Закрити
СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ
30 Листопада 1999, 00:00 , Переглядів: 6243
FacebookTwitterLivejournal
СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ Фото: http://www.liveinternet.ru Ф. Лейтон Чтение книги. 1877

Алегорія (грецьк., від alios — інший; qgoreuo — говорю,) — спосіб двопланового художнього зображеня, коли за конкретними художніми образами криються реальні особи, явища, уявлення, предмети. Найчастіше використовується в байках і сатиричних творах.

 Aнтитеза (від грецьк. antithesis — протиставлення) — стилістична фігура, суть якої полягає у зіставленні контрастних чи протилежних образів. У широкому значенні під антитезою розуміють будь-яке зіставлення протилежних понять, ситуацій чи інших елементів у творі. Зазвичай антитезні поняття виражаються протилежними за значенням словами-антонімами.

Байка — коротке алегоричне оповідання, переважно віршоване, з певною моральною настановою. Різновид ліро-епічного жанру. Героями байок виступають зазвичай звірі, птахи, рослини, за діями і вчинками яких вгадуються людські вади. Байка складається з оповідної частини та висновку-повчання. Засновником байки вважається легендарний грек Езоп (VI—V ст. до н. є.). Сучасного вигляду байці надав відомий французький поет Ж- Лафонтен.

Байронічний герой — різновид літературного героя, який дістав свою назву після виходу у світ поеми англійського поета Байрона "Паломництво Чайльд-Гарольда" (1812). "Байронічний герой" рано "стомився" життям, його охопила меланхолія, "хвороба розуму". Він втратив зв'язок з навколишнім світом, і страшне почуття самотності стало для нього звичним, він людина безкомпромісна, лицемірство йому ненависне. Лише одне визнає поет прийнятним для свого вільного, нелицемірного і самотнього героя — почуття великої любові, що переростає у всепоглинаючу пристрасть.

Верлібр — вірш з неримованим ненаголошеним рядком, перехідне явище між поезією і прозою. У верлібрі спостерігаються певні ритмічні періоди або такти, що мають переважно змістове завершення. Одним з основоположників і визнаним майстром верлібру вважається В. Вітмен. Значного поширення набуває в поезії XX століття.

Всесвітня (або світова) література — сукупність усіх національних літератур. Основний зміст поняття, яке було запро-пановано Й. В. Гете, літературний процес як органічна єдність, взятий в історичному плині.

Віршована мова — ритмічно організоване мовлення, здійснене на основі конкретно-історичної версифікаційної (силабічної, силабо-тонічної, тонічної, коломийкової) системи, відмінне від прози. Найчастіше використовується в ліриці. • Драма (від грецьк. drama — дія) — один із трьох літературних родів (поряд з епосом і лірикою). Основу драми складає дія, що споріднює її з епосом, У драмі події розгортаються в теперішньому часі на очах глядача і показані через конфлікти у формі діалогу. Драма — це п'єса з гострим конфліктом, який, проте, на відміну від трагічного, більш приземлений, звичний. Вона виникла у XVIII ст. у просвітницькій драматургії (Дідро, Бомарше, Лессінг, Шиллер) як жанр, що прагнув подолати однобічність трагедії та комедії класицизму.

Епітет (грецьк. epitheton — прикладка) — образне означення, влучна характеристика. Один із основних тропів поетичного мовлення, за допомогою якого підкреслюють характерну рису або якість певного образу, предмета, явища тощо. Для народно-поетичної творчості, для гомерівських поем зокрема, притаманне вживання постійних епітетів-означень, які незмінно поєднуються з певним персонажем, явищем, поняттям (Ахілл богосвітлий, прудконогий; Афіна ясноока; Аполлон дальносяжний; вітер буйний).

Епопея (грецьк. еророііа, означає "слово" і "творити") — роман або цикл романів, що відбивають значний період історичного часу або велику історичну подію, висвітлюють життя героїв у його багатоманітності, складному переплетенні доль дійових осіб, їх філософському осмисленні. Така широта в охопленні життєвого матеріалу зумовлює складність композиції епопеї, багатолінійність її сюжету, різноманітність художніх засобів. Епопею називають "вінцем мистецтва". Класичним зразком епопеї є "Людська комедія" О. де Баль-зака.

Загадка — жанр фольклору. Являє собою дотепне запитання у прозовій або віршованій формі. Здавна використовується у казках, вживається для розваг і для активізації пізнавальних можливостей дитини.

Імпресіонізм (фр. Impression — враження) — художньо-стильовий напрям на межі XIX—XX ст., представники якого вважали своїм основним завданням витончене відтворення особистих вражень і спостережень. Найбільше проявився у живопису (Моне, Мане, Ренуар).

Іронія (від грецьк. еігбпеіа — лукавство, глузування, удавання) — форма комічного, художній засіб, який виражає глузливо-критичне ставлення автора до того, що зображується. Прихована посмішка.

Казка — твір усного походження, один із основних жанрів народної творчості, в основі якого захоплююча розповідь про незвичайні вигадані події. За своєю тематикою вони поділяються на: казки про тварин; фантастичні; чарівні; побутові. Сюжет казки складається з багатьох епізодів з драматичним розвитком подій і щасливим закінченням. Характерною рисою казки є традиційність структури і композиційних елементів — зачинів, кінцівок, контрастне групування добрих і злих героїв, наявність мети, випробування головного героя і його перемога. Різновидом жанру казки є літературна казка, що привертала до себе увагу видатних письменників і поетів — О. Пушкіна, О. де Бальзака, Ч. Діккенса, О. Вайльда, Д. Р. Кіплінга, Л. Кер-рола, А. де Сент-Екзюпері.

Комічне (грецьк. komikos — веселий, смішний) — естетична категорія, характерною рисою якої є освоєння світу і його зображення крізь призму сміху. Основними формами функціонування комічного є сатира, гумор та іронія. Сатира осміює суспільні явища, а гумор — несуттєві недоліки окремих осіб, а також екзистенційні вади буття людини. Серед численних засобів комічного можна назвати такі, як алогізм, гіперболізація, буфонада, каламбур, фарс, пародія, гротеск (хоча гротеск може бути і трагічним).

Літературний герой, або Персонаж,— дійова особа, образ в літературному творі. Є носієм точки зору письменника на дійсність, на самого себе і на інших персонажів, засобом вираження ставлення письменника на зображений ним художній світ. За ступінню участі в подіях і близькістю до авторської позиції літературні герої поділяються на головних і другорядних. В ліриці літературний герой називається ліричним героєм, або ліричним персонажем.

Магічний реалізм — реалізм, у якому тісно і нерозривно переплетені реальність та фантастика, побутове та міфологічне, дійсне та уявне. Як літературний напрям магічний реалізм оформився у латиноамериканській літературі (М.-А. Астуа-ріс, Г. Гарсіа Маркес). Предтечами магічного реалізму були твори Ф. Рабле, Е. Т. А. Гофмана, М. Гоголя, Е. По, М. Бул-гакова та ін.

Метафора (грецьк metaphora — перенесення) — найпоширеніший троп поетичного мовлення, заснований на схожості, аналогії, іноді — контрасті явищ. Використовується для розкриття сутності одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Метафора буває простою і складною, тяжіє до поезії, в той час як метонімія — до прози.

Метонімія (грецьк. metonimia — перейменування) — різновид тропа, близького до метафори: визначення предмету або явища за однією з його прикмет, коли пряме значення поєднується з переносним за суміжністю (напр.: з'їв три тарілки, мається на увазі їжа). Поширеним типом метонімії є синекдоха — називання частини замість цілого, або однини замість множини.

Міф (грецьк. mythos —слово, переказ) — розповідь про богів, героїв, духів, потвор та ін., які, на думку давніх людей, брали участь у створенні світу й уособлювали в образній формі незрозумілі для них природні і надприродні сили. Міф був першою і тому наївною формою осмислення людиною оточуючого світу і соціальних відносин. Так, наприклад, вищу силу, яка розпоряджалася усім світом і володіла громами і блискавками, давні греки уявляли в образі могутнього і величного бога Зевса, а морську стихію — в образі Посейдона.

Модернізм (фр. Moderne — сучасний, новий) — напрям у літературі і мистецтві, який охоплює 10—60-ті роки XX ст. Характерні риси: розрив з традиційним мистецтвом, установка на створення нового мистецтва, в основу якого лягли екзіс-тенційні принципи абсурдності людського буття і світу, аморалізм ніцшеанського гатунку, фрейдизм, постійне екперимен-таторство, асоціальний герой. Конкретними формами прояву модернізму стали такі явища, як футуризм, абстрактне мистецтво, кубізм, дадаїзм, сюрреалізм, "роман потоку свідомості", екзістенціалістський роман і драма, драма абсурду, або антидрама, "конкретна поезія", концептуальне мистецтво і т. ін. Класиками модернізму вважають Д. Джойса, М. Пруста, Ф. Кафку, А. Бретона, Е. Ійонеско, С. Беккета.

Науково-фантастична література — напрям у художній творчості, який формується наприкінці XIX століття творами Ж- Берна і Г. Уеллса і найвищого розвитку досягає у XX ст. Відмітними рисами науково-фантастичної літератури є розгортання подій в близькому або далекому майбутньому, найчастіше в космічному просторі з використанням апаратів і артефактів науково-технічного прогресу, подорож у часі, зустрічі з представниками далеких цивілізацій, поведінка роботів і кіберів тощо. Класики науково-фантастичної літератури: Г. Уеллс, К. Ча-пек, А. Азімов, Р. Бредбері, У. Ле Гуін та ін.

Образ художній — одне з головних літературних понять, узагальнене відображення дійсності чи переживань митця у формі конкретного, індивідуального явища (образ Фауста, батьківщини, ліричного героя і т.ін.).

Оповідання — невеликий прозовий твір епічного роду, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного або кількох персонажів, обмеженому у просторі і в часі. Продуктивний жанр художньої літератури, як самостійний оформився в XIX ст.

Порівняння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою порівняльної зв'язки (як, мов, немов, буцім, ніби, наче). За відсутності сполучника порівняння наближається до метафори.

Постмодернізм — сукупність світоглядних ідей у філософії і гуманітарних науках останньої третини XX ст. У літературі і мистецтві — напрям, який виголосив вичерпаність креатив-ної функції мистецтва, натомість утвердивши його інтертек-стуальну природу. Відповідно до цього кожний твір є набором явних або прихованих цитат і виголошених раніше думок. Сучасному письменнику залишається лише гра з існуючими текстами.

Приказка — жанр усної народної творчості, образний вислів, що не має (на відміну від прислів'я) повчального смислу, напр.: п'яте колесо до візка; сьома вода на кисілі; сім п'ятниць на тижні.

Прислів'я — жанр усної народної творчості, ритмічний за формою образний вислів, який містить повчальний смисл. Напр.: сім разів відмір, один раз відріж; що посієш, те й збереш.

Роман (від франц. готап — романський) — епічний жанровий різновид, місткий за обсягом і складний за будовою прозовий (іноді віршований) твір, який показує життя в усій його повноті, в розмаїтті виявів і зв'язків. Це визначає і структуру роману: події в ньому зазвичай охоплюють великий період часу, дія переноситься з одного місця в інше. Події, пов'язані з долями головних героїв, розгортаються на історичному та соціальному фоні. Роман має багато різновидів і єдиної їх класифікації немає, у XX ст. стає чи не головним жанром літературного процесу.

Роман детективний, або кримінальний (англ. detective novel; нім. kriminal готап) — жанр детективної літератури. Відрізняється усталеною структурою і надзвичайно динамічним і напруженим сюжетом. Класики детективного жанру: А. Конан-Дойл, В. Коллінз, А. Крісті, Ж. Сіменон, Сан-Антоніо.

Роман історичний — роман, в основу якого покладено історичний сюжет, що відтворює у художній формі певну епоху, певні історичні події. В ньому поєднані історичні факти та особи з фактами та особами вигаданими. Справжнім творцем жанру історичного роману став Вальтер Скотт.

Роман морально-психологічний — різновид реалістичного роману, у якому основна увага зосереджена на розв'язанні поставлених письменником моральних проблем, що веде до глибокого психологічного аналізу дій та вчинків героїв. Прикладом можуть бути романи Ш. де Ланкло "Небезпечні зв'язки", Ж.-Ш. Гюїсманса "Навпаки", М. Лєрмонтова "Герой нашого часу".

Роман пригодницький (авантюрний) (фр. готап d'aventu-res) — роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями. В основі сюжетів пригодницьких романів лежать мотиви пошуку' скарбів, викрадення і переслідування, їх пронизує атмосфера таємничості і загадковості. Серед майстрів пригодницького роману — Дж. Ф. Купер, О. Дюма-батько, Р. Л. Стівенсон.

Роман соціально-психологічний, або соціально-побутовий — різновид реалістичного роману, для якого характерне поєднання глибоко соціального та психологічного аналізів як героїв, так і середовища, в якому вони діють. Яскраві приклади цієї особливості соціального психологічного роману дають твори письменників-реалістів XIX ст. — Бальзака, Стен-даля, Флобера, Діккенса, Пушкіна, Тургенєва, Толстого.

Роман у віршах — різновид ліро-епічного (змішаного) жанру, у якому поєднані особливості і ліричного, і епічного зображень, що веде до багатоплановості художнього світу. Межує з драматичною поемою, віршованою повістю. Поширення набув у XIX—XX ст. Зразки роману у віршах: "Дон Жуан" Дж. Байрона, "Євгеній Онєгін" О. Пушкіна, "Марина" М. Рильского, "Маруся Чурай" Л. Костенко.

Романтизм — літературний напрям, який сформувався на межі XVIII та XIX ст. на противагу класицизму. Романтизм можна розглядати як своєрідний відгук на соціальні та економічні зміни в житті Європи наприкінці XVIII ст. (Велика Французька революція, промисловий переворот в Англії). Для нього характерними є відчуття хиткості світу, розчарування в революції. Романтики відмовилися від реалістичного зображення дійсності, тому що були незадоволені її антиесте-тичним характером. Образ романтичного героя створюється за принципом контрасту з реальними рисами сучасника (романтичний герой — людина великих пристрастей, глибоко незадоволена дійсністю, здатна на незвичайні вчинки). Заглибленість у внутрішній світ людини зумовила розвиток ліро-епічних жанрів, найпопулярнішим з яких стала романтична поема.

Сентименталізм (від фр. sentiment — почуття, чуттєвість, чутливість) — напрям в літературі та мистецтві другої половини XVIII ст., що утверджує чуттєвість в художній творчості на противагу раціоналізму, класицизму та культу розуму епохи Просвітництва. Сентименталізм дістав свою назву за твором англійського письменника Л.Стерна "Сентиментальна подорож..." (1768). Сентиментальна література звертається до почуття, її героєм є переважно незіпсована цивілізацією проста людина, що здатна до тонких чуттєвих переживань. До кращих зразків літератури сентименталізму належать твори С. Річардсон, Ж--Ж. Руссо, Й. В. Гете.

Символізм — літературно-мистецький напрям кінця XIX— початку XX ст. Розвинувся в умовах кризи суспільства, передчуття майбутніх соціальних потрясінь. Для символізму характерні: інтерес до проблеми особистості, іносказання, орієнтація на ірраціональний бік слова — його звучання, ритм, які повинні були замінити точне значення слова. На місце художнього образу, який відтворював певне явище, було поставлено художній символ, що мав кілька значень. Художні відкриття символізму суттєво вплинули на розвиток літератури XX ст.; творчість багатьох письменників-символістів увійшла до скарбниці світової літератури (Е. Верхарн, А. Рем-бо, М. Метерлінк, R М. Рільке, Г. Ібсен, В. Брюсов, А. Бєлий, О. Блок).

Сонет (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається із 14-ти рядків, з чіткою визначеною системою римування та строгою будовою. Вперше сонет виник на початку XIII ст. в Італії. Серед різних видів сонета виділяються два головних — італійський та англійський. Упродовж п'яти століть сонет у європейській поезії посідав панівне становище серед інших ліричних жанрів. Най видатнішими майстрами сонета були Ф. Петрарка, Міке-ланджело, В.Шекспір, Дж. Мільтен та ін.

Сюжет (фр. sujet — предмет, тема) — подія чи система подій з житгя персонажів, їхніх вчинків у художньому творі, викладені письменником у просторі і часі, тобто художньо організована фабула. Сюжет твору містить не тільки ті події, які безпосередньо у ньому розгортаються, але й події духовного життя автора; це динамічний аспект твору. Сюжет буває фабульним (подієвим) в епічних та драматичних творах і безфабульним — у ліричних.

Тема (грецьк. thema — те, що лежить в основі) — коло життєвих або фантастичних подій, явищ, змальованих у творі в органічному зв'язку з проблемою або проблемами, які з них постають і потребують осмислення. Тема тісно пов'язана з ідеєю, яка є емоційно-пафосною і інтелектуальною спрямованістю твору, провідною думкою, ядром задуму автора.

Трагедія — (буквально "пісня цапа", тобто останні звуки, що видає жертва перед закланням) — драматичний твір, в основу сюжету якого покладено гострий, непримиренний конфлікт особистості, що часто призводить героя до загибелі. Першими трагедіями були твори Есхіла, Софокла, Евріпіда. У подальшому жанр трагедії розвивали В. Шекспір, П. Корнель, Ж- Расін, Й. В. Гете та ін.

Трагічне — естетична категорія, яка зобов'язана своєю назвою жанру трагедії. Визначає ту особливість світовідчуття і світобачення, що тяжіє до постановки проблем, вирішення яких потребує крайнього напруження сил і навіть загибелі героїв. Трагічні ситуації і колізії можуть траплятись не тільки в трагедіях, але й в епічних і ліричних творах.

Уособлення, або прозопепея (грецьк. prosopepeia) — тип метафори, художній прийом, який полягає в перенесенні якостей людей і живих істот на довколішні предмети, природні явища і абстрактні поняття. Відрізняється від персоніфікації, яка полягає в одушевненні довколишнього світу.

Фабула (від латин, fabula — байка, розповідь, переказ, казка, історія) — подія чи коло подій, змальованих в епічних, драматичних, ліро-епічних творах, на відміну від самого розгортання подій — сюжету твору. Подія — це одиниця фабули.

Художня деталь — засіб словесного та малярського мистецтва, який полягає у виділенні особливо значущого елементу художнього образу. Через художню деталь виявляється спосіб художнього мислення письменника, поета. Художня деталь може бути речовою, портретною, пейзажною, інтер'єрною, психологічною, мовною. Може перетворюватись в образ і символ.

Видалити Відміна
Забанити Відміна