Закрити
Жива історія зозулі. Науково-дослідницька робота
31 Липня 2008, 00:00 , Переглядів: 26559
FacebookTwitterLivejournal
Жива історія зозулі. Науково-дослідницька робота Фото: springalive.net Жива історія зозулі. Науково-дослідницька робота

Науково-дослідницька робота Андрійцьо Діани Василівни, учениці 11-А класу ЗОШ І-Ш ступенів с. Нижнє Селище. Науковий керівник: Пацкан М.Ю., вчитель вищої категорії, вчитель-методист

ЗМІСТ

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

I. Птаха, що заслуговує на пам'ятник

II. Жива історія зозулі

1. Символічність образу зозулі у сюжетній пісні

2. Нижньоселищенські коломийки про зозулю

3. Легенди, оповіді, міфічні перекази, казки про кукуля та його подругу

4. Прикмети, повір'я, лічилки, пов'язані із зозулею

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Кожен народ від сивої давнини зберігає і передає із покоління в покоління систему цінностей, яка склалася в процесі його історичного розвитку. Виплекані упродовж віків знання про буття, Всесвіт, людину та її місце відображалися у фольклорних пам'ятках.

Український фольклор неосяжне багатство, складова і невід'ємна частина великої культури нашого народу. З його чудових сторінок розпочинається найповніша енциклопедія народного побуту, обрядів, звичаїв, свят, розкривається прадавній світ настроїв, роздумів, сподівань, мрій народу. Саме через фольклор можна побачити характер, психологію, вдачу, філософію, ментальність народу.

Прислів'я та приказки, легенди і перекази, казки й оповідки, пісні, лічилки і загадки це -- народні самоцвіти, духовні скарби народної фантазії, пам'яті і душі. Саме у них знайшли своє відображення багаті знання наших предків про тваринний світ, своєрідні особливості конкретних птахів та комах, повадки хижих звірів.

Жителі фауни і флори - наші молодші брати і сестри - живі створіння природи, у яких спільні родоначальники і Творець, і Земля, і Небо. Спостерігаючи за ними, набираємось практичної мудрості, щоб долати незгод повсякдення...

Як мудро Всевишній улаштував світ! Він дав волю кожній пташині, кожній тварині, рослині вільно вибирати собі улюблене місце проживання, щоб нести втіху іншим, щоб людина відчула, побачила і пізнала земний рай.

Предківські знання українців ґрунтувалися на спостереженнях над природою і навколишнім середовищем. Завдяки спостереженням за тваринами, птахами, комахами виникло чимало прикмет і завбачень, підтверджених науковими даними.

Читаючи фольклорні твори, переконуємось, що найбільшими улюбленцями наших предків серед птахів були соколи, орли, лебеді, чайки, зозулі.

В уснопоетичних творах народ, виступаючи як перший за часом, красою і геніальністю філософ і поет змалював цих птахів символами свободи і гордовитості.

Вивчення народнопоетичної творчості допомагає нам, учням (і не тільки учням!) усвідомити, що ми є спадкоємці великого і могутнього духом народу, його історії, культури; народу, який уміє виховувати словом, впливати на наші емоції, розвиток уяви; допомагає образно сприймати життєві явища, привчає по-філософськи дивитись на навколишній світ і понад усе любити рідний край, бо "жебрак нещасний серцем той, хто краю рідного не любить" (Т. Шевченко).

Дана робота є спробою зібрати той фольклорний матеріал, у якому фігурує птаха-зозуля, оте "сиве потятко-віщун", як полюбляють його називати нижньоселищенці. Живе зозулька своїм життям і в легенді, і в притчі, і в оповідці, і в загадці, і в пісні, як "довгій", так і короткій, і в іскрометній приповідці, і навіть у дитячій лічилці.

Знаємо, що тільки допитливим сповна відчиняються таємничі двері в Природу.

Хочеться вірити, що зібраний нами матеріал про зозулю, як фольклорний, так і науковий, якимись тисячним відсотком збагатить знання тих, хто буде цю роботу читати, допоможе осягнути глибину мудрості народної моралі, спостережливості, красу поетичної думки наших предків, викличе захоплення і подив їхньою мудрою фантазією.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

І. Птаха, що заслуговує на пам'ятник

Живуть поруч птахи і люди, часто не зважаючи один на одного, іноді сварячись, іноді радіючи один одному. Чи потрібні люди птахам, а птахи людям?..

Даний розділ є спробою засобами наукових спостережень переконатись у тому, в якій мірі зозуля є корисною людям, довідатись, чому вона не ростить власне покоління.

Дякуючи популярній книзі Ігоря Акимушкіна "Мир животных. Птицы, рыбы, земноводные и пресмыкающие", ми довідалися надзвичайно багато цікавого про зозулю як птаха.

У світі є близько 130 видів зозуль. І живуть вони на всіх континентах, крім Антарктиди. Багато видів поїдають "волохатих" гусениць, яких за отруйність інші птахи оминають. Спостерігаючи за нашими українськими зозулями, вчені-орнітологи встановили, що вони є рекордсменами серед птахів помічників людини у боротьбі за високий урожай садів, за збереження зелених легенів нашої планети - лісів. У середньому одна зозуля за день, крім ста штук гусені шовкопряда, ще з'їдає 39 коників зелених, 45 червів капустяних, 5 личинок хруща, 4 павуків-хрестовиків, 3 лялечок метелика, 18 молодих ящірок, завдовжки 20 см. Траплялися випадки, коли при величезному скупченні волохатої гусені зозулі з'їдали їх по 10 штук на хвилину. Сама ж зозулька розміром трохи більша за шпака.

Та за таку величезну, санітарноважливу і корисну роботу нам треба молитись на зозуль, бо маємо екологічночисті, без отруйних хімікатів сади і ліси. Вважаємо, що ці птахи вартують пам'ятника в Україні! І не з гіршого, ніж горобці в американському Бостоні, голуби-поштарі - в Англії, гуси - в Римі!!!
Завдяки ретельним дослідженням орнітологів, ми тепер достеменно знаємо, чому зозулі не вигодовують власних малят. Адже волоски гусені - надто колючі й отруйні! Жодне маля від такої їжі не вижило б! Шлунок же дорослих зозуль час від часу очищається від колючих волосків гусені виверженням їх разом з кутикулою.

То ж не будемо тепер зозуль називати з іронічною посмішкою легковажними, безтурботними, бо таку долю на Землі їм Всевишній Творець досконалості подарував...

Зозулиних пташенят висиджують і викормлюють білі трясогузки, сірі славки, дроздові очеретянки, зорянки, вівчарики, кропив'янки, мухоловки, горихвістки, сорокопуди. Орнітологи стверджують, що зозулині яйця можна зустріти навіть у дуплах дятлів та на болотяних купинах, серед яєць кулика. Часто я задумувалась, чому маленькі турботливі пташки не викинуть геть яйце непрошеної гості?
Виявляється, що багато птахів погано знають свої яйця. А еволюція наділила зозулю дивною властивістю: її яйця і розміром, і кольором схожі на яйця птахів, у гнізда котрих вона їх підкидає.

Справа в тому, доводять орнітологи, що зозуля спеціалізується на птахах певного виду. Є зозулі "горихвісткові", "трясогузкові", "очеретянкові", тобто вони підкидають свої яйця з року в рік у гнізда горихвісток, трясогузок, очеретянок. Кожна зозуля несе звичайно яйце певного кольору (блакитне з темними плямами, буре, зеленувате...), саме такого, в який зафарбовані яйця прийомних батьків її зозуленят.

Сама зозуля важить приблизно 100 грамів, а птахи-вихователі - всього сімдесят. І диверсію з яйцями зозуля легко здійснює тільки тому, що її яйця дуже маленькі, приблизно як у горобця. І важать близько трьох грамів.

Яєчко маленьке, а зародок у ньому розвивається надто стрімко. Уже через 11 днів зозуленятко прокльовується зі шкаралупи. Воно спішить обігнати своїх сусідів по гніздові, які з'являються на світ через 12-13 днів. Як тільки трішечки обсохне, новонароджене зозуленя починає важку роботу - викидає із гнізда зайвих їдаків.

Як дивно влаштований світ! А ще дивніше - - природа! Ніяк не можу уявити картину, що спостерігали неодноразово орнітологи: пташеня, маленьке і сліпе, несе на спині... інше пташеня! "Підтримуючи його крильцями, обережно рухається до краю гнізда, опускає вниз голову, упирається чолом у дно гнізда і раптом різко відкидається назад. Пташеня, що сиділо у нього на спині, летить уверх, а потім падає вниз, на землю. Пташеня-носій хвилин 10 відпочиває і знову піднімається на незміцнілі ніжки. Задкує, підповзає під другого свого сусіда, закидає його собі на спину і тягне до краю гнізда. Ривок - і ще одна жертва летить "за борт".

Так зозуленятко розправляється зі зведеними братами. Не заспокоїться, поки не викине всіх із гнізда. Робить воно це несвідомо, підкоряючись наказові інстинкту. Вже з перших годин життя непереборне прагнення заставляє зозуленя викидати із гнізда все, що там є. Воно важить у цей час усього 3 грами, покладіть йому на спину шестиграмову гирьку, викине і її" (Игорь Акимушкин. Мир животных. Птицы, рыбы, земноводные и пресмыкающиеся. М. Мысль. С.213). Інстинкт викидання зникає через чотири дні. Якщо за чотири дні зозуленя не встигне позбавитися від усіх зайвих ротів, то ніколи вже більше не зможе це зробити...

...У моєму селі Нижньому Селищі старожили говорять, що зозуля живе сім літ, а потім перетворюється на яструба і б'є курей.

Багаторічні спостереження орнітологів це заперечують. Єдине, що вони стверджують, такий факт: у польоті зозуля дуже схожа із яструбом-перепелятником. Розміри і забарвлення у них теж дуже схожі.

Птахи, помітивши низько над собою силует "хижака", що знижується, вискакують зі своїх добре замаскованих гнізд. Рятуючись утечею, вони виказують свої гнізда. А зозулиній парі якраз це і потрібно.

Зозуля-самець, або кукуль, як його називають на Хустщині, починає відволікати увагу пташок. Пролетить низько над гніздом і сяде на видне місце. Пташки із пищанням атакують його, проганяють геть. А він не поспішає, дратуючи: "Самка тим часом здійснює свою "диверсію" - і майже моментально: всього п'ять - вісім секунд потрібно для цього зозулі. До 20 яєць у різних гніздах розкидує вона за літо" (Игорь Акимушкин. Мир животных. Птицы, рыбы, земноводные и пресмыкающиеся. М. Мысль. С.215.

Зозуленя дуже ненажерливе. Прийомні батьки весь день, від зорі до зорі приносять йому корм. Його рожевувато-червоний рот такий привабливий, що часто навіть чужі пташки, пролітаючи повз гніздо, не можуть стриматись перед спокусою покормити зозуленя! Через 20 днів пташеня покидає гніздо, але ще місяць або півтори віддані батьківському обов'язку прийомні годують його.
А мати-зозуля, підкинувши яйце, ніколи більше до гнізда не повертається, відлітаючи досить швидко на південь.

Орнітологи підмітили, що зозулі з'являються в Африці вже в липні місяці. Молоді летять пізніше і зовсім самостійно. Інстинкт показує їм дорогу, по якій треба пролетіти, щоб зустрітися зі своїми безпечними батьками. Як це вони знаходять - розумом не осягти!

Із книги І. Акімушкіна ми дізнались, що самки не кукують і прилітають пізніше з Африка на кілька днів від самців. Тільки самці-кукулі голосним "ку-ку" підзивають самок у період парування чи коли знаходять чуже гніздо.

Останні, підлітаючи до самців, кричать "клі-клі-клі" і часом глухо "регочуть" - дивний звук, який весною часто чути в лісі чи в саду.

"Знов зозулі голос чути в лісі", - хоча мало б бути: "Знов кукуля голос чути в лісі...", співаємо ми про птахів, яких природа позбавила найважливішої, клопіткої справи - виховання дітей. Діти кукуля й зозулі, як і вівсянок, дятлів, голубів, тетерів, глухарів, пташину пісню отримують у спадок від батьків готовеньку, хоча, треба сказати, досить-таки одноманітну...

У народі кажуть: якщо хочеш прикметам вір, а ні то перевір. Орнітологи - саме ті вчені, які, ведучи багаторічні спостереження, перевірили і підтвердили те, що в народі говорять про вдачу, звички, спосіб життя безпечних "зозуль-безбатченків".

ІІ. Жива історія зозулі

1. Символічність образу зозулі у сюжетній пісні

Живе у нашій родині прабабусин (по материній лінії) рушник, із вишитими на ньому двома зозулями. Ці Божі птахи, як полюбляла їх бабка величати, сидять якось застигло, незворушно на дереві людського життя, сповнені неземного спокою... А в піснях вони ширяють, розпанахуючи душу своєю невтоленною тугою, нагадуючи живим про те, що на цій землі ми - тільки гості, і не маємо права втрачати відчуття польоту на немислимій висоті... (М.І. Чумарна. З початку світу. Україна в символах. Приватна школа Марії Чумарної. Львів-1996, с.166)

Досліджуючи поетику українських пісень, Олександр Потебня звертав увагу на особливу сконденсованість символів та образів нашої мови, на лаконічну пружність і точність: "Слово тільки тому є орган думки і неодмінна умова усього пізнішого розвитку розуміння світу і себе, що первісно є символ, ідеал і має всі властивості художнього твору" (Потебня А. Объяснения малорусских и сродных песен. - Варшава. 1883. том II. с 67). Варто звернути увагу на думку вченого-славіста, що "Слово є символ".

Українська мова - це і є структурне, кодове символічне мислення, жодного слова в її "архетипній лексиці нема просто вимовленого: наша мова - звуковий ключ Всесвіту (за висловом сучасного корейського оракула (жреця, який від імені Бога відповідає на запитання віруючих)" (М.І. Чумарна. З початку світу. Україна в символах. Приватна школа Марії Чумарної. Львів-1996, с.176). Недаремно кожен образ пісні зашифрований на писанках, мальованках, рушниках, на кераміці...

Тонка вразлива душа українця колись озивалася до всього сущого, і в цій гармонії світовідчуття відбивався весь Всесвіт нашої душі. Сталі паралелізми українських пісень - це не художній прийом, стверджує Марія Чумарна у книзі "З початку світу", а віддзеркалення власного досвіду у безмірі Всесвіту (М.І. Чумарна. З початку світу. Україна в символах. Приватна школа Марії Чумарної. Львів-1996, с.170):

Тече вода ріковая,
плаче дівка молодая...

Безмірні сльози, тихе ридання в українському фольклорі - це образ зозулі. Може, тому, що природа наділила цього птаха вічним безталанням, безпритульністю, - зозуля ні гнізда не вміє вити, ні пари не шукає, ні діточок не леліє, все вона чужим горем переймається, чужим літам і чужому щастю лік веде. Тому й пролітає в піснях моєї України символом зраненої душі, великого невтішного болю.

Летіла зозуля та й стала кувати, -
Ой то не зозуля - то рідная мати...

Або:

Прилетіла зозуленька, на калину сіла,
Як зачала куватоньки - аж мати зомліла...

Зібрані нами сюжетні пісні про зозулю носять сумний, тужливий характер. Крім символічного образу матері-птаха, є цілий ряд пісень про долю дівчини-сироти, дочки, сестри, перетвореної у зозулю. І ця дівчина-пташка віддана заміж у чужу родину, у далеку чужу сторононьку.

"Ой ти, зозулько рябенькая,
А чого ж ти маленькая?"
"Та того ж я маленькая,
Що моя мати чуженькая"

Або:

Ой летіла зозуленька горою крутою,
Визбирала пшениченьку, лишила полову:
"Нащо ж мені та полова, як зерна немає?
Нащо ж мені та родина, як мами немає?"

"У всіх слов'янських народів, - стверджує Ф.М. Колесса, - є пісні, центральним образом яких виступає символічний образ дочки-пташки. Звичайно, пісні, поширені в різних місцевостях, пісні різних жанрів мають відміни, варіанти цього образу" (Ф.М.Колесса. Балада про доньку-пташку в слов'янській народній поезії. У книзі: фольклористичні праці Київ. 1970. с.II3). Так, момент перетворення дівчини на зозулю характерний для пісень-балад:

Перекинулась зозуленькою,
До роду полетіла.
Злетіла селом, махнула крилом
Та й стала кувати.

У піснях іншого типу наявне приховане порівняння, зіставлення дівчини із зозулею.
Тільки закінчення пісенної строфи вказує на реальний зміст людських емоцій, тоді як початок її - вираження почуттів через образ пташки. Зозуля з'являється в піснях, які за тематикою, жанровим спрямуванням дуже різні; основна стилістична функція цього образу - передавати тужливий настрій:

Зозуля літала над ним (сином) куючи,
А коники ржали, його везучи,
Колеса скрипіли, під ним котячись,
Цімборики плакали, за ним ідучи!

Порівняймо ще одну пісню-баладу:

- Якби я - зозулька та совині очі,
Полетіла б до матінки та посеред ночі,
Сіла в неньки на порозі, -
Моя матінка не спить - виливає сльози.
- Десь ти, моя доню, сю нічку не спала;
Що ти в мене, старенької, на порозі впала!
- Ненько ж моя ненько, пораднице в світі,
Порадь мене, нещасную, як на світі жити!
Чи мені жити, а чи горювати,
Чи безбач знятись та й помандрувати?
Ой хоч помандрую, та не забарюся,
- Скільки не літатиму, та назад вернуся.

Автору даного дослідження вдалося записати закарпатську народну пісню від Лазоришинець Марії Василівни (1948 р.н.), жительки мого рідного села Нижнього Селища. У цій пісні і мелодія, і зміст не мають сумного звучання. Ось її зміст:

Ой летіла зозуленька понад море в гай,
Та й пустила сиве перце у тихий Дунай.
"Пливи, пливи, сиве перце, за тихов водов,
А я собі, молоденька, човном за тобов.
Припливете, сиве перце, на жовтий пісок,
А там собі заспіваєм красних співанок.

Образ зозулі у сюжетних піснях нашого народу - узагальнюючий образ страдницької покаянної душі, яка перед кимось завинила. Це один із найпоширеніших "пташиних" символів на українських рушниках, що вивішували на хрестах (див. Додаток III світлину такого рушника). Птиці незворушно сидять на калині - як сама вічність, оберігаючи спокій душі. Зате в пісні їхня душа плаче і невпинно голосить:

Да яворинка упала, да когось вона вбила,
Да убила вона вдовиного сина.
Да лежить син неділю, да лежить син другую,
Да й на третю неділю вилетіли три зозулі:
Да й що одна біленька - то моя миленька,
Да й що друга біліша - то сестра рідніша,
Да й що третя сивенька - то моя ненька.
Да що матінка плаче - та Дунай річка тече...

Вельми цікаву характеристику народ дає зозулі у цій баладі: одна "біленька", а третя "сивенька". Ясність оперення це чистота почуттів світлоносність печалі: "що матінка плаче - да Дунай-річка тече". Цей безмір болю різко контрастує із станом "біленької" зозулі: да й милая плаче - то й роса не впаде".
Дуже часто зозуля порівнюється із соколом - як жіноча душа:

Ой сину мій, Іване, дитя моє кохане!
Ой коли б же я зозуля, я б до тебе полинула!
- якби, мати, я сокіл, я б до тебе прилітав.

Але зозуля як віщунка долі, як мудра порадниця і берегиня вивищується над усіма іншими символами, що прикрашають "світове дерево":

- Зелена діброво, скажи мені слово:
А що в світі найвище літає?
Чи той соколонько, чи той соловейко,
Ой чи тая сивая зозуленька?
- Ні той соколонько, ні той соловейко,
Тільки тая сива зозуленька...
- Зозуленько, моя ненько,
Закуй мені жалібненько,
Та покажи шлях-дорогу,
Куди їхати додому. -
Зозуленька закувала,
Шлях-доріженьку вказала...
- Да коли б жє я зозуленька,
То я б собі крильця мала,
Ой стрепенулася, полинула би я
Аж до свого сина Йвана...
Злетіла б я на могилу
Та й сказала б: "Ку-ку!
Ой синку мій, Івашечку
Подай білу руку!"

Зозуля у піснях, у традиційній символіці українців -- це ще й пам'ять роду, розрада на чужині, непроминальна сила рідної землі.
Колись - згадують Нижньоселищенські старожили дівчата на Великдень дарували коханим хлопцям, котрі весною збиралися на заробітки на чужину, писанки із зображенням зозуль та ще й приспівували:

Як я свого миленького у Крим виряджала,
Взяла йому зозуленьку та й подарувала:
Нехай тобі зозуленька, мені - соловейко,
Нехай тобі там легенько, мені - веселенько.

Можна сказати загально, що зозулька в мозаїчній символіці нашої народної пісні-балади - це один із образів духовного чуттєвого світу.
У Додатку 1 подаємо кілька сюжетних пісень про зозулю, записаних від авторки сільських коломийок Лазоришинець Василини Василівни.

2. Нижньоселищенські коломийки про зозулю

У традиційній "довгій" пісні детальна розповідь насичувалась розгорненими художніми паралелізмами. У коротких імпровізованих мініатюрах інколи відбувалося їх своєрідне скорочення.
"Невеличкі, найчастіше однострофові, пісні можна об'єднати узагальнюючою назвою - співомовки" (А. Кінько. Співомовки про кохання. В книзі: Добрий вечір дівчино! К. 1969. "Музична Україна" с. 11).
Ми, закарпатці, такі пісні називаємо коломийками.

Наше рідне Закарпаття багате лісами,
Потічками та річками, а люди - піснями,
- співається в одній з коломийок.

"Поетичною мозаїкою краю" назвав коломийки професор УжНУ, етнограф і фольклорист І. Сенько.
Микола Гоголь про співомовки-коломийки сказав, що вони "вражають найчарівнішою беззавітністю поезії" (Гоголь Н.В. Собрание сочинений в шести томах. Т.6. М.: 1960 с. 320 ).

Усе вищесказане ми можемо віднести і до коломийок, у яких фігурує зозуля, птаха, про яку складено чи не найбільше пісень, як сюжетних, так і коротких.

...Зринають у пам'яті співомовки-коломийки про зозульку Марійки Ґутенюкової, героїні повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків", яка "... сама вміла складати пісні:

Зозулька ми закувала, сива та маленька,
На все село іскладена пісенька новенька.

...Пісні були сумні, прості і ревні, аж краяли серце. Вона їх звичайно кінчала:

Ой кувала ми зозулька та й коло потічка
А хто ісклав співаночку? Йванкова Марічка. "
(М. Коцюбинський. Тіні забутих предків. У книзі: Цвіт яблуні К. "Радянська школа". 1989с. 462)

Нижчеподані коломийки про зозулю ми записали від Юришинець В.В., селиської коломийкарки, авторки багатьох поетичних мініатюр, великої шанувальниці народної пісні. Мої земляки це "сиве потятко" як у розмовній так і в пісенній мові називають ніжно і пестливо "зазулька, зазульця, зазулина", а її пару "кукуль, кукуличок", що мають "криляточка гострі, дзьобичок маленький".

Ці зменшувально-пестливі слова, які по-науковому називають демінутивами, відіграють важливу роль в емоційній наснаженості коломийки. Навіть у постійних епітетах вони наявні: полонина зелененька, лада новенька, літа молоденькі, крильця сіренькі, мамка солоденька. Пестливо звертаються селищенці не тільки до зозулі, а й до коханих, утаємничуючи їхні імена, натомість узагальнено говорять: любку, мій миленький, легінику, соколику, білявино. Ефект достовірності підсилюють діалоги:

- Люблю тебе, білявино, та тя буду брати,
Як на Новий гуд зазуля буде в на с кувати.
Не дури ня, легінику, я -не така глупа,
Бо не кукать зазулина на Новий гуд шуга.

Іноді порівняння стає основою метафори, коли немає прямого зіставлення, а воно домислюється:

Закувала зазулиця та сіла на дуба.
Молодиця - як косиця, а жених - без зуба.

Вищенаведена коломийка є зразком наявності у ній так званої внутрішньої рими, що, вважаємо, є чудовим зразком вишуканості мови наших односельчан.
Переважають рими дієслівні, рідше - іменникові.

1. Ой у лісі на горісі зозулька кувала,
Дякую ти, люба мамко, що сь ня годувала.
2. Закувала зазулина, сіла на ворота.
Такий у ня легінечок - з самого золота.

Засоби художньої виразності талановита селиська коломийкарка Юришинець В.В. черпає з оточуючої дійсності, а за взірець має конкретні речі.
Навіть гіперболізація чи порівняння свідчать про реалізм художнього мислення.

1. Закувала зазулина та й сіла на плотик.
Просять у ня хлопці рота, як молочка котик.

"Нова доба нового прагне слова" - крилатість цього вислову Максима Рильського стверджуємо такими коломийками:

Ой кувала зазулина та й сіла на бучка,
Купи, бабцю, комп 'ютера, бо я твоя внучка.

Або:

Прилетіла зазулина й сіла на ліщину.
Вірить Йванко, що в Забаві виграє машину.

Проаналізувавши коломийки, бачимо, що переважна більшість родинно-побутові, їм властива і багата образність, і суворий реалізм, і нарікання на долю, і мудра спостережливість. Ось приклад:

Закувала зазулиця та сіла на вульху.
Дівка би ся оддавала - не знає кривульку.

Колись великою ганьбою для нашої дівчини було не знати "Кривульку", тобто робити найелементарніший художній шов у вишивці. На вечорниці (за неписаним сільським законом) дозволялося уперше з'явитись дівчині із розпочатим вишиванням (сорочкою, рушником, кептариком...) щоб "авторитетне" журі дозволило відвідувати вечорниці, і при всіх дівчина має продовжувати вишивати. Ось тоді вже її могли називати одданицею. І це була для неї найвища похвала односельчан.
Деякі нижньоселищенські коломийки звучать як повчальні приповідки-прислів'я:

Гей у лісі на горісі сидить кукуль сивий,
Хто учиться з молодості, той буде щасливий.

Або:

Ой кувала зазулина та сіла ся знести.
В парадного легіника - ні слави ні чести.

Лаконізм, постійність розміру, ясність стилістики, стійкі традиції використання художніх засобів, відносно проста мелодія - ця естетика усності слова властива також і селиській коломийці про зозулю. Тексти коломийок надруковані у Додатку 2.

3. Легенди, оповіді, міфічні перекази, казки про кукуля та його подругу

У міфології українського народу зозуля зображується віщим птахом і є однією з найбільш міфічних. Зозуля-ворожка віщує весну, пророкує скільки років буде жити людина...

Наші предки вірили, що у зозулі-золотоключниці зберігаються ключі від вирію. Тому вона від нас летить першою й останньою прилітає звідти.

За іншим віруванням, зозуля на сьомому році життя перетворюється у яструба або орла і стає ворогом людини, ховається в садках і звідти нападає на курей, на дрібних пташок.

А ще прадавні українці вірили, ніби вся природа - одухотворена, тобто: кожна рослина, пташина, тварина має душу. Таке одухотворення називаємо анімізмом.

Побутує думка, що люди, які мають цвіт папороті, розрив-траву або нечуй-вітер можуть чути, як розмовляють наші молодші брати і сестри. І ось такі люди нібито почули, як зозуля говорила зі зграєю дрібненьких пташок, котрі войовничо нападали на неї.

Зозуля запитала пташок, чому вони мстять їй, адже вона - не хижий птах. У відповідь почула, що вони бояться у ній майбутнього яструба.

Серед людей старшого покоління живе "одна з первісних форм вірування, згідно з якою існує родинний зв'язок між людиною і певним видом тварин, птахів" (Українське народознавство. Навчальний посібник. Київ. "Знання" с.567), що називається тотемізмом. Походить від слова "o'totem", племені оджибве. Дослівно - "його рід".

Одна з легенд стверджує, що у зозулю-зигзицю перетворилася мати, яка не витримала неповаги власних дітей.

З найдавніших зразків усної народної спадщини про зозулю ми пізнаємо таємничий світ живої природи стаємо ерудованішими, навіть, у деякій мірі, мудрішими. Бо у кожному сюжетному творі про цю Божу пташину сивеньку - затямливий зміст, "жива, образна, поетична історія Закарпаття" звучить багата творча вигадка народу і його надзвичайна спостережливість і кмітливість.

У переказах, легендах, оповідках відчувається кодове, символічне мислення, звуковий ключ Всесвіту наших предків, які надто побожно ставились до Слова, боячись його магічної руйнівної сили. Бережного ставлення до Слова вони навчали і

своїх дітей, оповідаючи про дівчину, чоловіка чи жінку, перетворених словом - закляттям у зозулю.
Олекса Воропай у книзі "Звичаї нашого народу" переповідає таку легенду: "Жили собі в Україні чоловік та жінка й мали вони дочку на ім'я Зозуля. Вона була дуже розумна дівчина, тільки лінива: не хотіла нічого робити. Одного разу послала її мати на леваду брати льон. Зозуля льону не брала, а вилізла на дуба, сіла на гілляці та звідти до хлопців: "Ку-ку! Ку-ку". Мати почула, розсердилась та й каже: "А кувала б ти, доки світу й сонця!" Зозуля почула материн проклін, заплакала, а її сльози покапали на дубове листя та й застигли навіки; сама ж вона обернулася на птаха, стрепенула крилами та й полетіла поміж птахами жити. Тепер зозуля-птаха така сама ледача, як була дівкою: гнізда собі не в'є, дітей не годує. Літає зозуля по дібровах та людям угадує, скільки їм років жити, а дівчатам - коли вони заміж підуть" (Воропай О. Звичаї нашого народу. - К., 1991. с.370.).

І чують цю легенду нижньоселищенські дітлахи тоді, коли ранньою весною, відвідуючи з рідними навколишні ліси, запитують у дідуся чи бабусі, а що ж то за "барбульки " на листочках дуба. І у відповідь чують, що то застиглі зозулині сльози. Саме так називають у нас такі нарости-кульки. Коли ці нарости ще молоді, то за своїм смаком нагадують зелені яблука, і їх залюбки їдять діти-пастушки.

Не менш повчальнозастережливу й цікаву переповів легенду про зозулю-птаха і кукуля-птаха наш земляк Іван Сенько у книзі "Як то давно було".

"Жили собі чоловік і жона. Файно жили, заможно і двоє діточок мали. А у сусідах жив такий чоловік, якого звали Кукулом. То був вовкулак, очі мавмаґнезові. Подивився якось на ґаздиню-сусідку - і залюбилася вона в нього. Ґазда видів ото, бив її, та нічого не помагало.

Раз кудись пропав Кукул. Ґаздиня-сусідка ходила узнавати новини в одній хижі, їй уповіли, що вночі за селом підстрілили вовка, то чоловіки пішли по його сліду, аби'го добити.

Ой Кукуле мій, Кукуле! - заридала ґаздиня. - Я тебе тому три дні не виділа, що ти мусив лісами ходити, смертонці в очі дивити.

Перестань, дурна жоно, мені лице дерти, не роби ганьбу ні своїм дітям, ні мені! - кричав ґазда.
Або та не переставала заводити

- Ой Кукуле мій, Кукуле! Та коби я крильця мала, до тебе би'м полетіла, смерть від тебе відвернула.
- А закляла бись'ся, дурна жоно! - вповіла сусідка. При живому чоловікові, при дітях за вовкуном ревеш.

Та в такий час залаяла сусідка, що слово збулося. Зробилася ґаздиня зозулею і полетіла глядати коханого Кукуля. І до днесь глядає. Кличе його: Кукуле, ку-ку", - про своїх дітей не думає, свої яйця в чужі гнізда кладе" (Як то було. Легенди, перекази, бувальщини ... у записах Івана Синька. Ужгород. "Закарпаття". 2003. с.39.).

Ось іще одна легенда про зозулині сльози, її надрукував Василь Бардак у г. "Журавлик" за 2000 р. № 6:
"Давно це було. Зозуля робила свою справу - підкладала синичкам, плискам, сорокопудам та іншій дрібноті лісовій свої яйця, а ті виховували підкидьків. "Ти ось усе співаєш, казали вони зозулі, "а на старість залишишся сама, як пень без пагонів". "Ха-ха-ха! -сміялася та . - Ви все життя із колисками та пелюшками протеленькаєтесь, а я своїх дітей, як треба буде, знайду. І примушу годувати себе. Закон є закон!"

Але доля по-злому жартує із тими, хто сподівається задарма прожити вік. Коли пройшов час, усі діти зозулі не визнали строкатої матері, відмовились її доглядати. І застогнала зозуля. Перші в її житті сльози покотилися з очей. А на галявині, куди вони впали, розкрили свої білі вінчики квіти, які так і називають у народі: зозулині сльози, а ботаніки дали їм назву - зозулинець плямистий."

Будучи малою, автор даної роботи від прабабусі Пригари Олени Михайлівни (1922-1999 р.р.) почула оповідь про кукуля, що дружив із пупукачем (одудом).

...Колись у кукуля на голові був вельми довгий чубок, який розкривався віялом-короною. Птаха ним дуже пишалася.

Пупукач попрохав від товариша чубок-корону нібито приміряти, чи пасує йому. Кукуль згодився. Одягнувши чубок, пупукач злетів і зник поміж дерев... Даремно кукав-кликав кукуль товариша... Той не повернувся, а тільки посилав і посилає своє зухвале: "Пу-пу-пуп! Я тут - я тут!" Так корону і не повернув, і по сьогодні з нею всюди пишається.

Це Всевишній так наказав кукуля, за те, що його зазулька від святих Петра і Павла вкрала "мандрики"...

І почала прабабуся нову оповідь:

...Це було тоді, коли Ісус зі своїми учнями-апостолами по світу ходив...

Мандрували святі Петро і Павло по нашому краю. Надворі було спекотно. Зайшли вони до одної вдови. Гостинна жінка запропонувала їм скуштувати спечених коржиків і накрила стіл під розлогою яблунею. Поки святі мили руки, молились Богу, зозуля, що сиділа на дереві, швидко злетіла і вкрала печиво. І Бог за це покарав її - саме о цій порі перестає вона кувати. Ще й казали, що зозуля мандриком удавилась. А якщо її кування чути було і після 12 липня, то це - на нещастя.

Ці коржики в народі називають "мандриками", від мандрів святих Петра Павла. І було таке печиво обов'язковою ритуальною їжею у день 12 липня. Готували його із пшеничної муки, перевареної сироватки, додаючи цукор, яйця, коров'ячий сир. Спечені коржі зверху притрушували сизим маком. У народі кажуть, що зозуля не тільки мандриком удавилась, а іще й "ячмінним колосом". Саме після Петрівки починалися жнива, тому селяни співали-промовляли:

Куй, зазулько, куй! Недалеко Петро твуй.
Хоч будеш ти й літати, не будеш вже кувати.

Або:

Уже ж тая Петрівочка кінчається,
Зазулиця наша в капусту ховається.

Пригара Юлина Іванівна, наша землячка, 1939р. народження оповіла нам ще таку фантастичну казку про зозулю.

...Було це у день Маковія. Зранку жінки, в церкві освятивши воду і маковійну квітку, поверталися до домівок, щоб продовжити звичний робочий день. Хтось поспішав до скошеної трави - час уже обертати, а в когось уже й отава досихала...

Багато трави під ліском на косив один селищанин. Узяв собі на поміч доньку Марійку: двоє скорше зберуть сіно і складуть у копицю, ніж один. Батько подавав сіно, а донька складала у копицю, трамбуючи його ретельно ногами. І коли вже завершували складати копицю, раптом Марійка почала перетворюватись у рябу зозульку, промовляючи: "Ку-ку, няньку, - Маковія". Од нині я вже не Марія ". Знялась донька-пташка і полетіла.

Від побаченого й почутого батько так і занімів. Отямившись, гірко заплакав за донькою-одиначкою.
З того часу раз у році приходить він на те місце з надією, що прилетить його рідна кровиночка і промовить до нього: "Ку-ку, няньку. Це я, Марія ".

Та диво не стається...

А ще ми довідались від бабці Юлини, що мисливцям не дозволялося стріляти весною зозуль, бо то божество Сварог Дий раз у рік обертається на зозулю і віщує майбутнє...

Тому в уяві моїх земляків зозулька постає узагальненим символом як невідомого, так і очікуваного майбутнього.

Проаналізувавши міфічні легенди про зозулю, переконуємось, що вони містять глибокий повчальний і філософський зміст. І розповідають їх старожили із дидактичною метою: людину покарану за подружню невірність, за лінь, за злодійкуватість, за непослух старших, за безпечність...

4. Прикмети, повір'я, лічилки, пов'язані із зозулею

Серед багатьох прикмет у нижньоселищенців є і такі, у яких фігурує зозуля.
Якщо зозуля закує до святого Юрія, то є поганий знак, - стверджують старожили.

2007 року автор даного дослідження зозульку почула 18 квітня. Навколишній ліс був ще голим. Почувши таку новину, моя бабуся сказала, що ця прикмета - не добра: буде нещасливий рік і на людей, і на худобу... Зараз надворі - січень 2008, а снігом у моєму селі і "не пахне". Спадає на гадку розповідь старенької родички, яка виходила заміж 29 лютого 1948... Тоді, 60 літ тому назад, ні в січні, ні в лютому, і навіть у день весілля також "не пахло" снігом. А коли був танець молодої, то гості таку пилюку-куряву зняли, що ледве навпомацки відшукували молоду... Цікаво, чи такою ж буде і цьогорічна зима? Початок її - дуже схожий із зимою 1948 року.

Народна прикмета ще каже: якщо хто вперше, почувши зозулю, має гроші в кишені, то матиме їх удосталь цілий рік. Нижньоселищенці дуже бояться, аби їх зозулька не "зняровала", бо то є велика біда. Навіть у коломийці про це співають:

Зазулька ня зняровала, як ішла я прати,
Через тото сиве потя мушу бідовати.

Щоб зозуля не "зняровала" нас, ми вже з початку квітня місяця намагаємось у кишенях тримати дрібні монети, аби, коли почуємо вперше кування пташине, кинути наодмаш не озираючись копійку, і промовити: "Зозуле-кукуле, закуй, скільки років я буду жити".

А ще дівчата ворожать на женихів. Почувши зозулю, дівчина питається: "Зазулько, зазулько, чи довго я буду в нянька?" Якщо пташина більше не куватиме, а здійметься і полетить, то це знак, що цього року дівчина заміж не вийде. Якщо ж зозулька почне кувати, то скільки разів "кукне", стільки ж років має чекати дівчина свого судженого.

Кажуть: якщо зозуля-віщунка закує у піст, то буде поліття, тобто сприятлива, добра, погода.
Прокувала вперше зозуля хмарного ранку - урожайний рік буде; якщо ж ясного вечора - недорід.
Зозуля вперше на святого Юрія закувала - мороз одігнала, справжнього тепла на людей наслала.
Кує кукуль безперестанку - можна сіяти льон, садити розсаду. Перестає кукуль кувати - пора йти жати.

На гадку спала прабабусина улюблена приповідка: "Як на Великдень зазулька вперше закує, у того Божа благодать на цілий рік зайде". Та жодного разу нам, її правнукам, ще не доводилось (поки що!!!) почути зозулине кування у цей день.

А ще запам'яталась і така приказка: "І зазульці, як дитинці, тяжко в самотинці".
Про говірливу дівчину чуємо: "Говорить, мов зазулька кує".

А якщо в дівчини сіруваті очі, обрамлені синім кілечком, то селищенці обов'язково поза очі таку прозивають Сіра Зазулька.

Цим "сивим потятком" навіть курей величають - зозуляста курка, зозулястий півень.

А ще є у Нижньому Селищі урочище Зазулинець, що межує із селом Нанковом. Кажуть, саме з цього урочища чути перше "ку-ку", як і останнє, тому нібито воно й отримало таку назву.

Та є ще і друга версія назви урочища. Й автор даного дослідження схиляється саме до неї.

У вісімдесятих роках двадцятого століття це урочище (за проханням професора УжНУ В. Комендара) досліджував учитель біології нашої школи, пристрасний ентузіаст-ботанік, Пригара Василь Іванович (1928-1997рр).

Саме він уперше зазначив, що Зазулинець називається так за великі зарості лікарських рослин з родини орхідних різних видів зозулинця (Orxchidaceae).

І коли в урочищі квітує зозулинець (червень-липень) - запах і краса - не повторні, божественні! Галявинки цілими колоніями починають цвісти то білуватим, то світло-пурпуровим із темно-пурпуровими плямами килимом.

Тут ви можете зустріти і зозулин льон ("мох" дубовий), і зозулині чобітки (зозулинець салеповий) і зозулині рушники (зозулинець широколистий), і зозулині сльози (билинець комариний). Бульби усіх видів зозулинця восени стають надто корисними для людей, хворих туберкульозом, і для тих, котрі втратили багато крові, сил і здоров'я від важких життєвих переживань і негараздів.

За скорий відліт і пізній приліт у народних оповідках зозулю ще називають "ключницею". Вона нібито вирій відмикає - випускає птахів на батьківщину. Ретельно оглянувши всі закутки вирію зимової оселі перелітних птахів, замикає його й останньою прилітає, приносячи з собою справжню весну, з появою якої так і хочеться заспівати:

Як тільки в зеленому гаю зозуля "ку-ку" закує,
Я зразу ж вікно відчиняю - і серце радіє моє.
"Ку-ку" (4) - зозуля кує щастя й долю.
"Ку-ку" (4) - іду привітатися з нею.

Жива історія зозульки звучить і в поетичних дитячих закличках та примовках. Прочитавши їх, переконуємося в тому, що всі вони пов'язані з вірою людини у магічну силу слова і вимагають певної відповіді, і є своєрідним ворожінням, пророцтвом майбутнього.

Зозуле рябенька,
Пташино маленька!
Закуй мені по звичаю,
Доки жити в світі маю?

Зозуле, зозуле, пташино рябая,
Сім літ ти мовчала - тепер закувала.
Закуй мені в цьому літі,
Скільки житиму на світі.

Лети, лети, зозулечко,
Покажи ми доріжечку:
Чи угору, чи в долину,
Чи в попову муравину.

Зозуленько-вороженько,
Скажи мені правдоньку,
Куди я піду:
Чи в тую сторононьку,
Чи в тую,
Чи в землю святую?

Ой зозулько золота,
Покажи ми ворота:
Чи я вмру, чи віддамся,
Чи я своїй мамці здамся.

Зозуленько золота,
Покажи ми ворота,
Куди милий надійде,
Черевички наднесе.

Йшла зозуля мимо саду,
Наступила на розсаду.
І сказала: "Ку-ку-мак,
Вибирай один кулак."

- Кукуль, кукуль, кукулице,
А де ж твоя зазулиця?
Попід небочком літає,
Сивим оченьком киває.
- Хоч кивай, не кивай -
З цього місця утікай.

- Ку-ку, ку-ку, ку кулечку!
Де є твоя зазулечка?
-У ліскові вна була,
Боялась драгуна!
Кукуль того не схотів,
Щоб драгун ї застрелив.
- А ми малі діти
Хочемо летіти
До Києва-міста,
Там Орина тітка
По воду ходила, тісто місила.
Варивон-радивон, вийди швидше вон!

ВИСНОВКИ

Увесь зібраний матеріал (як фольклорний, так і науковий ) про зозулю - це тільки одна зі сторінок "хвилюючої, живої, образної, поетичної історії", і правдивої історії України.

Кожен фольклорний твір про цього Божого птаха - легенда чи оповідка, переказ чи притча, пісня чи примовка, загадка чи лічилка - містить затямливий зміст, сповнений барв істини і буття, багату творчу вигадку моїх земляків і їх надзвичайну спостережливість і кмітливість.

Ми зримо побачили вельми самобутній світ образів, фактів і людських доль, відчули ментальність українців.

У сюжетних піснях зозуля постає узагальнюючим образом і страдницької покаянної душі, яка перед кимось завинила, і віщункою долі, і мудрою порадницею, і берегинею та розрадницею на чужині, і непроминальною силою рідної землі.

Міфічні легенди, оповіді, казки містять повчальний і філософський зміст. Вони свідчать не тільки про багату творчу вигадку народу, а й про його кодове символічне мислення і побожне ставлення до Слова та про боязнь магічної руйнівної сили його. Нижньоселищенці бережно ставились і ставляться до Слова - цього ж навчають і своїх дітей та онуків.

З найдавніших зразків усної народної творчості про зозулю пізнаємо таємничий світ природи. Знайомлячись з прикметами, повір'ями, легендами, стаємо ерудованішими, обізнанішими, осягаємо глибину мудрості народу. І вже вкотре переконуємось у прозірливості вислову Й. Рильського, який стверджує: "Немає на землі мудріших за народ учителів..."

Все нами зібране про зозульку має пізнавально-виховне й естетичне значення, бо в ньому відбито світогляд, мудрий досвід, морально-етичні погляди, поетичну душу моїх рідних і неповторних як нижньоселищенців, так і усіх українців.

З роси Вам, мудрі мої співвітчизники, і з води, на "мнагая і благая літ".

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Як то було. Легенди у записах Івана Сенька. Ужгород. ВАТ. Видавництво "Закарпаття" 2003.
2. Дитячий фольклор. Київ. Видавництво художньої літератури "Дніпро". 1986.
3. Енциклопедія українознавства для школярів. Дніпропетровськ: "Стакер". 2001.
4. Легенди нашого краю (Редактор-упорядник П.М. Скунць) Ужгород. 1972.
5. Таємниці віків. Українські народні думи, легенди, перекази, пісні, казки. Київ. "Грамота". 2005.
6. Українські балади. Упорядник М.К. Дмитренко. Київ: Український центр духовної культури. 1993.
7. Українське народознавство. Навчальний посібник. Київ. "Знання". 2006.
8. Акимушкин Игорь. Мир животных (Птицы, рыбы, земноводные и
пресмыкающиеся). Москва. "Мысль". 1967.
9. Андрій Кінько. Співомовки про кохання. В книзі "Добрий вечір, дівчино." Київ. "Музична Україна". 1969.
10. Войтович Валерій. Українська міфологія. Київ. "Либідь". 2002.
11. Воропай О. Звичаї нашого народу. Київ. "Оберіг", - 1991.
12. Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Львів. "Світ". 1992.
13. Калинова сопілка. Антологія української народної творчості. Київ. "Веселка". 1989.
14. Колесса Ф.М. Балада про дочку-пташку в слов'янській народній поезії. У книзі: Фольклористични праці. Київ: - "Наукова думка". - 1970.
15. Лінтур Петро. Легенди Закарпаття. Післямова до збірника "Легенди Карпат". Упорядник Г.І. Ігнатович. Ужгород. 1968.
16. Потебня А. Обьяснения малорусских й сродньїх песен. Варшава. 1883.
17. Сокіл В. Народні легенди та перекази українців Карпат. Київ. Наукова думка. 1995.

ДОДАТКИ

до науково-дослідницької роботи
"Жива історія зозулі"

Додаток 1

СЮЖЕТНІ ПІСНІ ПРО ЗОЗУЛЮ

Ой кувала зазуленька

Ой кувала зазуленька, сівши на лелію,
Співай, співай, цімборочко, - минає неділя.

Ой кувала зазулиця, сівши на барвінок,
Співай, співай, цімборочко, - минув понеділок.

Ой кувала зазуленька, та й кувала сорок.
Співай, співай, цімборочко, - минає вівторок.

Ой кувала зазулиця, сіла на віконце,
Співай, співай, цімборочко, бо заходить сонце.

Співай, співай, цімборочко, бо вже не будеме,
Та не знаєм, цімборочко, чи нагуд діждеме.

Прилетіла зозуленька

Прилетіла зозулечка з темного лісочку,
Сіла собі й закувала в зеленім садочку.

Ой та вийшла Марусенька в неї запитала:
- Скажи мені зозуленько, доки буду в батька.

- Будеш, мила Марусенько, сей день до вечора.
- Бодай же ти зозуленько сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій, правди не сказала.

Закувала зозуленька на хаті, на розі

Закувала зозуленька на хаті, на розі.
Заплакала дівчинонька в сінях на порозі.

Не куй, не куй, зозуленько, на хаті, на розі.
- Не плач, не плач, дівчинонько, в сінях на порозі.

- Ой як мені не кувати - сад ся розвиває.
- Ой як мені не плакати - милий ся збирає.

Ой як мені не плакати, як не голосити -
- Пішов милий, мій Василик за Дунай косити.

Косив луги, косив луги, косив і облоги,
Прогортає кучерики понад чорні брови.

- Та най мої кучерики вітрець розвиває,
- Та най моя дівчинонька ще гуд почекає.

В неділю раненько зозуля кувала

Варіант 1

В неділю раненько зозуля кувала,
Ой то не зозуля, то рідная мати.
Ой то не зозуля, то рідная мати.
Вона проводжала сина у солдати:

- Ой сину мій, сину, іди, не барися.
Через три годочки додому вернися, -
Через три голочки пише син листочка:
- Ой мамо, мамусю, чужа сторіночка.
Ой якби ти знала, яке мені горе,
Та ти б переплила через синєє море.

За синєє море, за довгії ріки,
Ой мамо, мамусю, пропав я навіки.
Ой коли б ти знала, в якій я неволі,
То ти б передала горобчиком солі,
Горобчиком солі, синичкою хліба,
Ой коли б ти знала, яка мені біда.

- Я ж думала, сину, тебе оженити,
А ти пішов, сину, у військо служити.
Я ж думала, сину, невістки діждати,
А ти пішов, сину, у військо служити.

Я ж думала, сину, що то ворон кряче,
А то за тобою дівчинонька плаче.
Я ж думала, сину, що то скрипка грає,
А то за тобою дівчина вмирає.

Варіант 2

Кувала зозуля в неділю раненько
Кувала зозуля в неділю раненько,
В неділю раненько, ще й так жалібненько.

Ой то не зозуля, то рідная мати
Іде до прийому сина визволяти.
- Я думала, сину, тебе оженити,
А ти йдеш до війська за панів служити.

- Щоб ти, мамцю, знала, яка мені біда,
То б ти передала горобчиком хліба,
Горобчиком хліба, синичкою солі....
Колиб ти, мамцю знала, в якій я неволі...

В вишневім садочку на травці зеленій
Лежить козаченько тяженько ранений:
Без правої ручки, без лівої ніжки,
Плаче і ридає, на шлях поглядає.

Як прийшла до нього сама мати його:
Плаче і ридає - жаль синочка свого.
- Ой сину мій, сину, що ж ти звойовав,
Що ж ти ручок-ніжок своїх не жаловав?

Як прийшла до нього сама мила його:
Плаче і ридає - жаль милого свого.
- Ой милий мій, милий, що ж ти звойовав,
Що ти ручок-ніжок своїх не жаловав?

- Ой підступися, мила, три кроки до мене,
Вийми свою хустку, обітри кров з мене.
Вийми свою хустку, мені ж вишивала...
Будеш пам'тати, що милого мала.

Закувала зозуленька

Закувала зозуленька
В стодолі на розі...
Заплакала дівчинонька
В батька на порозі.
Не куй, не куй, зозуленько,
В стодолі, на розі!
Не плач, не плач, дівчинонько,
В батька на порозі!
"Іду яром до криниці,
Коромисло гнеться...
Чом до мене, моя мати,
Ніхто не пришлеться?"
"Багач, дочко, не захоче,
А бідний не сміє.
Нехай твоя руса коса
Зіллям зеленіє!"

Додаток II

Нижньоселищенські коломийки про зозулю

Ой кувала зазулина та на нашім млині.
В тебе, любку, обі чорні, а у мене - сині.

З високої полонини злетіла зазульця.
Не про красу любка, люблю, а про чесні слівця.

Не про красу його люблю, краси у нім мало,
Бо розумно заговорить, на цілоє село.

Ой коби я зазулиця, я би полетіла,
Та би'м свому миленькому вуцьки завернула.

Закувала зазулиця ей там коло плота,
Котра дівка справедлива, краща від золота.

Якби мені криляточки від зазульки гострі
Знялась би я, полетіла до милого в гості.

Якби в мене криленята, якби в мене сірі,
Я б літала до милого кожної неділі.

Закувала зазулиця та сіла на плотик,
Просять хлопці в мене рота, як молока котик.

Закувала зазулиця та сіла на дуба,
Паруй, няньку, много тисяч бо я дівка груба.

Закувала зазулиця та сіла на ладу?
Я тя, хлопче, не любила тільки човколаду.

Ой кувала зазулиця, кувала, кувала,
Як учула - зима буде, вона ся сховала.

Закувала зазулиця та й сіла на мості,
Літа мої молоденькі, прийдіть до ня в гості.

Кує мені зазулечка, ой кує летячи,
Пройшли літа молоденькі у тюрмі сидячи.

Закувала зазулиця за звором , за звором,
Я би любка більш любила, коби був бировом.

Прилетіла зазулиця та й сіла на сливу.
Ні з ким мені так не любо, як з тобов, Василю!

Закувала зазулиця та й сіла на ліску.
Вдопирайте, мамко, двері - веду вам невістку.

Закувала зазулиця, сіла на лисницю.
Задзвонило уполудне - ведуть молодицю.

Закувала зазулиця та й сіла на тепшу.
Принесе ми вийчур любко повні жеби кексу.

Закувала зазулиця, сіла на ворота.
Такий у ня, мамко, любко - з самого золота.

Ой кулько раз зазуленька закує у гаю,
Тулько тебе, моя любко, за день пригадаю.

Закувала зазулиця та й сіла на дуба.
Молодиця - як косиця, а жених - без зуба.

Ой кувала зазулиця у лісі на липі.
Красується вишиванка на нашім Пилипі.

Закувала зозулиця ,сіла на дубочку.
Я такого любка маю, як куй ластовочка.

Ластовочко, не щебечи, зазулько, не кукай.
Най говорить ко що хоче , любочку, не слухай!

Закукала зазулиця, на дубі ся знесла.
Я за тебе много брехень, любку, перенесла.

Закувала зазулиця у зеленім лісі,
Та не думай, легінику, щось ліпший на світі.

Ой кувала зазулиця в зеленому житі,
А селиські легіники всі на ня сердиті.

Ой летіла зазулиця, загубила серце.
Така у ня білявина, як куй веретенце.

Закувала зазулиця коло сіяночок.
Кобим така до роботи, як до співаночок.

Закувала зазулиця в саминькій ялиці,
Та я прошу здоров'ячка няньові і мамці.

Закувала зазулиця із хліва нового.
Взяв би'м дівку і уд чорта, лиш би тисяч много.

Ой кувала зазулиця летячи, летячи.
Ми ся з любком полюбили ще в школу ходячи.

Зазулька ня зняровала, на неї гріхуюсь.
Через таке мале потя тяженько бідую.

Співала би'м співаночку - не є в ня голосу
Зазуля ня зняровала на морозі босу.

Полонино зелененька, лиш би в тобі бути:
Вже бучок ся розвиває і зазульку чути.

Закувала зазулиця та й сіла на корчі.
Задарь до ня, любку ходиш - подереш бокончі.

Закувала зазулиця, закукла, закукла,
Котра мого любка любить, бодай ся розпукла.

Бодай би ся вна розпукла надвоє, натроє,
Оби знала, як любити соколятко моє.

Та бодайся так розпукла, як погнила диня.
Вби не стала миленькому, моєму, ґаздиня.

Гей, у лісі на горісі сидить кукуль сивий,
Хто учиться з молодості, той буде щасливий.

Закувала зазулиця тай сіла на бука
Дуже мені навновала мамина наука.

Ой чия то білявина, чи не мого вуйка?
Навішала пацюрочок, ходить, як зазулька.

Ой летіла зазулиця над дубом, над дубом,
А я роблю медсестрою, милий -лісорубом.

Ой кувала зазулиця в лісі на дубині,
Дівчинонька заплакала по своїй родині.

Ой у лісі на горісі зазуля кувала,
Дякую ти, люба мамко, щось ня годувала.

Закувала зазулиця на новенькій ладі.
Недовго ти, моя мамко, була'м на заваді.

Ой кувала зазулиця у садовім гіллі.
Тепер собі погуляю в сина на весіллі.

Закувала зазулиця там, де біла глина,
Та із добрим чоловіком жона, як малина.

Ой кувала зазулиця та сіла ся знести,
В парадного легіника - ні слави, ні чести.

Ой кукує зазулиця, та кує, та кує.
Чужа мати нич не знає, лиш годи рахує.

Чужа мати рахувала, а своя - лишила.
Куй синові сорок году - тогди'го женила.

Ой кулько раз зазуленька закує у гаю,
Тулько тебе, моя любко, за день пригадаю.

То не чути зазулицю, лиш крячуть ворони.
Такі ми ся попадають, що мали вже жони.

Ой кукала зазулиця раненько в суботу,
Зібрав Довбуш в полонині легіників ровту.

Закувала зазулиця й сіла на ґанок,
Ішов Іван від Марії, загубив топанок.

Ой кувала зазуленька, кувала зазулька,
Нехай собі потанцюють бобик і пасулька.

Закувала зазулиця у лісі на ямці.
Дай же, Боже, здоров'ячка няньові і мамці.

Ой кувала зазуленька, вдавилася бростю.
Ні за чим ми не є жалю, лиш за молодостю.

Ой кувала зазулиця тай сіла на бучка,
Купи, бабцю, комп'ютера, бо я твоя внучка.

Ой летіла зазуленька через садовину
Та й пустила біле перце - збудила дитину.

Аби тобі, зазуленько, й друге перце впало,
Збудилась'ми дитиноньку, буда би ще спала.

Ой кувала зазулиця в лісі на орісі,
Буду любка честувати, як ластовку в стрісі.

Ой кувала зазулиця, сидячи на буці
Від милого пам'яточка - перстенець на руці.

Закувала зазулиця, сидячи на дроті.
Та, дай Боже, здоров'ячка няньові в роботі.

Ой кувала зазуленька, зараз не чувати,
Полетіла в гай зелений нічку ночувати!

- Зозулице сива, сива, десь ся гніздовила?
- Там у лузі, на галузі, де'м сама хотіла.

Ой кувала зазуленька, накувала двадцять,
А хто лічить, буде жити, іще років надцять.

Ой кувала нам зазуля тільки до півліта,
Як не вміла гнізда вити - най собі політать!

Ой кувала зазулиця, кувала-кувала,
Як почула, що зима йде - швидко ся сховала.

Закувала зазулиця та й сіла на грабі.
Тепер я си заспіваю у брата на свадьбі.

Закукала зазулиця, закула, закула.
Я лиш того хлопця люблю, що му ймня Микула.

Закувала зазулиця та сіла на бучка.
Тепер мені загусляє Микулова ручка.

Закувала зазулиця та сіла на вульху.
Дівка би ся оддавала - не знає кривульку.

Закувала зазулиця сивенька, сивенька.
Чекай, любко, лист від мене, від мого серденька.

Люблю тя , біла дівко, та буду тя брати,
Як на Новий гуд зазулька буде ти кувати.

Не дури ня, легінику, я - не така глупа,
Бо не кукать зазулиця на Новий гуд шуга.

Додаток 3

Пасхальний рушник із зозулями
(с. Нижнє Селище, Хустського району Закарпатської області, 1948)

Настінне панно із зозулями. Інтер'єр світлиці
(с. Нижнє Селище, Хустського району Закарпатської області, 1948)

Джерело: Острів знань
Автор: Андрійцьо Діана Василівна, учениці 11-А класу ЗОШ І-Ш ступенів с. Нижнє Селище

Дана публікація розміщена на сайті Острів знань у електроному вигляді з відома і згоди власника авторських прав на некомерційній основі та охороняється законом «Про авторське право та суміжні права». Використання даного матеріалу, публікування і републікування на інших ресурсах мережі Інтернет допускається за умови розміщення прямого активного гіперпосилання на сайт. Будь-яке комерційне використання даного тексту без відома і згоди власника авторських прав не допускається. З питань комерційного використання даного матеріалу звертайтеся за адресою admin@ostriv.in.ua

Обговорення (1)
informatichka_dura.ua 11 Вересня 2012, 11:29
файна робота,проникливий текст
Видалити Відміна
Забанити Відміна