Закрити
Система особистісно зорієнтованого навчання
14 Серпня 2008, 00:00 , Переглядів: 9949
FacebookTwitterLivejournal
Система особистісно зорієнтованого навчання Фото: http://tccl.rit.albany.edu Система особистісно зорієнтованого навчання

Особистісно зорієнтована технологія — це освітня технологія, головною метою якої є взаємний і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні й партнерстві у спільній діяльності.

Основне завдання — надання допомоги учневі у визначенні свого ставлення до самого себе, інших людей, навколишнього світу, своєї професійної діяльності. Концепцією технології є заперечення насильства над особистістю у процесі навчання та розвитку учня.

За концепцією доктора педагогічних наук, професора НДІ педагоги Естонії, автора широко розповсюдженої системи індивідуалізації навчальних завдань Інге Унта "головною формою індивідуалізації навчання є самостійна робота у школі та вдома". Антоніна Сергіївна Границька, професор Інституту іноземних мов ім. Моріса Тереза вважає, що "у рамках класно-урочної системи можлива така організація роботи класу, де 60–80 % часу вчитель може виділити для індивідуальної роботи з учнями". За гіпотезою Володимира Дмитровича Шадрикова, доктора психології, професора, керівника масового експерименту зі втілення особистісно зорієнтованого освітнього процесу "...розвиток здібностей ефективний, якщо давати дитині картину завдань, що ускладнюються, мотивувати сам процес навчання, але залишати учню можливість працювати на тому рівні, який для нього сьогодні можливий і доступний".

Зміст особистісно зорієнтованої технології поєднує знання суміжних із педагогікою наук людинознавства та сфер життєдіяльності людей — філософії, психології, соціології, мистецтва. Особистісно зорієнтований освітньо-виховний процес здійснюється на основі суб’єктивізації відносин педагогічного процесу й будується за суб’єктно-об’єктним принципом.

Один із головних недоліків нині діючого процесу навчання — об’єктно-суб’єктні відносини. Є учень, є вчитель. Один учиться, інший учить. Один "виголошує" істини, інший їх сприймає (чи не сприймає). Процес навчання побудований на запам’ятовуванні учнем тих знань, носієм яких виступає вчитель. Учень настільки заорганізований, загнаний у рамки імперативів, що не може виявити свою індивідуальність, тільки йому притаманні якості, реалізувати свої здібності, інтереси, прагнення. Перебуваючи в жорстких рамках процесу навчання, він звикає до пасивної ролі, яка йому відведена. Маючи добру пам’ять, учень навчається, відповідно розвиваючи та формуючи в собі здібності хорошого, слухняного виконавця, безініціативного, позбавленого творчості службовця.

Щоби позбутись цього недоліку, слід якомога ширше впроваджувати систему суб’єкт-суб’єктних стосунків учня та вчителя. Ці нові стосунки є тією ідеєю, що дозволяє розв’язати багато суперечностей процесу навчання. Такі стосунки є умовою широкої реалізації особистісно зорієнтованої технології навчання.

Головне ж завдання школи не вчити, а навчати вчитись, підготувати учня до безперервного навчання. Тому мають змінитися функції учня та функції вчителя. Перший повинен буде разом із засвоєнням відповідних знань розвивати в собі здатність навички, уміння самостійно їх шукати, тобто оволодівати науковим методом пізнання. Другий — відповідно допомогти першому навчитись учитися. При цьому (в ідеалі) мають бути враховані індивідуальні психологічні особливості учня, визначатись час, темп навчання, комплекс навчальних предметів, основ наук, які належить засвоїти, та форма контролю.

За такої постановки процесу навчання на основі зорієнтованої особистості в учня розвиваються та формуються такі необхідні якості, як самостійність, ініціативність творчість, упевненість у собі, дослідницький стиль роботи, нарешті, — культура пошуку та праці. А це й є ті якості, що так необхідні майбутньому фахівцю, який буде діяти в нових суспільних умов. Крім того, сучасному фахівцю важко буде обійтись без творчих здібностей, ерудиції та ділової активності.

Принципи функціонування особистісно зорієнтованого навчання

1. Основний принцип особистісно зорієнтованого навчання — визнання, усвідомлення індивідуальності учня, його самоцінності, неповторності як людини, його розвитку не як колективного суб’єкта, але насамперед як індивіда з неповторним суб’єктним досвідом, сукупністю психічних, культурологічних рис. Особистісно зорієнтоване навчання повинно забезпечити розвиток і саморозвиток особистості, виходячи з виявлення її індивідуальних особливостей як суб’єкта пізнання та предметної діяльності.

2. Важливий принцип диференціації, може бути двох видів:

  • предметна диференціація (розподіл учнів на різнорівневі групи, ураховуючи принцип природовідповідності на певних уроках та фахових профілів);
  • духовна диференціація з урахуванням особистісних відмінностей, пов’язаних із традиціями сім’ї, моральності.

3. Освітній процес особистісно зорієнтованого навчання дає кожному учню, спираючись на його здібності, інтереси, ціннісні орієнтації та суб’єктивний досвід, можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці. Зміст освіти, її засоби та методи підбираються й організуються так, щоб учень міг виявити вибірковість предметного матеріалу.

4. Принцип варіативності — базовий, будує навчання на широкій різноманітності змісту та форм навчального процесу, вибір якого здійснює вчитель-предметник, ураховуючи мету розвитку кожної окремої дитини.

5. Принцип проектування навчального предмета (ідея — навчальний процес — своєрідна проекція науки).

6. Принцип гуманізації змісту освіти.

7. Принцип системності знань.

8. Принцип інтегративності знань.

9. Принцип узгодження наукових і навчальних знань.

10. Принцип забезпечення пізнання та психічного розвитку тощо.

Модель особистісно зорієнтованого навчання:

  • учень — основний суб’єкт процесу навчання;
  • мета навчання — розвиток індивідуальних здібностей учня;
  • створення умов, що забезпечують реалізацію поставленої мети шляхом виявлення та структурування суб’єктивного досвіду учня, його спрямованого розвитку;
  • зміст освіти має включати не тільки наукові знання, а й засоби та методи їх засвоєння, пізнання;
  • розробка спеціальних форм взаємодії учасників навчального процесу "учень-учитель-батьки";
  • особливі процедури спостереження за характером і напрямом розвитку учня;
  • забезпечення сприятливих умов формування індивідуальності дитини, зміна сталих типових у нашій культурі уявлень про норми психічного розвитку дитини (порівняння не по горизонталі (з іншими), а по вертикалі (із собою)).

Для того щоб індивідуально працювати з кожним учнем, ураховуючи його психічні особливості, необхідно інакше будувати весь навчальний процес.

Технологізація особистісно зорієнтованого навчального процесу передбачає спеціальне конструювання навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій з його використання, типів навчального діалогу, форм контролю особистісного розвитку учня у процесі оволодіння знаннями.

Тільки маючи дидактичне забезпечення, яке реалізує принцип суб’єктивної освіти, можна говорити про побудову особистісно зорієнтованого процесу.

Основні вимоги до розробки дидактичного забезпечення особистісно зорієнтованого процесу:

  • навчальний матеріал повинен виявляти зміст суб’єктивного досвіду учня, ураховувати досвід його попереднього навчання;
  • виклад знань у підручнику (учителем) мусить бути спрямований не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного матеріалу, а й на перетворення особистого досвіду кожного учня;
  • потрібне постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом знань, що задаються;
  • активне стимулювання самоцінної освітньої діяльності має забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження у процесі оволодіння знаннями;
  • навчальний матеріал повинен бути організований таким чином, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань, вирішенні задач тощо;
  • необхідно стимулювати учнів до самостійного вибору й використання найбільш значущих для них способів опрацювання навчального матеріалу;
  • необхідно забезпечувати оцінювання не тільки результату, а й, головним чином, процесу навчання, тобто тих трансформацій, що здійснює учень, засвоюючи новий матеріал.

Реалізуючи ці вимоги, слід при розробці дидактичного матеріалу (системи навчальних завдань) ураховувати не тільки об’єктивну складність предметного змісту завдань, а й різні прийоми їх виконання. У зміст завдань повинен входити опис прийомів їх виконання, які можуть задаватись безпосередньо (у вигляді правил, алгоритмів дій або шляхом організації самостійного пошуку (виріши різними способами, знайди раціональний, порівняй та оціни два підходи тощо)).

Проектування освітнього процесу в індивідуально визначеній програмі навчання не обмежується зазвичай спеціальним конструюванням навчального матеріалу, що забезпечує учню свободу вибору в роботі з ним. Важливо, як цей матеріал використовується вчителем на уроці.

Навчальне середовище особистісно зорієнтованої технології повинно включати:

  • використання навчального матеріалу різного змісту, виду та форми;
  • надання учню свободи вибору засобів виконання навчального завдання (для зняття емоційного напруження, страху помилитись);
  • використання нетрадиційних форм групових та індивідуальних занять із метою активізації діяльності;
  • створення умов для творчості в самостійній та колективній діяльності;
  • постійний аналіз і оцінка з боку викладача індивідуальних способів навчальної роботи, що дає учню можливість розповісти, як він організував свою роботу, яким методом користувався, що сподобалось, удалось тощо;
  • особлива підготовка вчителя до систематичного здійснення такої роботи на уроці, індивідуальному занятті;
  • розробка та використання індивідуальних програм, що моделюють дослідницьке мислення;
  • організація занять у малих групах на основі діалогу, імітаційно-рольових ігор, тренінгів, навчального спілкування, "мозкового штурму", "круглих столів", інсценування драматичних уривків, дискусій, творчих індивідуальних проектів і навчально-ознайомчої практики.

АРХІТЕКТОНІКА ОСОБИСТІСНО ЗОРІЄНТОВАНОГО УРОКУ

Урок був і залишається домінуючою формою навчального процесу, але в системі особистісно зорієнтованого навчання значно змінюються його функція, форма та мета. Учитель не є суб’єктом, який керує об’єктами, а веде діалог, точніше, полілог з учнями, переводить той зміст, яким володіє учень, на наукову основу, тобто він є співучасником процесу пізнання. У такому випадку урок підпорядковується не повідомленню та перевірці знань (хоча й це потрібно), а виявленню досвіду учнів відносно матеріалу, що викладається.

Відомо, що істотні ознаки, зафіксовані в понятті (науковому знанні), не завжди особисто значущі для учня. Часто учень і вчитель по-різному трактують одне й те ж поняття. Ось чому необхідно узгодити знання, яким володіє учень, і науковий зміст, тобто своєрідно "окультурити" суб’єктивний досвід учня. Саме таке завдання має вирішувати на уроці вчитель за допомогою всього класу.

З метою вирішення цих завдань змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповідь учителя, а й постійно співпрацюють із ним у діалозі, відбирають за допомогою вчителя те, що закріплено науковим знанням. Учитель у свою чергу не примушує, а переконує дітей засвоїти той зміст, який він пропонує з позицій наукового знання.

Наукове знання народжується як таке, яким володіє не тільки вчитель, а й учень, відбувається своєрідний обмін знаннями, колективний відбір його змісту. Учень при цьому є творцем знання, учасником його народження.

Саме такий урок і є особистісно зорієнтованим. У його процесі вчитель не тільки привітний і уважний до дітей — він разом із ними виконує пошук і відбір наукового змісту знань, які треба засвоїти. У таких умовах урок не є "знеособленим", а стає особистісно значущим.

Мета особистісно зорієнтованого уроку — створення умов для розвитку пізнавальної діяльності.

Засоби для досягнення цієї мети:

  • використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що дозволяють розкрити суб’єктивний досвід учнів;
  • створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;
  • стимулювання учнів до висловлювань, до застосування різних способів виконання завдань без страху помилитись, дати неправильну відповідь;
  • використання у процесі уроку дидактичного матеріалу, що дозволяє учню вибрати найбільш для нього значущі вид і форму навчального змісту;
  • оцінювання діяльності учня не тільки за остаточним результатом (правильно — неправильно), а й за процесом його досягнення (оригінальність, самостійність тощо);
  • заохочення прагнення учня знаходити свій спосіб роботи (вирішення завдання), аналізувати методи роботи інших учнів у процесі уроку, вибирати та засвоювати найбільш раціональні (мовленнєві, графічні, умовно-символічні);
  • створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дозволяють кожному учню виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учнів;
  • повідомлення на початку уроку не лише теми, а й методів організації навчальної діяльності на уроці;
  • обговорення в кінці уроку не лише теми, а й організації навчальної діяльності на уроці;
  • обговорення в кінці уроку не тільки того, що засвоїли, про що дізнались, а й того, на що сподівались (не сподівались), що б хотілось виконати ще раз тощо;
  • завдання додому не лише називається, визначаються тема й обсяг, а й детально пояснюється спосіб раціональної організації самостійної роботи.

Для реалізації цієї мети вчитель повинен створити програму спостережень:

  • визначити характер взаємодії вчителя з учнями й учнів між собою;
  • установити, яким чином процеси постановки та рішення навчальних, виховних і розвивальних цілей дадуть змогу учням засвоїти матеріал у процесі сходження від абстрактного до конкретного;
  • прослідкувати взаємозв’язок усіх процесів і залежність остаточного результату уроку від рівня готовності кожного учня індивідуально.

На мою думку, інструментарієм особистісно зорієнтованого уроку є особистісно розподілена діяльність і якість навчальних досягнень, яка залежить від особистої активності у процесі навчання.

Для цього й підготовку, і хід уроку можна розбити на етапи.

Етап І (підготовчий). Визначаю, як учні готові до особистісно розподіленої діяльності: уміння працювати в малих групах (динамічних або статичних), варіативних парах, чи вміють вступати у змістовно-предметні відносини один з одним, чи вміють вести дискусію, пам’ятаю про те, що в основі спілкування повинні лежати висококультурні навички. <…>

Етап ІІ. Визначення ролі вчителя в особистісно зорієнтованій діяльності. Оптимальність стилю ділового спілкування з учнями, вплив на діяльність у процесі уроку.

На цьому етапі вчитель повинен кожному учню дати можливість утвердити себе, спробувати свої сили в техніці "теза-антитеза", паралельного допиту, констатації фактів.

Учитель постійно коригує кожну дію учнів, але робить це ненав’язливо, підтримує емоційно й змістовно.

Етап ІІІ. Визначення ролі учня в особистісно зорієнтованому уроці: яким чином учні реалізують матеріал, чи здійснюється діалог, полілог, співставлення різних точок зору, діалог дослідження з опонентом, чи вміють учні аргументовано висловлювати свої думки, адекватно сприймати думки інших, слухати й чути, установлювати характер взаємовідносин між учнями в ході особистісно зорієнтованої діяльності.

Етап IV. Висновки на кожному етапі уроку.

Етап V. Вплив правильної організації особистісно зорієнтованого уроку на діяльність кожного учня та на кінцевий результат.

Протягом уроку учні мають право змінювати ролі, запитання, адресовані одне до одного, підтверджувати правильність відповіді цитуванням, викликати на допомогу своїх товаришів, синтезувати, аналізувати відповіді, вести фахову дискусію тощо.

Автор: Г. Сазоненко, "Директор школи. Україна"
Видалити Відміна
Забанити Відміна