Закрити
Вплив мистецтва народної вишивки на розвиток Українського фольклору
08 Грудня 2014, 00:00 , Переглядів: 12660
FacebookTwitterLivejournal
Вплив мистецтва народної вишивки на розвиток Українського фольклору Фото: http://museum-painting.dp.ua Трутовський К.О. "Три українські дівчини-селянки". 1885

Поєднання художнього слова та мистецтва вишивки супроводжувало людину з її першопочатків, з часу виникнення мови. Воно ввійшло в життя, побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби прекрасного і як органічний компонент її вірувань і світоглядних уявлень.

Київське територіальне відділення Малої академії України
(Київська МАН "Дослідник")
Секція "Фольклористика"
Відділення "Мистецтвознавство та філологія"

ВПЛИВ МИСТЕЦТВА НАРОДНОЇ ВИШИВКИ
НА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

Роботу виконала: Лазько Ірина Петрівна, учениця 9-В класу загальноосвітньої середньої школи № 292

Науковий керівник: Дєвицька Наталія Миколаївна, вчитель української мови та літератури вищої категорії

ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ. Загальна характеристика мистецтва українського фольклору та народної вишивки
Основна частина. Взаємозв'язок типів художньої словесної творчості з мистецтвом народної вишивки.
   1. Із глибини віків
   2. Народна творчість
   3. Український рушник
   4. Традиції та сучасність
Висновок. Побутування та розвиток зв'язків українського фольклору з мистецтвом народної вишивки в наш час

З зоряного вечора аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала:
Чорну та червоную нитку клала...

Народна пісня

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МИСТЕЦТВА
УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ ТА НАРОДНОЇ ВИШИВКИ

Усна народна творчість або фольклор (Фольклор від англійського слова folklore - народна мудрість, творчість.) - складова художньої культури народу, його неписана словесність. Вивченням її займається спеціальна філологічна дисципліна - фольклористика. Водночас за змістом і характером поширення та функціонування вона тісно зв'язана з різними ділянками побуту і становить складову частину народної традиційно-побутової культури.

Вишивка в Україні - один із найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. У виробах українських вишивальниць нас захоплює піднесений світ краси та фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, коріння яких сягає міфології, звичаїв і уявлень наших предків.

Отже, фольклор і народна вишивка належать до предметної сфери етнографії, тому між ними існує міцний зв'язок художнього мистецтва.

Поєднання художнього слова та мистецтва вишивки супроводжувало людину з її першопочатків, з часу виникнення мови. Воно ввійшло в життя, побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби прекрасного і як органічний компонент її вірувань і світоглядних уявлень. За походженням взаємозв'язок такий давній, як і наскельні малюнки первісної людини та виявлені в багатотисячолітніх глибинах археологічних культур предмети побуту з різними орнаментальними прикрасами тощо.

Перші згадки про вишивання зустрічаємо у стародавніх істориків, про нього свідчать і археологічні знахідки зі скіфських поховань. Всесвітньовідомі золота пектораль із Товстої могили (4ст. до н.е.), чаша з Гайманової могили, срібна ваза з кургану Чортомлик (4ст. до н.е.), що уособлюють унікальний мистецький витвір, містять сюжети, які дають змогу дослідникам виявити та простежити різноманітні форми чоловічого та жіночого одягу, його пишне декоративне оздоблення золотими нашивками, аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами. Візерунки утворюються з поєднання кружечків, спіралей, завитків, а також із пишної рослинної орнаментації у вигляді стебла квітки, листя лавра, лотоса, грон винограду.

Регулярні записи творів усної народної словесності проводяться з кінця 18 - початку 19 ст. Тому зрозуміло, що багато з архаїчних верств фольклорної традиції втрачено. Але і в матеріалі, зібраному в пізніший час, що записується аж до наших днів, зустрічаємося з численними змістовими, образними елементами глибокої давнини. У різних жанрах українського фольклору, зокрема обрядового, казкового, дослідники простежують відгомін побутово-звичаєвих відносин родового ладу, реалії укладу життя, суспільного устрою, історичних подій часів Київської Русі, татаро-монгольського лихоліття, пізнього середньовіччя, епохи литовсько-польського поневолення України, багатовікової боротьби українського народу проти чужоземного уярмлення, за свободу і незалежність (Макарчик С.А., "Етнографія України", с.388.). Але, зрозуміло, твори фольклору найбільшою мірою відображають важливі події, характерні аспекти, явища суспільно-політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання новішого часу - часу, коли ці твори збиралися, записувалися з живого народного побутування.

У давньоруському мистецтві чітко вирізнилися дві течії: мистецтво широких верств населення, що крізь віки пронесло свої смаки й уявлення, живлячись джерелами праслов'янських вірувань та ідеалів народної краси, і мистецтво, що обслуговувало князівський двір, церкву і тяжіло до офіційної культури Візантії, переймаючи її форми і художню мову.

Пам'ятки давньоруського мистецтва з їх потягом до підвищеної декоративності та глибокої змістовності були скоріше осягненням художнього зразка, запозиченого з Візантії, ніж строгим наслідуванням його. Насіння, занесене з Візантії, впало на благодатний ґрунт. Саме завдяки народній творчості, її животворним витокам візантійське мистецтво відігравало роль творчого імпульсу, який стимулював розквіт самобутньої культури.

Художньо-пластичне вирішення орнаментів гаптування цього періоду виявляє його неповторність і глибоку образно-символічну змістовність. Вишивка в одязі давньоруських людей, крім декоративної, несла заклинальну, символічну функцію. Вишитий візерунок набував магічної сили. Він розміщувався навколо шиї, на передпліччях рукавів, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукавів, що було вшануванням роботящих рук. Язичницькі вірування були тісно пов'язані з життям і працею людей. В орнаментах давньоруського гаптування зустрічаються геометричні мотиви, зображення гепардів, левів, птахів, сповнені чіткого ритму, величі та гармонійної рівноваги. Великою різноманітністю відзначаються рослинні візерунки. Особливо улюблена квітка крин - символ життя, а також стилізовані зображення дерев із гнучкими стеблами тощо.

Що ж торкається дерева, то ми знаємо в магічній символіці стародавньої Месопотамії таке дерево - це "дерево життя", ідея якого виникла в Еламі серед передньоазійської раси, серед осілого хліборобського населення Месопотамії та почасти й Ірану (Щербаківський В., "Українське мистецтво", с.162 ).

Там же, в Месопотамії, часто на теракоті чи кераміці поруч із "деревом життя" виступає й друга символічна комбінація, а саме, ваза, з якої витікає двома струмками у формі спіралей вода, теж "вода життя". Часом там само можна бачити на месопотамських печатках "дерево життя", на яке сперлися два звірі або два птахи, котрі з обох струмків п'ють воду. Ясно, що жінки, вишиваючи ці дерева тепер в Україні, зовсім не уявляли собі колишнього символічного та магічного значення цього малюнка, але вони гаптували, бо так годилося згідно за давньою традицією, бо так вишивали їх матері й казали їм, що годиться гаптувати саме так, а не інакше. А в Україні слово "годиться" значило колись більше як закон, цього слова не можна було не послухати, бо воно само було магічне в устах матері. Але для наших образів "дерева життя" ми маємо прекрасні паралелі в усному фольклорі, у казках про "жар-птицю", про "мертву та живу воду", "цілющу воду" тощо. Ми маємо космогонічні колядки та простий відповідник у деревці -"гільці" весільнім, яке так і зветься часом "райським деревом" і вважається святим.
Одна з колядок повідомляє:

Ой, плило, плило райське дерево,
Ой, як приплило край із Дунай,
Тай ся приймило, корінь пустило, красно зацвіло,
А як зацвіло - вино зродило.

(Грушевський М., "Історія української літератури", т.1, с.273.)

До цього ж іншого варіанта підходить продовження:

На тім кудрявці (дереві) сив сокіл сидить,
Сив сокіл сидить, далеко видить.

Інша космогонічна колядка говорить:

Що ж нам було з світа початку?
Не було нічого, їдна водонька,
На тій водоньці їдне деревенько,
На тім деревеньку шовкове гніздо.
А в тім гніздоньку три голубоньки,
Не три голубоньки - три янголоньки...

В іншім варіанті мовиться далі:

На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати...

(Грушевський М., "Історія української літератури", т.1, с.273.)

Знову ж маємо весільну пісню, що співається тоді, коли роблять так зване "гільце" на весілля:

Благослови, Боже і Божая Мати, деревця вбирати!
Райське деревце перед раєм стояло,
В рай ся похиляло, сильно зацвітало.

(Головацький Я., "Народні пісні галицької й угорської Русі", т.1, с.99.)

Отже, це дерево не просте, лиш те "дерево життя", якого традиція зародилася ще в Месопотамії, у передісторичні часи, і яка поширилася звідтіля на захід, бо ми бачимо це дерево і в критській культурі, збереглася вона і в Біблії та звідтіля перейшла і в християнство, й рознеслася по всій Європі разом із ним. Але традиція цього дерева прийшла в Україну не з християнством, а значно раніше, ніж воно вступило на цю територію, бо й колядки та весільні звичаї мають характер передхристянський. Це "дерево життя" або райське не природне, а надприродне, тому воно святе й тому має магічну силу приносити щастя, відвертати зло, всяку зловорожу силу. Це райське деревце імітують на весіллі у формі так званого "гільця", тобто деревця або гіллячки від дерева, оздобленої всіма можливими засобами (нагадує трохи європейську різдвяну ялинку), що його носить старший боярин на голові протягом цілого весільного обряду, який міг тривати від трьох днів до цілого тижня. Це дерево вважається святим, як і коровай, хоч і не освячується церквою і не вноситься до неї. Тому образи дерева, вишиті на стінних рушниках, не намагаються відтворити те реальне ботанічне дерево, яке росте в садку, що стоїть перед очима, а навпаки, це образ того видуманого фантастичного дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути незвичайно гарне й чудодійне, і тому кожна гаптувальниця цього дерева дає волю своїй уяві, щоб зробити його найбільше фантастичним, а через те найбільше діючим магічно. Вишиваючи його, дівчина чи жінка пригадує собі й пісні, й примовки, й оздоби весільного обрядового "гільця", щоб тільки зобразити його найбільш пишно та вражаюче, відповідно до своєї уяви і своєї творчої фантазії. Ці образи райського дерева мусили мати апотропеїчну силу, щоб виганяти з хати всяку зловорожу, нечисту темну силу, котра шкодила людям, що приносила хвороби й смерть. Таку саму магічну силу мали й інші гаптовані символи: хрести - прості й ламані,тобто свастичні, зірки, очі тощо.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ТИПІВ ХУДОЖНЬОЇ СЛОВЕСНОЇ ТВОРЧОСТІ
З МИСТЕЦТВОМ НАРОДНОЇ ВИШИВКИ

ІЗ ГЛИБИНИ ВІКІВ

16-17 століття - доба розквіту українського гаптування - шитва золотими та срібними нитками - виконаного по атласу, оксамиту, парчі із застосуванням перлів і коштовного каміння. Твори образотворчого сюжетного шитва - пелени, покрівці, фелони, плащаниці - використовувалися в одязі священнослужителів, у літургії православного храму. Гаптування цього часу розвивалося у стилістично-художній єдності з іконописом і гравюрою.

18 століття приносить нове розуміння орнаментальних форм із їх об'ємно-пластичним живописним трактуванням. Розквітає вишивка гладдю різноколірним шовком.

З 19 століття поширюється гаптування бісером, білим шовком на тонких прозорих тканинах - ним прикрашали одяг і предмети побуту. У цей час набуває поширення вишивка білим шовком на тонкій прозорій тканині. Нею прикрашали очіпки, шарфи, носові хустинки, різноманітні деталі жіночого одягу. В основі орнаментації - тонко прорисовані вибагливі квіти, пишні букети, перев'язані бантами, стрічками тощо. Для підсилення святковості та піднесеності додавали золоту та срібну нитки, мереживо.

Т.Г.Шевченко завжди цікавився особливостями одягу, змальовував його крій, оздоблення, характерні деталі. Не випадково у своїх творах він намагається звернути увагу глядача то на вишиту сорочку в портреті В.Кочубея, то на пишний прозорий рукав блузи, оздобленої білим гаптуванням, у портреті М.Максимовича, любовно виписує орнамент червоної вишивки на сорочці матері в акварелі "Марія". Речі, які дійшли до нас і пов'язані з ім'ям Великого Кобзаря, викликають особливий інтерес. За переказами, жінки-кріпачки в Сокиринцях вигаптували за малюнком Т.Шевченка блузу та хусточку. Прозора, мов обсипана яблуневим цвітом, вишивка блузи - наче оповідь про цнотливість і сподівання молодості, про чари дівочої вроди, про любов, що тільки народжується і розквітає в душі.

У народному побуті хусточка завжди була символом вірності, пам'яті про кохану. Старанно, з любов'ю гаптували її наречені своїм судженим. Це був пам'ятний подарунок, що супроводжував козака в походах, чумака - в далеких мандрах, бідняка - на чужій стороні на заробітках.

Такий звичай знайшов відображення в поезії Т.Г.Шевченка:

У неділю не гуляла,
Та на шовки заробляла,
Та хустину вишивала,
Вишиваючи, співала:
"Хустиночко мережана,
Вишиваная,
Вигаптую, подарую,
А він мене поцілує.
Хустино моя
Мальованая".

Вшановуючи пам'ять Великого Кобзаря, його щиру любов до народного мистецтва, Леся Українка, вперше відвідавши могилу в Каневі, принесла в подарунок рушник, що вигаптувала власноручно. Зараз його відновлено майстринями Черкащини, і він зберігається в музеї Т.Г.Шевченка на Тарасовій горі.

НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

У процесі соціально-економічного і культурного розвитку в Україні сформувалися локальні особливості народної вишивки кожного етнографічного регіону - Середнього Подніпров'я, Полісся, Поділля, Карпат і Прикарпаття, Півдня України.(Історія українського мистецтва, т. 3, с.379.) Це виявилось у характерних орнаментальних мотивах і композиціях, усталеній колірній гамі та специфічній техніці виконання. Співіснують рослинний і геометричний орнаменти, семантика останнього сягає глибинних джерел. Назви мотивів свідчать про глибоку реалістичність і образність світобачення народу.

На зламі 19-20 століть улюбленими стають хрестик, квіткові узори червоного та чорного кольорів, які поступово витісняють характерні місцеві засоби шитва і вишукані сполучення відтінків.

До кінця 19 століття улюбленим залишалося гаптування білим по білому ("біллю"). Вишивка створює малюнок високого рельєфу зі світлотіньовим моделюванням. Залежно від напрямку світла візерунок по-різному то відбиває, то поглинає світло, поєднуючи багату його гру. Гаптування білим по білому - своєрідний художній прийом, вона асоціювалась у народі з красою морозних узорів:

По білому білим шила,
Інеєм рубила
Сорочечку чумаченьку,
Що вірно любила.

Наприкінці 19 століття внаслідок проникнення на село капіталістичних відносин, посилення класового розшарування безземельне та малоземельне селянство починає все більше займатися художніми промислами, що було для нього додатковим заробітком. Утруднення зі збутом готової продукції сільських кустарів на базарах, конкуренція фабричних товарів призводять до зубожіння й економічної залежності майстрів від торговців-скупників. Певну роль у збереженні народного мистецтва, захисті сільських кустарів від експлуатації скупників зіграла прогресивна творча інтелігенція.

Видатні представники української літератури: Т.Шевченко, І.Франко, П.Грабовський, М.Коцюбинський, Леся Українка - виступали послідовними захисниками народного мистецтва, підкреслюючи його історичну самобутність, велике значення в розвитку культури. Інтерес прогресивної інтелігенції до народної творчості, зокрема до гаптування, розвиток культурно-освітньої діяльності серед українського населення сприяли та поклали початок музейній справі. У цей же час було опубліковано цілу низку альбомів зі зразками української народної вишивки. Вони популяризували справжні шедеври мистецтва, протидіючи впливу низькопробних орнаментів, які поширювалися під назвою "малоросійська продукція".

Фактично початок вивченню українського гаптування було покладено видатною у 1876 році О.Косач(О.Пілкою) - матір'ю геніальної Лесі Українки - роботою "Український народний орнамент".

УКРАЇНСЬКИЙ РУШНИК

Рушники - це відбиття культурної пам'яті народу, в їх візерунках збереглися прадавні магічні знаки, образи "дерева життя", "берегині", символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення й оновлення.

В Україні рушникам завжди надавалося важливе образно-символічне значення. Вони - обов'язковий атрибут весільної обрядовості, предмет народного побуту, неодмінна окраса селянського житла. (Матейко К.М., "Український народний одяг",К.,1977,с.145. ).

У кожному районі склалися локальні особливості, що виявилось у композиції, колірній гамі, засобах шитва.

Сучасні майстри, продовжуючи традицію, наповнюють орнаментацію рушників новим змістом і образами, підсилюють їх монументально-декоративне вирішення, розширюють діапазон застосування у громадському інтер'єрі.

Вишиті рушники здавна були поширені в Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної та святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності - на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один із найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя.

Почуємо, побачимо, що нам скажуть,
Біленьким рушничком рученьки зв'яжуть.
На рушнику вінчались.
Коли б мені, Боже, неділі діждати,
Неділі діждати, на рушничок стати.

У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала свої думки та почуття, надії та сподівання на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя.

А в коморі сволок,
На ньому рушників сорок,
Біжіть, внесіть
Та бояр прикрасіть.

Існували також і подарункові рушники. Їх використовували в знак побажання щасливої дороги та найшвидшого повернення.

Поряд із обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви "стирок" (для посуду), "утиральник" для рук і обличчя.

Вишиті рушники - неодмінна окраса кожної селянської хати. У минулому їх вішали над іконами ("на образники", "божнички"), навколо портретів Т.Г.Шевченка, народних картинок. Рушники вішали на кілок, від чого вони дістали назву "кілкові".

У цей час в усіх областях України розповсюджуються як взірці для гаптування друковані картинки з побутовими сценами з народного життя:

Несе Галя воду, коромисло гнеться.
За нею Іванко, як барвінок, в'ється...
("Біля колодязя")

Била жінка мужика, за чуприну взявши...
Била жінка мужика, била, била і товкла.
("Била жінка за чуб")

На рушниках, призначених для оздоби хати (на дзеркала, на консолі полиць тощо), вишивають здебільшого "дерево життя" і теж різні апотропеїчні символи, подібно як на стінах світлиці, тільки в іншій стилізації. Часто гаптували фантастичне дерево з групою пташок, котрі літають над ним. Це являло собою ілюстрацію якоїсь із колядок

Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі,
А но лем було синє море,
А серед моря зелений явір,
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати.

На рушниках біля дерева поруч із різними квітками, зірками ("будуть копойки, яко звіздойки, будуть стогойки, яко горойки), сонечками вишиті також різні пташки, і часом, у великій кількості. Дуже можливо, що ці пташки мали б ілюструвати казкову "жар-птицю" або півнів, котрих уважали за віщих птиць:

Ой рано-рано півні запіли,
Півні запіли - сонце збудили...

Але, крім птахів, трапляються ще часом, як окремі елементи орнаменту, риби, сітчасті ромби, дволезі сокирки, дубове листя, спіралі, грецькі хрести й так звані ламані або гачкові хрести тощо. Усі ці символи відомі нам із егейсько-месопотамського культурного кола ще задовго до Різдва Христового. Тепер зовсім забуто значення цих символів, і ніяка господиня, ні її дочки не можуть їх пояснити, але тільки знають, що для такої-то мети потрібні саме такі орнаменти і, навпаки, не пасують інші.

Тут відігравало велику роль християнство, яке хотіло усунути поганські традиції, тому воно давало свої пояснення для одних орнаментів і забороняло інші, через що занепало розуміння старовинної символіки, а деякі символи прийняло за свої, як, наприклад, рибу. Ці оздоби й символи вживав український народ, так як і старовинні пісні: колядки, веснянки, купальські, жнивні тощо.

Ой що ж то за дідух такий,
У котрого чуб, як сонце, золотий?

Уживали їх, не питаючи пояснення, лише тому, що "так годиться". Тільки після докладного аналізу цих гаптованих орнаментів на рушниках і після порівняння з іншими етнологічними матеріалами стають зрозумілими й значення цих орнаментів, і їх джерела.

На сучасному етапі у виготовленні рушників намітилося два напрямки, що існують і розвиваються паралельно. Це, з одного боку, творчість майстрів і художників, що спирається на традиційну спадщину минулого, а з другого - діяльність широкого загалу селянства, яке гаптує для власних потреб, за своїми рисунками та смаками.

ТРАДИЦІЇ ТА СУЧАСНІСТЬ

Українська вишивка сьогодні - складне, багатогранне явище, що розвивається у сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів.(Кара-Васильєва, альбом "Українська вишивка", с.189.) У відомих осередках вишивання - Косів, Клембівка, Полтава, Черкаси, Львів та інші - створено підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного мистецького регіону.

Гаптування - один із масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вишивка - складова частина народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності та неповторності. Гаптовані вироби органічно увійшли до побуту людей, прикрасили сучасний інтер'єр.

Крім рушників, велику роль в оздобленні української хати відіграють також різні інші тканини, а саме, скатертини з полотна, вишиті або проткані різними візерунками, якими звичайно накривають столи та на яких часто лежить хліб-сіль; також оздоблені візерунками ковдри, котрими накривають піл, а також різні візерункові ряднини, якими застеляють лавки під час урочистих сімейних церемоній, і, нарешті, килими. До текстильних оздоб хати треба віднести й наволочки або "пошевки" на подушках, їх або гаптують різними візерунками на тім кінці, котрим подушка повернена до хати, щоб її було видно людям; з-під дірочок такого вирізування видніється внутрішня, звичайно червона, пошивка подушки, через що візерунки яскраво червоніли плямами на білому тлі :

Ой, червоними нитками вишивала подушки,
Щоб злагода у родині запаніла назавжди.

Щодо самої орнаментації килимів, то на них зображуються ті самі сюжети, що колись використовувалися у малюванні стін, тобто рослинні мотиви (деревця або квіти), між якими ходять пташки, а часом і звірі, або видно апотропеїчні знаки-символи; тільки всі ці мотиви стилізовано, здебільшого геометрично, відповідно до вимог самої техніки килимарського виробництва. Головна особливість українських килимів - вони однаково оздоблені з обох боків залежно від самої техніки проплітання барвних ниток на вертикальній нитяній основі. На українській території килими, орнаментовані однаково на обидва боки, були відомі в глибокій давнині: у готський період їх уживали дуже широко в Україні, як про це свідчать історичні джерела.( Свєнціцький І.С. "Історія українського мистецтва".)

Елемент візерунка - стилізована квітка або деревце, які, ритмічно розташовані, повторюються на усьому тлі килима. У такий спосіб майстри бажають представити гай, у якому між квітами літають райські птахи або сидять на них, чи проходжуються між ними:

Ой, у гаю, при Дунаю, соловей щебече:
Він же свою всю пташину до гніздечка кличе.
Ой, " тьох- тьох," і " тьох-тьох-тьох",-
Соловей щебече: він свою всю пташину
До гніздечка кличе...

Одна із властивостей українського мистецтва - особливість для кожного виду речей своєрідної орнаментації, котра не вживається на інших. Так, наприклад, орнаменти та візерунки вишивок ніколи не зображуються на мисках або на писанках, чи навіть на килимах; орнаменти дерев'яних речей не мають нічого спільного зі всіма іншими. Кольорові орнаменти кожухів нічим не подібні до всіх інших. Орнаментика жіночих плахт незвичайно старовинна й геометрична, до того ж геометризуюча, бо назви деяких плахтових орнаментів засвідчують, що колись це були тваринні орнаменти, зокрема раки, але їх упродовж віків так згеометризували в теперішніх фігурах, які носять цю назву, що ніякого рака не можна вже побачити. Це справжня біда, коли часом наші місцеві мешканці, не розуміючи справи, замовляють у майстрів, щоб вони їм зробили на глиняних горщиках або на фаянсових чи порцелянових мисках українські гаптовані візерунки. Така річ створює враження горщика, обмотаного вишиваною ганчіркою без жодного стилю. Краса істинних українських народних мистецьких виробів полягає в тому, що кожен вид речей має свій стиль візерунків, що випливає як із самої техніки виробу, так і з гармонії між формою поверхні предмета, матеріалом, з якого його зроблено, і оточенням, для котрого той предмет призначено. Усе це дуже добре розуміла проста народна маса, і зовсім не розуміє теперішня наша здекласована, денаціоналізована і без смаку так звана "інтелігенція".

Отже, українське народне мистецтво - декоративне, яке у потрібний момент може ставати монументальним. Але треба завжди пам'ятати: селянське мистецтво - споконвічне, тисячолітнє; воно виросло з народного матеріалу і зрослось із ним, тому й не сміє відриватися від матеріалу, з яким так тісно пов'язане, щоб не втратити свого мистецького впливу на глядачів, своєї мистецької сили. Й українські селяни, котрі ушляхетнилися у своєму селянському стані та виробили власне шляхетний смак, ніколи не грішать у цім сенсі, поки не стають здекласованими та вирваними зі свого гармонійного зв'язку з оточенням:

Віє вітер на долину, колише билину...
Рід до роду листи пише та на Україну.
Пише листи розмаїті, пише-розсилає
Все на тую Україну, де родину має...

ПОБУТУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ
З МИСТЕЦТВОМ НАРОДНОЇ ВИШИВКИ В НАШ ЧАС

Хоч український народ і займає величезну суцільну територію, однак розбиття штучними кордонами на кілька частин примушує жити під владою кількох держав. Незважаючи на різні політичні умови життя, український народ зумів зберегти свою національну вдачу, свій характер, свої нахили, свій артистичний смак на цілому просторі своєї великої території так, що у всіх мистецьких проявах, які найкраще характеризують душу народу, він скрізь висловлює єдність.

Ми не тільки знаходимо цю єдність у просторі, ми її знаходимо і в часі. Цю єдність, цю традиційність української народної душі від старих часів аж до сьогодні виявлено незвичайно яскраво у мистецтві як найшляхетнішім та найнезалежнішім прояві народної душі. Вона дається легко пізнати завдяки тій щасливій обставині, що Карпатські гори зберегли нам три українські племена, три українські етнічні відміни, які в гірських закутах зберегли не тільки свої мовні старовинні тисячолітні діалекти, але також зберегли й своє старовинне мистецтво в різних його формах. І тут ми бачимо, що, незважаючи на деякі відміни та мовні діалекти, і мистецькі ґрунтовні форми від найстарших архаїзмів у будовах, починаючи одягом і оздобою закінчуючи, у всій своїй різноманітності лишаються суто українськими, єдиними.

Три групи - це лемки, бойки й гуцули, котрі живуть по обох схилах південно-східної половини Карпат, аж до Семигорода. У своїх діалектах вони зберегли архаїзми, які можемо знайти у мові старовинних руських літописів з 11століття та у "Слові о полку Ігоревім", у громадянськім житті ті риси громадського та приватного життя, з якими наш народ вступив у історію за часів ще своєї власної Київської та Галицької держави, у мистецтві й оздобах зберіг ті риси, які ми знаходимо в українських могилах від часів початку християнства й ще давніших.

Констатуючи єдність і традиційність як у шир простору, так і в глибини часу, ми одночасно помічаємо в усіх проявах життя великий поступ і велику здатність до розвитку. Але в цьому розвитку, у цьому поступі завжди видно рідну основу, свою базу, з якої, як із кореня, виростає далі дерево із власним стовбуром і галузками, завжди залишаючись тим деревом, із кореня котрого воно виросло.

Під час вивчення українського мистецтва вражає його незвичайне багатство, надзвичайна різноманітність і одна дуже важлива особливість: оздоби одного роду речей ніколи не переносяться просто на другий, кожен окремий рід має власну, незвичайно гарну й чудово розроблену орнаментику. Отже, наш народ із давніх-давен жив уже дуже культурним, всебічно розгалуженим, багато різноманітним життям.

Вишивка не зникла з життя народу, як і не нівелювалася його душа, естетичні уподобання. Основне призначення гаптування - прикрашувати одяг, інтер'єрно -обрядові тканини - зумовило її виживання і дальший розвиток. Вишивка традиційно тримається на індивідуальній творчості, повільно переходить на перкалі, шовк та інші тканини промислового виробництва. І навпаки, фабричні різнокольорові нитки - заполоч, волічка, гарус - у народних гаптувальниць користуються великим попитом.

Сучасна вишивка - це вироби підприємств художньої промисловості. Вони розміщені у Косові, Львові та інших містах, де у співдружності з художниками-професіоналами, яких готує, наприклад, Львівський університет декоративно-прикладного мистецтва, працюють майстри, котрі отримали професійну підготовку у відповідних училищах, наприклад, Львівському, Вижницькому, Кролевецькому, Решетилівському художніх училищах чи Косовському технікумі. Гаптуванням займаються в системі різноманітних товариств, переважно жіночих. Тут ретельно ставляться до давніх традиційних зразків, мотивів та прийомів вишивання. Це найбільш активні учасники різноманітних виставок. Гаптування займає все більше місця у виготовленні нової державної атрибутики, в інтер'єрах відновлюваних і новостворюваних храмів, моделюванні костюмів для ансамблів, індивідуальних роботах тощо.

Український фольклор живе, діє у широкому народному середовищі та при його активній участі. Водночас у цьому процесі відіграють винятково важливу роль особистості виконавців і так званих носіїв усної народної творчості - обдарованих співаків, оповідачів, мудрих, дотепних людей, котрі пам'ятають значний репертуар народних пісень, казок, переказів, легенд, приказок, прислів'їв, загадок, анекдотів і вміють яскраво донести їх до ширшої аудиторії. Сьогодні нерідко спостерігаємо, що в тому чи іншому колективі, гурті виділяються люди, які вміють заспівати, щось розказати цікаве, дотепне, добре володіють народним словом. А колись роль і значимість таких людей були набагато більшими. Вони жили у кожному селі, були бажаними в кожному гурті, виконували функції заспівувачів, лідерів молодіжних громад, вечорниць, різних урочистостей і розваг, наділялися гідностями обрядових чинів: весільних старост, старших свах, дружбів тощо. Їх цінували, поважали. Такі талановиті особистості, зокрема, народні співці, кобзарі, лірники, казкарі часто виступають найактивнішими співтворцями фольклору. Наприклад, знамениті виконавці українських народних дум й історичних пісень - кобзарі - ,напевне, як вважають дослідники, були і їх основними творцями.

Народне поетичне слово по-своєму реагує на все, що діється в нашому житті, дає оцінку подіям, явищам і особам - нерідко відмінну від офіційного трактування. Це спостерігаємо і тепер, коли могутніми імпульсами національно-державного відродження українського народу великою мірою інтенсифікувалося і його фольклорне життя. Воно відображене й у посиленому поверненні до діючого репертуару, оживленні, оновленні багатьох творів традиційного фольклору, зокрема, обрядового і пов'язаного з національно-визвольною боротьбою українського народу, в утворенні нових пісень, оповідань, анекдотів та інших видів усної народної словесності. Головною темою сьогодення у народній творчості стала тема побудови вільної та незалежної Української держави, з якою пов'язуються споконвічні сподівання та мрії народу про утвердження добра, свободи, людяності та справедливості. Актуальним прикладом для сучасності ми, дев'ятикласники, вважаємо " помаранчеву" революцію, котра спалахнула на Майдані Незалежності у Києві на скрижалях українського менталітету нашого народу: здобуття свободи слова, громадянського волевиявлення патріотів України(22 листопада 2004 року). Наші рідні, знайомі, друзі, педагоги вийшли на площу, щоб захистити власні права та засудити тоталітарну владу, котра зневажає український народ. Ми, дев'ятикласники, не могли стояти осторонь вирішальних подій, котрі глобально впливають не тільки на майбутнє Батьківщини, але й на подальше наше життя, адже ми хочемо не існувати, а гідно жити у правовій, суверенній державі, котра піклуватиметься за добробут і благополуччя своїх громадян. З такими думками кожного дня, після занять, ми приїздили на Майдан Незалежності, щоб підтримати народ України у здобутті громадянських прав. Кожен із дев'ятикласників намагався власноручно створити революційні атрибути: хтось майстрував прапор, хтось в'язав рукавички, шапочки та шарфики, а хтось вишивав на атрибутиці патріотичні гасла, котрі, до речі, зародилися на "революційних барикадах", так званий "помаранчевий" фольклор - "Свободу не спинити!", "Разом нас багато - нас не подолати!", "Разом ми переможемо: одне одному допоможемо!", "Донецьк, Донбас, приєднуйтесь до нас!", "Схід і Захід разом!" Я, наприклад, вишивала на стрічках революційні афоризми - і було приємно бачити на одязі однокласників мою творчість, якщо це так можна назвати, адже гаптування виходило "авангардистським", бо не було часу на мистецьку вишивку. Коли ми виготовляли "помаранчеві" атрибути, то мимоволі, щоб було веселіше працювати, складали патріотичні пісні, створивши так званий "помаранчево-революційний реп", кращі "шедеври" якого до вашої уваги.

ЗВЕРНЕННЯ ДО ДЕРЖАВНОГО ДИКТАТОРА
Болить душа, стискається серце
І душить щось за горло тебе.
Безвихідь крає, тебе добиває -
І ти ведеш до прірви себе.
Не роби ще гірше! Чуєш? Зупинись!
Подивись в минуле, на себе озирнись!
Бачиш: там усе заповнює в тобі лють.
Зупинись! Ти чуєш? Забудь усе, забудь!
Не роби ще гірше, бо переступиш межу!
І тоді тобі вже не допоможу.
Власноруч не вкинь у пекло свою власну душу -
Це тобі сказати я просто мушу.
Подивись над себе,
Подивись: над тобою -
Синє небо, небо
Над твоєю головою.
Подивися в небо,
Подивися вище
І пізнай його ближче!
Ні, не треба марень, що тебе закривають,
Що тебе від світу грубо відривають.
Та ти вже не чуєш і не відчуваєш,
Тільки совісті і болю себе відкриваєш!
Та запізно, чуєш, відчув ти свою совість,
Бо холонуть люди за твою "випадковість".

ДУМКА ПРО ВЛАДУ
Разом ми переможемо:
Одне одному допоможемо!
У діях - основа буття:
Пізнай насолоду життя!
Лиш той гідний щастя та свободи,
Хто кожен день за них іде на бій,
Не полишаючи в тяжкі часи негоди
Своїх переконань, надій.
На бій душевного протистояння
З неправдою пануючих вершин,
Що прихиляються коліньми перед владою
Зрадливо солодких, чорніших чорного, глибин,
Що поглинають тіло й душу
Слабкіших духом світу цього,
Беручи у полон знесилене єство усього,
Що впало вже на дно.

БРЕХНЯ - СЕСТРА СТРАХУ
Ми чисту правду любимо,
Брехати ми не будемо,
Бо дивимось прозоро ми
На все, що є навколо нас!
І в цей тривожний і гарячий час
Згуртуймося, братаймося,
Серцями поєднаймося!
Цінуймо кожну мить і день,
Як боремося за свободу,
За правду щиру!
І в негоду, і в дощ, і в сніг,
І в злий мороз
Ми не покинемо "обоз"
Із нашою метою,
Яку несемо ми з собою,
Оберігаємо й плекаємо,
За нашу долю обираємо!
Хай ті, що розбрат засівають
У душах нашого народу,
Брехню шанують і вітають,
Беруть її за нагороду!
Нехай дрижать собі від страху
Й сумління мучить їх ночами,
А вдень, скрививши всю реальність,
Викручуються перед нами!
Брехня - це рідна сестра страху!
Най зрадникам покажуть "маху"!

ПОМАРАНЧЕВИЙ РЕП
Сонце закрила чорная хмара,
Стала й застигла, наче примара.
Все спохмурніло й стало страждати,
В муках нестерпних помалу вмирати...
Правда за нами, свобода буде з нами!
Щось встало, зродилось, у душі повстало...
Щось встало, зродилось!
Я стою перед майбутнім -
Час вставати!
Час розплющить очі!
Час здійснити наміри пророчі!
Об'єднаємо бажання,
Об'єднаєм віру,
Збережімо, браття, Україну!
Наша сила - в нашій вірі!
Україна встала,
Піднялася на ноги,
Пута розірвала,
Об'єднала братні душі...
Дух надії з нами!
Разом ми - незборима сила!
Не здолає нас ні холод, ні злива!
Єднаймося, люди!
Спокій зник...
Народ встав, душі поєднав,
Віру зміцнивши, насолоду
Від добра й братерства скуштував.
Пізнав справжню віру той,
Хто людській доброті знає ціну,
Відчув смак свободи - джерело насолоди!
І хай тепер сидить тихо
Ганебності "стріха",
Бо буде їй лихо!
Відчуття єдності нашого народу
Ніколи не дасть наволочі свободу!
Наша Україна буде з нами вільна,
Бо ми з вами сильні!
Сила нашого народу -
У нашій згоді!
Прокинулась свідомість
У нашого народу...
Настала ера правди!
Широкі простори в безмежній блакиті,
Глибокі безодні, туманом покриті...
І світло пронизує кожну хмарину,
Що маревом білим заслали уяву,
Де світ наш у безладі блудить, в омані,
Не знаючи навіть простої моралі,
В якій все єство викривається різко,
Що падає й падає - до дна вже близько!..
Залишилось тільки лиш трохи змовчати,
Зі смаком збрехати й комусь нав'язати
Своє недоречно ганебнеє "іго"!
Наші душі прагнуть простору,
Для вад людських приговору...
З'явилася колись на землі людина,
То ж, значить, була для цього якась причина.
Разом ми переможемо:
Одне одному допоможемо!
Не встоять перед нами
Загарбники й вандали!
Правда за нами,
Свобода буде з нами!
Встаньмо, люди,
Встаньмо разом!
Скажемо "Ні!" образам!
Хай побачать всі народи,
Що таке єднання -
Рідних душ братання!
Випромінюйте у світ наш
Любові проміння!
Хай пов'яне і посохне
Розбрату коріння!
Піднімайся, Україно,
В небо подивися
І, прокинувшись від сплячки,
До нас повернися,
Захисти своїх дітей від горя!
Хай всміхнеться твоя втіха-доля
І повернеться рідна ненька твоя-воля!
Хай пошле благословення на нас Божа воля!
Хай, здійнявшись, вітер в полі
Полетить ланами
Й стане нам на оборону
Перед ворогами!
Сколихне ліси зелені -
Дихнуть гори в небо !
Полетить до нас з підмогою,
Цілющою допомогою,
Життєвою насолодою
Духу природи сила
Й подарує нам за мужність
Вічності крила,
Що піднімуть нас туди,
Де разом ми - сила,
Хай здолає тих, хто проти нас, зневіра!

Джерело: Острів знань
Автор: Лазько Ірина Петрівна, учениця 9-В класу загальноосвітньої середньої школи № 292

Дана публікація розміщена на сайті Острів знань у електроному вигляді з відома і згоди власника авторських прав на некомерційній основі та охороняється законом «Про авторське право та суміжні права». Використання даного матеріалу, публікування і републікування на інших ресурсах мережі Інтернет допускається за умови розміщення прямого активного гіперпосилання на сайт. Будь-яке комерційне використання даного тексту без відома і згоди власника авторських прав не допускається. З питань комерційного використання даного матеріалу звертайтеся за адресою admin@ostriv.in.ua

Видалити Відміна
Забанити Відміна