Закрити
Дума про хліб
26 Листопада 2012, 12:01 , Переглядів: 6448
FacebookTwitterLivejournal
Дума про хліб Фото: vinec.org.ua Дума про хліб

Розробка позакласного заходу учасника І Всеукраїнського конкурсу "Творчий учитель - обдарований учень".

Сцена оформлена як українська світлиця, але все святкове убранство накрите чорною тканиною.
Звучить фонограма скорботного церковного дзвону. Голос за сценою:

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським режимом у 1932-1933 роках.

Пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після найбільшої з трагедій ХХ століття, п р и с в я ч у є т ь с я:
(Демонстрація відеоролика на пісню «Свіча», у виконанні О.Білозір, показ слайдів із документальними свідченнями Голодомору 1932-1933 р. на Україні)

На авансцені сидить Кобзар. Під звуки бандури читає Думу.

Кобзар. Чом замовкли, кобзи, кобзи голосисті?
Чом не чути, кобзи, рокіт ваших струн?
Заросли стежини, гей, у полі чистім,
І не пройде ними з кобзою співун.
Ой, скажи ти, вітре, де біліють кості,
Де біліють кості мучеників тих?
Бо не знає ненька-Україна й досі,
Скільки їх, невинних, голодом злягли.
Ой, скажіть, тополі, може, вам відомо
Те, що невідомо вітрам у степах ?
З усіма гаями перемовтесь словом:
Де знайшов свій спокій убієнних прах?
Орле мій могутній, сизокрилий орле,
Ти літаєш, орле попід небеса, —
Може, твій орлиний зір те все огорне,
Те, що невідомо вітрам і лісам?
Таїна. По світу бродить клята кривда,
Та у неї й чорта взнаєш поготів.
І ніхто не скаже, і ніхто не віда,
Де поділись, Боже, всі стражденні ті?
Ой, заграйте, кобзи, кобзи дзвінкострунні,
Співуни кобзарські, думу заведіть,
Як у дні моєї голубої юні
Сотні душ невинних голод змів умить.
Є багато, звісно, таємниць на світі,
Та життя довіку збереже оцю.
Заспівайте ж думу, кобзарі новітні
Про страшну, як правда, чорну таїну.

(Голосно б’є у струни)

Літа 1933-го від Різдва Христового був в Україні Великий Голод…
(Звучить «Реквієм» Моцарта)

З глибини сцени заходить Дівчина-Весна. Одяг на ній хоч і весняний, але обдертий, на голові віночок із чорними стрічками.

Весна. Цей сніг, як сон, прийшов – розтане,
Здимить і хмару перейде…
Весна. Село лежить в тумані.
Голодний рік. Голодний день.
Іде – не йде, повзе по мертвих,
Й, хвалити Бога, хоч повзе.
Весняний дух живий – не спертий –
До сонця зводить все живе.
А воно молиться і плаче,
Й радіє сонцю і воді…
Якби він знав, якби побачив –
Сини ростуть на лободі.
Сини радянської держави!
Та знає вождь, усе він зна…
У вус всміхається лукаво:
В Москві – весна. Його весна!

(ніби підкошена, падає, поволі зводить голову)
(Звучить «Реквієм» Моцарта)

В селі весна повзе на ліктях,
Повзе по мертвих і живих.
В долині сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає із стріх.
І п’ють опухлими вустами
Оту живицю молоду…
Їм жить і жить, та над полями
Знов ворон каркає біду.
Голодний рік! Жорстокий світе,
Дай хоч надію для живих.
Весна. І сонце ловлять діти,
що дзвінко скапує із стріх.

(Звучить фонограма запису дзюрчання води. Весна сідає біля ніг Кобзаря. Від звуків води пробуджуються Зернини, заховані під чорними пеленами)

1 Зернина. Весна? Невже це може бути,
Щоб через морок і пітьму
Пробилася весна між люди,
Поміж голодну дітвору?
 (чути плач 2 Зернини)
О хто це? Плаче хто? Чи когось кличе?
Івасик? Настя? Петрик? Оля?
Я – тут! Я – Зернятко пшеничне,
Я загубилось серед поля.

2 Зернина. Ні-ні! Я не тебе шукаю,
Я – не голодне,спухле немовля.
Над чорним світом цим ридаю.
Я – теж загублене зерня.
Вже стільки раз пройшли повз мене
Худі,безумні і сліпі,
Рвуть лободи листки зелені,
Мене ж не бачать на землі.

1 Зернина. Чи можливе? Чи таке можливе?
Чи колись повірить чоловік,
Щоб родючі українські ниви
Народили 33-й рік?

2 Зернина. Тоді по селах їлось людське м’ясо,
І хліб пекли з розтертої кори.
Дивилися голодні діти ласо
На спухле тіло вмерлої сестри.

1 Зернина. Дивись, мала загублена Зернино:
У це село повзе Весна на ліктях.
Там вже немає жодної хатини,
Там вже немає жодної родини,
В котрій не стогне рік голодний,
 плаче день голодний
 і мовчать вже мертві діти.

(Заходить хлопчик з окрайцем хліба)

Хлопчик. Це остання хлібина, остання…
Очі слізьми налиті вщерть.
Батько й мати не їли зрання…
Це остання хлібина, остання,
Після неї – голодна смерть.

(Хоче їсти, хлібчик падає з рук, падає хлопчик. Зернятка підбігають, намагаються дати в рот крихти)

1 Зернина. Їж, дитино, на хоч крихту,
Хоч окрайчик з’їж тепер.
Чуєш? Онде мати кличе.
Ти не вмер. Ти ще не вмер.

Хлопчик. Я ще не вмер,
Ще промінь в оці грає,
В четвер мені пішов лиш сьомий рік.
Хіба в такому віці помирають?
Ви тільки поверніть мене на бік,
До вишеньки. В колиску ясночолу…
Я чую запах квітів… Я не вмер…
А небо стрімко падає додолу.
Тримайте хтось. Я ще не вмер.

(Заходить Мати з дитиною. Зернятка ховаються)

Хлопчик. (дивиться вслід Зерняткам)
Куди ж ви, людоньки? Куди?
Окраєць хліба… Чи хоч з печі диму
Мені подали ви якби…
Я ще не вмер… Усі проходять мимо…
…А житечко навкруг таке густе.
…А мамина рука така гаряча.
Вам стане соромно колись за це,
Та я вже того не побачу…

Мати. Іванку, Івасику… Хліб наш насущний, дай же нам десь… Іванку…
(присідає біля хлопчика)
Цим вічним болем жити мушу вік…
Колись я з ним і в домовину ляжу –
Моє він серце нагаями сік
І , невгомонний, ніби чорну пряжу,
По нитці душу висотав мою.
Село – як мертвий старець у струпах.
Собак пожерли у жаху німому.
Ридає горе в білих вишняках,
І тягнуть шкапи дві гарбу знайому
Із трупами на звалище у яр.
Чиясь рука з полудрабка звиса,
Мов хоче землю пальцями торкнути,
Розсипалась матусина коса
Й дитячі ніжки, рогачем зігнуті,
Волоссям сивим ніби сповива.
А над проваллям чорне вороння
На тризну жде з кривавими дзьобами
Вітрець хмарки ліниво підганя,
А криниці у небо журавлями
Прицілились, немов наказу ждуть.
По кому ж їм стріляти, журавлям?
Кого – проклятого! – узять на мушку?
Кому цей біль я, Господи, віддам?!
Мені дитячі задубілі ручки
Вп’ялися в серце нігтями… повік.

(встає)

Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!». Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйоноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогоне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів…

Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих!
Раю! Сотвори диво! Плоду дай помираючим!
Місяцю! Сили дай помираючим!
Земле! Жита дай, гречки дай не в липні, а у весняну пору дай!

Господи! Вседержителю наш! Чи ж Ти осліп від горя і людських гріхів?! Поглянь – червона орда знов жнивує на моїй землі. Глянь на ті покоси! Таких жнив, такого жнива світ не знав від сотворення, таких покосів іще не бачили ні Земля, ні Небо. Подивись на те різнотрав’я, на квіт, на пуп’янки, на… Господи! Невже і там, у Твоєму раю, є Україна, яку заселяєш віднині святими душами?!

Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини! Ти ж умів двома рибинами і п’ятьма хлібинами нагодувати п’ять тисяч. Сотвори диво – нагодуй! Порятуй!

Богородице! Матір Наша Небесна! Свята Покрово! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, Сили Небесні?
…Дітоньки мої! Заходіть! Ось квасок, петрушечка зійдуть. Вже ген зозуля маслечко колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють… Івани, Марії, Ганни, Тараси! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас?

…Нема. Зотліли. Відлетіли ключами у небо. Роде наш небесний! Народе Божий неоплаканий! Лика неціловані, руки неперехрещені! Душі рідні перед Господніми воротами не поблагословенні! Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол! Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє Небесне вам, Душі убієнні!
Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди, й погибель від народу сущого відведи. Нині, присно і навіки вічні відведи! Амінь!

Звучить «Ave Maria» Шуберта

Син. Мамо, мамо, й я скоро помру.
Не рятуйте мене, не треба.
Не ріжте ні брата мого, ні сестру,
Бо не впустить нас Бозя до неба.
А як серце моє навіки засне,
Не вбивайтеся з горя, нене,
Покладіть біля вишні в садочку мене
І лягайте самі біля мене.

Мати (сідає біля дітей, співає)
Спіте, діти, спіте, любі,
І не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба,
Забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти,
Ангел Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись
І не будуть пухнуть нозі.

(Дзвонить церковний дзвін)

1 Зернина. Відкрийтесь, небеса!
Зійдіть на землю, всі українські села, присілки та хутори!
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

2 Зернина. Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші!
Збудуйте пам’яті невигасний собор!

1 Зернина. Це 22-й рік!

2 Зернина. Це 32-й рік!

1 Зернина. Це 33-й рік!

2 Зернина. Це 46-й рік!

Разом. Голодомор! Голодомор! Голодомор!

(Заходить Дівчина-Україна в траурній накидці поверх українського одягу, в терновому вінку, запалені свічки в руках)

Україна. Бог пішов від мене, України,
Бо несила було дивитись на порубану плоть дитячу
І мертві дитячі тіла.
Бог пішов з України
за наші скорботні діла.
Стала кожному крихта в горлі.
Спазми в горлі. Немає слів.
А над хатою – клекіт орлій…
А на вигоні – трупи чорні,
Там, де вчора ще сніг білів.
(Роздає всім на сцені свічки, вклякає посередині на коліна)

Весна. Схиліте голови! Вклякніте на коліна!
І поминальні свічі запаліть!
Стоїть в скорботі Мати-Україна,
Біля могил своїх дітей стоїть.
(Хвилина мовчання)

Кобзар. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на ній. Але світ не розколовся,
Сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було. Тож пом’янімо сьогодні тих великомучеників нашої нелегкої історії – мільйони людей, що стали жертвами небаченого в історії людської цивілізації голодомору. Отче наш… (Молитва)

(Заходить Ангел з хлібиною на рушнику, підіймає з колін Україну)

Ангел. Устань з колін, згорьована Вкраїно,
Радій весні, вдихни життя у груди.
І хай за,вжди у кожній хаті буде
Духмяна, свіжа, золота хлібина!

(Дає Україні хліб, знімає з неї траурну накидку, вінок, надягає святковий віночок. В цей час лунає пісня «Боже, вислухай благання»)

Україна. Беру я в руки хліб рум’яний,
Мов злиток сонця золотий,
Пшеничний хліб пухкий, духмяний,
Благословенний і святий.
Ввібрав і працю, й пісню в себе
Цей хліб високий на столі.
Йому до ніг вклонитись треба,
Він – скарб найбільший на землі!
Колись оплаканий, жаданий,
Він нині ліг на рушничок,
А зверху, за звичаєм давнім,
Ще й солі білої дрібок.
Навкруг – калини грона повні
Зачервонілись для краси.
Я щиро прошу всіх сьогодні:
Скуштуйте хліб оцей ясний!
(Пригощає людей хлібом. Звучить мелодія пісні «Хліб усьому голова»)

1 Зернина. Я є малесенька зернина,
Та з мене виросте хлібина.
Мене у землю поклади,
Сонцем зігрій, дощами покропи,
Шматок душі своєї подаруй,
До схід зорі вставай, працюй –
І буде у твоїй коморі стільки зернин,
Як в небі зорів.

2 Зернина. Візьміть малу зернину в кулачок,
І ви почуєте тоненький голосок.
Не загубіть зернятко серед поля,
Бо стільки сліз і стільки горя
Знесли без хліба наші долі,
Бо жменька золотих зернят
Від голоду врятовує життя.

Разом. Нехай цей кулачок зернин
Додасть здоров’я вам і сил,
Хай вони множаться – і на столі
Пишається пшеничний свіжий хліб!
(Роздають людям по жменьці зерна)

Із піснею «Урожайна» заходять Господар, Господиня, діти.

Урожайна
Навесні посію зерна в полі чистім,
Хай над ними світить сонце золотисте.
На веселім вітрі зашумить колосся,
Стане золотою урожайна осінь.

Господар. «Хлібець, хлібець питльований,
Ще й маслом посмарований», -
Весело кличуть діти,
Аж радість в очах світить.

Господиня. А чи ви чули, дітоньки,
Скільки пішло робітоньки,
Заки той хліб удався,
До ваших рук дістався?
Ось послухайте.

Господар. Найперше плуг стерню орав,
При скибі скибу клав.
А борона ходила,
Ті скиби скородила.

Господиня. Як жайворон злетів з гнізда,
пішла веселая сівба.
Зерно в землю лягло в щасливу годину.
Скоро вкоріниться, зійде й зазелениться.

(Господар імітує сівбу)

Господар. Поле моє, ти таке молоде,
Я тебе засіваю з любов’ю.
Озовись, моє поле, пшеницями, житами,
 В небесах журавлями й живою водою.
Боже Великий, Творче Всесвіту,
На мою земельку поглянь.
Я буду вірним Твоєму завіту,
Вислухай нині моїх благань.
Дай нам, Боже, у полі роду,
У полі роду, у хаті згоду.
Дай нам, Боже, широкі ниви,
А на тих нивах рясні ячмені,
Пером – перисті, зерном – зернисті,
Дай у зерно зернистості, у колос – колосистості.

(На передній план вистрибують Зернини і присідають)

Учень.(голосно) Бризнув дощик на поля!
(забігає Дощик)
Дощик. Наче пух, м’яка земля.
Всюди краплі золоті
Розлилися по землі.

1 Зернина. То не краплі, то зерно,
Зійде зелено воно.
Не лінуйся – поливай,
Буде гарний урожай!
(Дощик поливає з поливалки. Зернини виставляють зелені листочки)

Учень. Вимчав вітер на лани!
(забігає Вітер)

Вітер. Не стрічав я дивини!
Що за трави тут рясні
Заступили путь мені?

2 Зернина. Незвичайні трави ці –
То квітують пшениці.
Не лінуйся – повівай,
Колосочки запиляй!
(Вітер бігає, Зернини виставляють колосочки)

Учень. Грає сонце в небесах!
(Заходить Сонце)

Сонце. Звідкіля оця краса?
Плещуть хвилі серед нив.
Хто тут золото розлив?

Зернини. Не лінуйся, пригрівай,
Дозрівати помагай!
(Сонце гладить Зернини по голівках, ті встають)

Господар. (ходить по полю)
Дощі перепадали, пшеничку підливали.
І виросла пшеничка та,
Як очерет, буйна, густа!
Аж подивитись мило,
Так поле зародило!

Учні.
1. Веселими загравами
На світ благословляється,
Зеленими прибоями
Пшениця коливається.
Радій, о земле золота,
Хай хліб благословляється!

2. Літо, літо, літечко,
Вже достигло житечко.
І пшениця, і ячмінь,
Золотіє далечінь.

3. Шумлять, хвилюються хліба –
Поглянь лише навколо:
Пшениця стигла, золота
Додолу хилить колос.

4. Колосок до колоска, мов стіна,
Золота стоїть пшениця наливна.

5. Він виріс із зерниночки,
З тоненької билиночки,
Пустила вона вусики
І стала половіть.

6. Ішли дощі все літечко
Крізь неба синє ситечко,
І ось під теплим сонечком
Вже колосок бринить.

7. Зерно до зерна тулиться
І соком наливається,
І під вітрами буйними
Шумить, шумить воно.

8. Ой буде втіха кожному:
Невтішному, тривожному,
Хто виростив і виходив
Це золоте зерно.
(Заходить Колос)

Господар. Бачу колос, повен сили,
Чую дужий дзвін.
Колосочку любий, милий,
Мій тобі уклін. (вклоняється)

Колос (співає). В чистім полі походжаю,
Скільки зору – оглядаю.
Скрізь пишаються лани,
Наливаються вони.

Приспів:
Колос колосу киває,
Колос колосу співає,
Ніби скрізь гуде бджола,
Гарна бджілонька мала.

Перепілка голосиста
І комашка золотиста,
Жук, метелики і я –
В полі всі одна сім’я.
Приспів.

9. Колосочку, колосе, мудра голова,
Розкажи нам, колосе, чи скоро жнива?

Колос. Вже не за горами золоті жнива,
Вже до землі хилюся я,
Повнесенький зерна.

Пісня «Колоски»
Колосочки, колоски, ви мої хороші,
Посхиляли голівки у срібній пороші.

Посхиляли голівки, пишні, гордовиті,
Колосочки, колоски, золотом облиті.

Колосочки, колоски, ви мої хороші,
Ваші повні голівки золота дорожчі.

Господиня. Прийшли жнива. Гей, ви, збирачі, жніть живо,
Бог дав гарне жниво!

(Заходять косарі з косами)

1-й косар. Вийшли в час щасливий женчики на ниви,
На лани широкі з краю в край.
У силі й здоров’ю, з піснями й любов’ю
Дорідний зібрати врожай.

2-й косар. Ой, дай, Боже, жнива нам
Щасливо почати,
Та й сто кіп жита-пшениці
У полі нажати.
Пісня «Вийшли в поле косарі» (з імітацією рухів)

3-й косар. Косарі-молодці пшениченьку косять,
А дівчатка чепурненькі їсти їм приносять.

(Заходять дівчата-жниці з серпами)

Пісня «Ой на горі жита много»

Ой на горі жита много,
Йой, йой, йой, йой, йой!
Половина зеленого,
Гойя, гой, гойя, гой, гойя , гой!

Ішли його дівки жати,
Йой, йой, йой, йой, йой!
Та забули серпи взяти,
Гойя, гой, гойя, гой, гойя , гой!

Серпи взяли – хліб забули,
Йой, йой, йой, йой, йой!
Отакі-то женці були,
Гойя, гой, гойя, гой, гойя , гой!

Краще б його хлопці жали,
Йой, йой, йой, йой, йой!
Вони б йому ради дали,
Гойя, гой, гойя, гой, гойя , гой!

1 дів. А ми теж пшеничку жали,
В холодочку не лежали,
І солому позбирали,
Й за вас краще заспівали.

2 дів. Ой жали ми нивку із гори в долинку,
Від кінця до кінця, і вижнемо до сонця.

3 дів. Золотії серпики бряжчали,
Поки всього жита не дожали.

4 дів. Тепер вже не будуть бряжчати,
А будуть у коморі лежати.

5 дів. А я в полі, легінику, жала і в’язала,
Але своє біле личко хустков закривала.

6 дів. Гей, косарики милі, годі спочивати,
Станем дружно в пари ми – будем танцювати!

Пісня-танець «По дорозі жук, жук»

1 косар. Добрі ми женці були,
Пшениці ми пожали,
В снопочки пов’язали
Й солому позгрібали.

2 косар. Добра нивонька була,
Сто кіп жита вродила.

3 косар. Кінець нивоньці, кінець!
Сплели з жита ми вінець,
Взяли сніп на починок,
Нарядили з нього обжинок.

Хоровод із снопом «Ой, снопе, снопе».
(Дівчина у вінку із колосків тримає в центрі кола сніп)
Ой, снопе, снопе, снопе-золото,
Що в тобі, снопе, чисте золото?

Ой, снопе, снопе, снопе стеблистий,
Бо працювали ми дружно в полі.

4 косар. Бувай здорова, ниво,
Що сто кіп жита вродила,
Ще й пшеницю та овес –
Буде ситий рід увесь!

Хоровод «Віночок» (Дівчина тримає вінок у руках)
Наше село весело, ми віночка несемо.
Не з золота, а з яриці, із озимої пшениці.

Місяцю, місяченьку, світи ж нам доріженьку,
Щоб ми всі не заблудили і віночка не згубили.

Бо віночок наш красний, як місяченько ясний,
Іще вищий він від плота, ще дорожчий від золота,
Іще вищий від гори, ще ясніший від зорі.

Господиня. Ось і женчики вже з поля йдуть,
На двір голосочок подають.

1-й косар. Чи упоравсь, ґаздо, у двóрі?
Чи є порядок у коморі?
Діставай скоріш із скрині
Для женчиків своїх гривні.

2-й косар. Відмикай, пане, нові ворота,
Несем віночок із щирого злота.

3-й косар. Ой прочини, наш панночку, віконце,
Несем тобі віночок, як сонце.

4-й косар. Ой вийди, пане, хоч на ґаночок,
Та викуп, викуп золотий віночок.

Господар. Все готово, добрі люди,
Хто сніп вижав – платня буде:
По сто гривень й меду чару,
А до танцю – дівча в пару!
(Косар і жниця вручають сніп і вінок)

1 дів. Вінчуємо вас цим вінком,
Житнім колоском,
Щоб ви дочекали нарік сіяти, орати
І женчиків молоденьких у поміч збирати.

1 косар. Щоб ви були багаті на бджоли, ще й овець кошари,
Щоб мали у скринях і гривні, й доляри.

2 дів. Ось вам вінець на стілець,
А нам – музику на танець!
Танець «Гуцулка»

2 косар. Ми вижали житечко в добрий час,
А тепер, господарю, частуй нас.

Господиня. Ми готові частувати, мед солодкий наливати,
Та просимо вас, женчики, весело співати.

Пісня «Ой на горі жито»

Господар. Наша господиня не дармувала,
Коли з поля женчиків чекала,
Сім пар черевиків стоптала,
Поки вечерю нам готувала.
Тепер ходімо всі до хати
Коровай наш скуштувати
З молодого жита та пшениці
Господиня замісила паляниці.

Господиня (місить тісто)
Руки місять тісто, тісто,
А у діжі тісно-тісно.
Тісто надимається –
Коровай пишається. (кладе у піч)

Пісня «Про хліб» 3, 4 куплет
Хай зерно в комори річкою поллється,
А коли помелють, борошном назветься.
І матуся мила хліб спече з любов’ю,
Скаже: «Любі діти, їжте на здоров’я!»

1 дів. Піч наша регоче, коровай пече.
Шишечки печуться, на коровай дмуться.

2 дів. Ніхто не вгадає, що у нашім короваї:
Із семи ланів пшениця, із семи криниць водиця.

(Господиня виймає з печі таріль із випеченими калачиками)

Господиня. Коровай наш в печі не барився,
Гарно спікся, ще й зарум’янився.
Коровай наш спікся швиденько,
Коровай наш пишний, рум’яненький.
(подає господареві)

Господар. Тільки-но з печі, у теплій золі,
Свіжа хлібина лежить на столі.

Учні.

  1. Кажуть в народі правдиві слова:
    «Хліб-годувальник – всьому голова».
  2. В народі хліб, мов матір поважають.
    Ця шана з плином часу не зника.
    І дорогих людей завжди стрічають
    З хлібиною в барвистих рушниках,
  3. Хай пшениці наллються щедро соком
    І колоситься золотистий сніп!
    І хай же родить більше з кожним роком
    Його величність – годувальник-хліб!
  4. Щодня до нас приходить гість,
    Рум’яний, теплий, свіжий.
    І називається він ХЛІБ,
    Він – наша перша їжа.
  5. Із незапам’ятних часів
    хліб на столі – це свято.
    скажіть, а що святіш за хліб
    людина може мати?
  6. Чого ж так часто хліб святий
    Кидаємо під ноги?
    Лежить він, скривджений такий,
    На всіх шляхах-дорогах.
  7. Лежить, буває, під столом,
    під партою, під плотом,
    здобутий нелегким трудом,
    политий щедро потом.
  8. Чому ж кидаємо його
    Безжалісно, бездушно?
    А десь голодне дитинча
    Чекає хліб насущний.
  9. А десь в молитві день і ніч
    Про хліб нужденні мріють.
    І руки вмілих трударів
    Зерно у землю сіють.
  10. Зростає колос золотий,
    Налитий сонцем й небом,
    Щоб ми вклонилися йому
    І багатіли хлібом.
  11. І кожен день, і кожну мить
    Дай, Боже, хліб насущний,
    Щоб ми могли у мирі жить
    І не були бездушні.
  12. Молись до хліба, він – святий,
    Вклякни в пошані на коліна,
    Щоб нині, прісно й на віки
    Пишалась на столі хлібина.
  13. Хлібе, святий наш хлібе! Будь благословен
    На кожен день, у кожній нашій хаті.
    Немає на землі святіш імен, ніж

Разом: БОГ, ВКРАЇНА, ХЛІБ і МАТИ!

Пісня «Ой зелене жито, зелене»
(Пригощають всіх гостей свята випеченими калачиками)

Прикріплені файли
Джерело: ostriv.in.ua
Автор: Лесюк Любов Василівна, вчитель вищої категорії Тростянецької ЗОШ І ступеня

Дана публікація розміщена на сайті Острів знань у електроному вигляді з відома і згоди власника авторських прав на некомерційній основі та охороняється законом «Про авторське право та суміжні права». Використання даного матеріалу, публікування і републікування на інших ресурсах мережі Інтернет допускається за умови розміщення прямого активного гіперпосилання на сайт. Будь-яке комерційне використання даного тексту без відома і згоди власника авторських прав не допускається. З питань комерційного використання даного матеріалу звертайтеся за адресою admin@ostriv.in.ua

Видалити Відміна
Забанити Відміна