише байкар, студента. Багато людей на зразок Шершня твердять - для чого цей студент так багата вчився, коли не здобув для себе ніякого багатства. Сковорода відповідає, що такі люди забувають, що студент прагне не багатства, а має іншу мету - працювати ц покликанням, яке дасть йому велике моральне задоволення для душі й буде ко риспим для суспільства.

Запитайте в гончого собаки, говорить Сковорода, коли йому весело? Тоді, відповість собака, коли ганяє зайця. Або кіт, - коли він задоволений своїм життям? Безперечно, відповідає байкар, коли сидить біля нори, щоб зловити мишу, хоча може її й не їсти. На цих життєвих і добре зрозумілих прикладах Сковорода стверджує важливість і природність для суспільства ідеї - жити за законами "сродної праці". Письменник у байці твердить, що "нет радостнее, как жить по натуре", тобто трудитися, залежно від здібностей та покликання. Бо коли цього не дотриться, тоді суспільство втрачає дуже багато.

Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі - одна з помітніших. Вона належить до тих, що з плином часу дедалі більше ваблять ми поколінь. Письменник і філософ, композитор і співак, знавець багатьох мов, Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям. Поезія Г. Сковороди оптимістична, життєствердна. Вона пропагувала ідеї праці в ім’я трудового народу, щастя, віру в світле майбутнє. Сковорода не просто наслідував фольклорні твори. Він брав з народної ліріки окремі мотиви, прийоми образності, але майстерно їх інтерпретував і підя рядковував власному задумові, вдало поєднуючи зі своїми думками.

Что то за вольность? Добро в ней какое?
Иньї говорят, будто золотое.
Ах, не златое, если сравнить злато,
Против вольности оно еще блато.
О, когда бьі же мне в дурне не пошитись,
Дабьі вольности не могл как лишитись,
Будь славен вовек, о муже избранне,
Вольности отче, герою Богдане!

Сковорода вважає, що воля є найбільшою цінністю в світі, більшою, ніж "златі ніж багатство. Про волю, до якої прагне все людство, говорить Сковорода у вірши "Голова всяка имеет смисл". Для поета боротьба за волю - це життєве кредо. "Правителів" свого часу письменник порівнює з вовками, що порядкують у "вівчарні". Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдавався до їдкого сміху й сатири. У його творах багато сатиричних стріл, спрямовані них проти тиранії, насильства кріпосників, проти їхнього розкішного і розпутногш життя, проти зловживань чиновників тощо. Особливо відзначається сатиричний спрямуванням пісня "Всякому городу нрав и права". Тут Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя. Поета турбував і тодішній стан освіти в Україні. Схоластична наука була далекою від вимог життя, інтересів народу.

6. Афоризми Григорія Сковороди

  • Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
  • Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись - значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - се рух.
  • Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
  • Надмір породжує пересит, пересит - нудьгу, нудьга ж - душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
  • Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
  • Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?
  • Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того - неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.
  • Не все те отрута, що неприємне на смак.
  • Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.
  • Бери вершину і матимеш середину.
  • З усіх утрат втрата часу найтяжча.
  • Коли ти не озброїшся проти нудьги, то стережись, аби ця тварюка не спихнула тебе не з мосту, як то кажуть, а з чесноти в моральне зло. То навіть добре, що Діоген був приречений на заслання: там він узявся до філософії.
  • Так само як боязкі люди, захворівши під час плавання на морську хворобу, гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли з великого судна пересядуть до невеличкого човна, а відти знову переберуться у тривесельник, але нічого сим не досягають, бо разом з собою переносять жовч і страх, - так і життєві зміни не усувають з душі того, що завдає прикрості і непокоїть.
  • Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
  • Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
  • Більше думай і тоді вирішуй.
  • Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
  • Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати - це наполовину завершити.

7. Вшанування пам'яті першого українського філософа.

  • 1919 - в Україні було відзначено 125-річчя з дня смерті Сковороди.
  • 1922 - 200-річчя з дня народження.
  • 1939 − 145-річчя з дня смерті.
  • 1942 - 220-річчя з дня народження.
  • 1944 - 150-річчя з дня смерті.

Ім'ям Сковороди названо село Сковородинівка Золочівського району на Харківщині; вулиці у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах; Харківський педагогічний інститут та Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет носять ім'я Сковороди. Іменем філософа названо також Інститут філософії НАН України. Крім того, у 2005 р. на базі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди було створено Центр Сковородинознавства, очолений д.філол.н. проф. Миколою Корпанюком, який щодвароки проводить Сковородинівські читання.

15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду.

Було відкрито Національний літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди.

Будинок музею споруджений у XVIII ст. поміщиками Ковалівськими. Архітектор невідомий. У 1790–1794 рр. тут жив і помер великий український філософ Г.С.Сковорода (1722–1794). У маєтку поміщика Ковалівського А.І. філософ написав лист-заповіт, в якому перелічив свої твори, позначивши найбільш важливі зірочками; написав молитву до Бога за місто Харків, доопрацьовував останні твори "Жена Лотова" та "Потоп зміїн". У будинку знаходиться меморіальна кімната – "спокійна келія", в якій філософ любив працювати і в яку прийшов закінчити своє життя. У квітні 1794 року саме з Пан - Іванівки Г. Сковорода вирушає в село Хотєтово Бєлгородської області до свого учня і друга М.І.Ковалинського. У цей же час у Пан - Іванівці було написано єдиний прижиттєвий портрет філософа. Господар маєтку А.Ковалівський замовив портрет Г.С.Сковороди харківському художнику А.Лук'янову для М.І.Ковалинського.

Восени 1794 року Г.Сковорода за велінням духу знову повертається в Іванівку, щоб тут закінчити своє земне життя. У кімнаті будинку А. Ковалівського 29 жовтня (за ст.ст.) 1794 року перестало битися серце філософа. Сьогодні в ній відтворена обстановка, яка оточувала в останні дні його життя. Будиночок у центрі парку, де мешкав філософ, гостюючи у Ковалівських, був зведений у стилі класицизму і в традиціях часу мав нагадувати вишуканий невеликий храм з двоколонним дорічним портиком під ступінчастим аттіковим фронтоном. удинок був місцем перебування визначних особистостей, що становили культурне оточення господарів маєтку – представників родин Ковалівських і Каразіних. У 1922 році до 200-ліття з дня народження Григорія Савовича село Пан-Іванівка було перейменовано в Сковородинівку. Тут було створено меморіальний парк. У 2005-2006 роках створена нова експозиція музею, яка розгорнута у меморіальній кімнаті та п'ятьох залах, що знайомить відвідувачів із соціально-економічною обстановкою в Росії і в Україні в XVIII столітті, життям Григорія Савовича, його філософською, поетичною і педагогічною спадщиною, великою просвітительською діяльністю на Україні.

За створення експозиції у 2006 році творчому колективу музею було присуджено Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Г.С.Сковороди.

Прикріплені файли
Джерело: Острів знань
Автор: Павлова Світлана Олексіївна, учитель української мови та літератури, Макіївська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 45

Дана публікація розміщена на сайті Острів знань у електроному вигляді з відома і згоди власника авторських прав на некомерційній основі та охороняється законом «Про авторське право та суміжні права». Використання даного матеріалу, публікування і републікування на інших ресурсах мережі Інтернет допускається за умови розміщення прямого активного гіперпосилання на сайт. Будь-яке комерційне використання даного тексту без відома і згоди власника авторських прав не допускається. З питань комерційного використання даного матеріалу звертайтеся за адресою admin@ostriv.in.ua