Закрити
Створення Організації Об’єднаних Націй
07 Листопада 2008, 00:00 , Переглядів: 2738
FacebookTwitterВКонтактеLivejournal
Створення Організації Об’єднаних Націй Створення Організації Об’єднаних Націй

Додатковий матеріал із Всесвітньої історії. Тиждень історії присвячений Дню створення Організації Об’єднаних Націй

Присвячений Дню створення Організації Об’єднаних Націй

Заходи тижня історії

1. Тематична гутірка "ООН і Україна".

2. Вікторина "Що ти знаєш про ООН?".

3. Відкритий урок історії в 10 класі.

4. Круглий стіл "Роль і місце України в світовому співтоваристві".

5. Випуск стінгазети.

Вікторина

"Що ти знаєш про ООН?".

1. У якому році була створена Організація Об’єднаних Націй?

2. Яка держава виступила з ініціативою створення ООН?

3. На якій конференції було підписано Статут ООН?

4. З якою метою було створено ООН?

5. Де розташована штаб-квартира ООН?

6. Головні органи ООН?

7. Хто очолює ООН?

8. Які держави є постійними членами Ради Безпеки?

9. Як ООН пов’язана з Україною?

10. Хто на даний час є Генеральним секретарем ООН?

11. Скільки держав входить до ООН?

12. Які спеціалізовані установи має ООН?

Засідання круглого столу

Тема: Роль і місце України в світовому співтоваристві.

Мета: 1.Розширити знання учасників круглого столу про зовнішню політику незалежної України.

2.Розвивати в учнів навички ведення діалогу, дискусії, вміння відстоювати свою думку.

3.Розвивати аналітичне мислення.

4.Виховувати в учнів почуття патріотизму, приналежності української нації до європейської та світової спільноти.

Учасники засідання: кращі історики школи, вчителі, студенти ЧНУ, факультету історії, політології та міжнародних відносин.

План засідання

1. ООН і Україна.

2. Економічна співпраця - Україна – ЄС, її реалії та перспективи. Україна – ЄЕП.

3. Україна і НАТО.

Тематична гутірка

Західнословянська історія в гендерному вимірі.

Від середньовіччя до новітнього часу.

Так чомусь уже склалося, що знаменитих жінок в історії менше, ніж чоловіків. І гортаючи сторінки підручників, ознайомлюючись із історією від середньовіччя до новітнього часу, впадає в око те, що розглядаються в основному представники чоловічої статі тогочасного суспільства. Більше того, національний характер народу, його душевну красу, його талант і щедрість дослідники й досі шукають у чоловічій звитязі та ініціативі.

А жінки, які упродовж багатьох віків історії світу поряд з чоловіками виступали учасниками усіх суспільно-політичних процесів, залишаються поза увагою. На жаль, ні у вузівському, ні у шкільному курсі історії України питання становища жінки в суспільстві не розглядається. Хоча така необхідність уже давно назріла. Це визначається, як перспективами розвитку нашої держави, якій належить увійти до європейської співдружності і привести туди свою велику культурну спадщину, так і потребою пом’якшення історії українського народу.

У різні історичні періоди роль жінки в суспільстві змінювалась. У Давній Греції жінки не мали майже жодних прав. Вони займалися домашнім господарством і не брали участі в суспільному житті. Деякі грецькі мислителі вважають, що жінок не варто вчити навіть грамоти, оскільки, знаючи багато, вони перестануть коритися чоловікам. Однак в Єгипті жінки вважалися повноправними членами суспільства. Вони могли брати участь у суспільному житті, займати державні посади, володіти нерухомістю і розлучатися з чоловіками. Деякі з них навіть успадковували трон, щоправда, здебільшого по смерті чоловіка.

В середньовіччі закріплення жінки за хатнім господарством і виникнення патріархальної сім’ї, де головна роль належить чоловікові, було закономірним. Виникнення у чоловіків прав власності на дім, господарство, спадкоємців було назване, Ф. Енгельсом, "історичною поразкою жіночого права". Чому? Тому, що патріархальна сім’я закріпила майнову владу чоловіка над жінкою на багато тисячоліть. Ця підлеглість жінки чоловікові надалі закріплювалась також релігією та правом.

Так, в буддизмі, індуїзмі, ісламі й християнстві, жінкам надавались права і обов’язки дуже низького статусу.

Іслам, як і християнство, установлює панування чоловіка в сім’ї, жінка і діти залежать від чоловіка і батька. Коран закріплює звичай багатоженства, дозволяє мати не більше як чотири дружини, якщо він може їх утримувати. Розлучення допускається тільки з ініціативи чоловіка, дружина ж такого права не має і може тільки скаржитися на чоловіка. Індуїзм теж підтримує панування чоловіка над жінкою і багатоженство. Брати нову дружину чи ні це рішення чоловіка. Голова сім’ї міг навіть продати жінку і дітей у рабство. Якщо дружина не народила сина, чоловік міг взяти іншу дружину. Під тиском родичів покійного чоловіка бездітна вдова могла дати згоду на те, щоб її спалили разом з тілом померлого чоловіка на поховальному вогнищі і це вважалося вищою доброчесністю. Повторне одруження вдови осуджувалося.

В державах Європи спостерігалася така ж ситуація. Основним завданням жінки вважалося ведення господарства і народження дітей. Жінки не мали навіть права розпоряджатися власним майном. А про голосування і мови тоді не могло іти, адже, наприклад, в Англії права голосу не мали тільки волоцюги, божевільні та жінки.

І це, незважаючи на те, що протягом багатьох століть жінки були опорою чоловіків і не рідко самі вершили історію. Заради жінок чоловіки йшли на неймовірні героїчні вчинки. Згадайте, які сади збудував Навуходоносор для своєї дружини Семіраміди. А через Єлену Прекрасну, дружину царя Менелая, греки й троянці воювали 10 років, і була спалена Троя. А хто не знає історії Клеопатри і війни між Цезарем та Антонієм, яка виникла через її нелюдську красу та звабливість? Завдяки 17-річній Жанні Дарк французи перемогли в 100-літній війні, а Карл VІІ став королем Франції. До цієї когорти можна віднести Нефертіті, дружину Екнатона і правительку Єгипту, Феодору, дружину імператора Юстиніана, імператрицю Візантії. А ще Марію-Антуанетту, Єлизавету І Тодор, Марію Стюарт та багато-багато інших, які залишили в історії політичний слід. Щодо, історії України, то в нас теж є чим похвалитись. Згадайте, княгиню Ольгу, яка стала правителькою Київської Русі. Вона провела першу на Русі податкову реформу, ввела адміністративні одиниці, закріпила політичні і торгові відносини з Візантією, прийняла християнство, доньку Ярослава Мудрого, Анну, яка одружилася з Генріхом І і стала королевою Франції. Від неї беруть свій початок відомі французькі династії Валуа та Бурбонів. Після смерті чоловіка вона взяла владу в свої руки і правила до повноліття сина Філіпа І. Настю Лісовські, або ж, як ми звикли її називати, Роксолану, дружину видатного турецького державного діяча та полководця Сулеймана І Пшеного.

Промислова революція на початку ХІХ ст. принесла серйозні зміни. Праця на багатьох виробництвах вимагала вже не фізичної сили, а майстерності. Жінки почали освоювати роботи на фабриках аж ніяк не гірше за чоловіків. Тепер сімю могла забезпечити і жінка. На кінець ХІХ ст. у більшості розвинутих країн жінки одержали громадянські права. Вони здобули право володіти нерухомістю і після шлюбу, а не передавати її в розпорядження чоловікові. Вони могли укладати договори і підписувати юридичні документи, викладати, ставати медсестрами та лікарями, хоч навчання дівчаток тривалий час залишалося більш поверховим, ніж хлопчиків, і закінчувалось значно раніше.

Деякі політики доводили, що право голосу можуть мати лише ті, хто володіє нерухомістю чи брав участь у бойових діях. Але в ХІХ ст. ці ідеї було піддано сумніву. Право голосу поширили на бідних, однак жінок реформи поки що не торкнулися. На кінець ХІХ ст. в багатьох куточках світу ширився рух феміністок (від лат. – femina, жінка), які боролися за надання жінкам виборних прав.

Саме тому ще з середини ХІХ ст. у США виник рух жінок за політичні права. Перший з’їзд його учасниць відбувся у 1848 році в місті Сенека-Фалс (штат Нью-Йорк). Його організувала Елізабет Кейді Стентон. Вона виступала за справедливі майнові закони і право заміжніх жінок на розлучення, за спільну освіту і право голосу. У 1888 році утворилася Міжнародна рада жінок.

Жіночий рух набирав сили, і в 1890 році американський штат Вайомінг перший надав жінкам виборче право. Через 3 роки за його прикладом те саме зробила ціла держава Нова Зеландія.

Рух жінок розпочався і у Великобританії – тут він був названий рухом суфражисток (від анг. сл. "сафрідт" - право голосу). Спочатку суфражистки боролися мирними засобами, проводили мітинги протесту та демонстрації. Пізніше вони почали навіть порушувати громадський порядок. А коли їх арештовували, для того, щоб привернути увагу суспільства, суфражистки оголошували голодування, і тоді їх годували примусово.

У Англії у 1902 році Еммелін Пенкхерст був заснований Жіночий соціально-політичний союз. Вона та її донька Крістабель неодноразово ув’язнювались.

Багато хто з суфражисток почав змінювати свою зовнішність, не бажаючи виглядати так, як хотіли бачити жінок чоловіки. Вони коротко стригли волосся, деякі почали ходити у штанах, чим викликали загальне обурення.

У серпні 1907 року у Штутгарді відбулася міжнародна конференція жінок соціалісток, в якій брали участь 58 делегаток з 16 країн. В 1910 році в Копенгагені мала місце друга конференція, в якій взяли участь вже близько 100 делегаток із 17 країн, вона увійшла в історію завдяки рішенню про щорічне проведення Міжнародного жіночого дня, як дня боротьби за виборче право, рівноправ’я й мир. Вперше цей день відзначився в 1911 році у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Данії, а з 1914 року – саме 8 березня.

З початком Першої світової війни всі протести припинилися.

До 1917 року тільки в 6 країнах жінки користувалися правом голосу, то в 1917-1920 роках жінки отримали виборчі права приблизно ще у 11 країнах: у Росії в 1917 році; в Австрії, Німеччині, Великобританії в 1918 році; у Бельгії та Ірландії в 1919 році; в США – в 1920 році і т.д. Рух за жіноче рівноправство та реформу побуту розгорнувся в 1920-х роках і в ряді країн Азії (Індія, Туреччина, Китай та ін.). У міжвоєнний період утворилася низка спеціалізованих жіночих організацій: Міжнародна федерація жінок з університетською освітою (1919 р.), Міжнародна кооперативна жіноча гільдія (1920 р.) та ін.

Швейцарські жінки отримали таке право тільки в 1971 році. У деяких мусульманських державах жінки й сьогодні нерівні з чоловіками, не можуть голосувати і претендувати на виборні посади.

У 1960 –і роки виник рух "За визволення жінок", який ставив за мету повністю урівняти жінок з чоловіками у громадянських та економічних правах. Поволі спектр можливостей жінок розширювався. У 1960 році С.Бандараїне на Цейлоні (нині Шрі-Ланка) стає першою в світі жінкою прем’єр-міністром. У 1963 році Акт про рівну оплату в США декларує, що за однакову роботу чоловіки й жінки повинні одержувати рівну платню. В 1975 році Акт про статеву дискримінацію (США) оголошує злочином перевагу за ознакою статі при зарахуванні на роботу. В 1997 році Національна асамблея Кувейту розглядає законопроект про надання жінкам права голосу. Тепер ніхто не здивується, зустрівши жінку-пожежника чи будівельника, а в арміях деяких західних країн жінки займають провідні пости. Але однак вибір між кар’єрою та материнством залишається для багатьох жінок досить складним.

В деяких країнах навіть діють закони, які оголошують будь-яку форму дискримінації (ущемлення прав) жінок злочином.

Маргарет Тетчер, перша у Великобританії жінка – прем’єр-міністр, пробула на цьому посту довше, ніж будь-який інший голова кабінету – з 1979 по 1990 рік.

У результаті двох світових війн, розвитку освіти й виробництва, поширення демократичних інститутів такі питання, як розлучення, оплата праці, кар’єра заміжніх жінок, були значною мірою переглянуті на користь жінок, а в 1944-1948 роках виборчі права отримали жінки в таких країнах, як Франція, Італія, Японія, Ізраїль та ін.

Найбільше жінок в парламенті в Швеції, немає жодної – в Киргизії.

Новинки інтернет-магазину

Реклама

Видалити Відміна
Забанити Відміна