Закрити
Вавилон та Месопотамія
22 Грудня 2006, 00:00 , Переглядів: 4829
FacebookTwitterВКонтактеLivejournal
Вавилон та Месопотамія Фото: http://www.liveinternet.ru Вавилон та Месопотамія

Країна, що лежить між азійськими ріками Тигром і Євфратом та належить до сучасного Іраку, має історичну назву Месопотамія (Дворіччя). Сьогодні - це напівпустельна рівнина, де-не-де урізноманітнена невисокими пагорбами.

Тисячоліття тому цей край, щедро зрошений іригаційними каналами, пишно буяв життям, а на місці зарослих сухою травою пагорбів височіли мури, вежі та палаци міст, - центрів чи не найдавнішої на Землі цивілізації.

Біблія розповідає про могутнє колись Вавилонське царство, про великих завойовників з Ассирії, що "мечем божим" спадали на голови жителів сусідніх держав, про будівництво неботичної (сягаючої неба) Вежі, яке Бог зупинив, змішавши мови будівничих, про вавилонського царя Навуходоносора та про те, як гнів Божий покарав правителів Вавилону та Ніневії за їхню пиху, жорстокість і розпусту.
Проминули віки, тисячоліття. На землі Месопотамії шумерів, аккадців, ассирійців змінили перси, греки, парфяни. Потім Близький Схід став мусульманським, а Багдад - центром могутнього халіфату.

Врешті набіги турків-сельджуків, а, особливо, татаро-монголів Тамерлана знищили зрошувальну систему, яку створили ще шумери, і країна перетворилася на напівпустелю. Піски та порох засипали руїни величних споруд, і Месопотамія надовго зникла зі сторінок історії. Тільки у XIX столітті археологи повернули світові історичне обличчя Арам- Нахараїму, - так у Старому Заповіті названо долину між Євфратом і Тигром. Француз Еміль Ботта й англієць Остін Аейярд розкопали палаци та святині пишної Ніневії, метрополії могутньої Ассирії.


  

Німецький учитель гімназії Георг Гротефенд та англійський офіцер і дипломат Генрі Раулінсон розшифрували клинописне письмо, яким жителі Месопотамії користувалися ще у третьому тисячолітті до н.е. Асистент Британського Музею Джордж Сміт серед тисяч глиняних табличок із клинописами, які вчені виявили серед руїн палацу ассирійського царя Ашурбаніпала, зумів, як голку в копиці сіна, знайти найстаріший на Землі епос про шумерського героя Гільгамеша. Прадавній твір змальовував, серед іншого, всесвітній Потоп, від якого врятувався тільки праведник Ут-Напіштім із родиною. Ця оповідь майже слово в слово збігалася з історією Потопу та порятунку Ноя; з Біблії. А англійський археолог Леонард Вулі, розкопавши біблійні міста Ур та Лагаш, дав історичне підтвердження велетенської природної катастрофи, яка спіткала Дворіччя тисячоліття назад. І саме Вулі довів існування на берегах Євфрату та Тигру першої цивілізації шумерів, загадковаго народу, що прибув до Месопотамії невідомо звідки, принісши зі собою писемність, релігійні вірування, законні знання.

  

Культурний світ захоплено стежив за досягненнями молодої науки ассиріології (вивчає мову, історію, та культуру народів Вавилонії та Ассирії, тобто цивілізацій, що користувалися клинописом), а місцеві жителі зі здивуванням та острахом спостерігали, як у землі та піску дослідники виявляли фундаменти монументальних споруд, фрагменти скульптурних прикрас, статуй крилатих богів і величних правителів.

Ось слова Абд-ель-Рахмана, шейха поселення, на території якого працювала експедиція англійського археолога Лейярда, звернені до вченого:

"Переді мною батько мій і батько мого батька ставили тут свої намети і ніхто з них не чув ніколи про якийсь палац, і не чули про нього ті, хто був тут перед ними. Аж, дивись! Приходить чужинець із Заходу, із країни, що лежить за багато днів дороги, крокує просто до-відомого йому місця, креслить палицею на піску лінії і каже: "На цьому місці - палац, а ось там - брама". І показує нам те, що все наше життя лежало під нашими ногами, а ми про нього не мали й гадки. Диво! Диво! Чи ти навчився цього з книжок чародіїв, чи дізнався від ваших пророків? Кажи, о бею! Відкрий мені таємницю мудрості!"

26 березня 1899 р. німецький, археолог Роберт Колдевей розпочав розкопки Вавилону, найбільшого й найуславленішого міста стародавньої Месопотамії.

  

Засновником-Вавилонського царства клинописні літописи називають Саргона І, котрий близько 2600 року до н.е., об'єднавши семітські князівства Аккаду, скинув панування шумерських правителів. Створена ним держава стала домінуючою силою у Дворіччі, а військові походи Саргона І сягали Сирії, Палестини та Малої Азії. Але найвищого розквіту Вавилонія досягла за панування Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.). Цей цар виявив себе не тільки звитяжним завойовником, але й мудрим правителем, створивши систему законів ("Кодекс Хаммурапї"), за якими Вавилонська держава жила потім чимало столітть. Саме Хаммурапі зробив Вавилон столицею свого об'єднаного царства і розпочав у ньому будівництво колосальних споруд.

Можливо, велетенський зіккурат Етеменанкі, зведений ще шумерами, перебудований та заново оздоблений за часів Хаммурапі, і став прообразом Вавилонської Вежі, про яку розповідає Біблія. Вавилонське царство було могутньою державою стародавнього світу. Та не менш потужна і загрозлива сила протистояла йому на півночі Дворіччя.

Ассирія, непримиренний ворог Вавилонії, не раз завдавала своєму південному сусідові нищівних ударів і підкоряла всю Месопотамію. Ассирійські війська, які уславилися звитягою й жорстокістю, вели нескінченні війни з кімерійцями, скіфами та мідянами, підкорили Фінікію і на деякий час захопили навіть Єгипет. Особливо зросла могутність Ассирії за правління царя Санхериба (714-681 рр. до н.е. ). Він зробив Ніневію своєю столицею, містом, що сяяло від золота та купалось у крові підкорених народів.

  

Скориставшись із внутрішніх чвар у Вавилонській державі, Санхериб захопив і дощенту знищив Вавилон, а Вавилонію зробив ассирійською провінцією. Проте Вавилонові судилося ще раз підвестись із руїн та попелу. Набопаласар (645-605 рр. до н.е.) скинув ассирійське ярмо і заснував так зване Нововавилонське царство. А його син Навуходоносор II (624-562 рр. до н.е.) відбудував Вавилон і повернув йому славу "столиці столиць". Саме про Навуходоносора II розповідає Біблія.

Про те, як він зруйнував Єрусалим, а євреїв вивів до столітньої "вавилонської неволі". Невдовзі нащадки Навуходоносора у союзі з Мідією розгромили війська Ассирії, зрівняли з землею Ніневію, за Біблією, гніздо пихи, гріха та розпусти, і припинили історичне існування ассирійської держави. Знищивши Ассирію, сама Нововавилонія проіснувала недовго. У 539 р. до н. е. її захопили війська перського царя Кіра. Вавилон назавжди втратив незалежність і перетворився на провінційне місто Перської імперії.

  

Розпочинаючи археологічні роботи біля вавилонської фортеці Ель-Каср, Роберт Колдевеи уже знав, що саме збирається знайти. Йшлося про Вавилон Навуходоносора, відбудований після страшного руйнування Санхерибом.

І вчений не помилився у своїх припущеннях. Уже перші розкопки виявили залишки величезних мурів, складених із випаленої цегли. Кожна цеглина знизу була позначена печаткою з ім'ям Навуходоносора.

Геродот, грецький історик і мандрівник, залишив яскравий опис Вавилону, який вже починав занепадати під пануванням персів. За його твердженням, місто оточували мури такої товщини, що на них вільно могли розминутись колісниці, запряжені четвірками коней. Тогочасний світ не повірив Геродотові, вважаючи його слова простим перебільшенням. Але Колдевей довів правдивість опису давньогрецького письменника. Розкопані ним мури складались із трьох концентричних споруд, кожна близько 7 м шириною. Простір між укріпленнями був заповнений утрамбованою землею, на кожному з них через кожні п'ятдесять метрів височіли сторожові вежі. За підрахунками Колдевея тільки на внутрішньому колі мурів їх було аж 360. Ззовні був викопаний глибокий рів, який у разі небезпеки наповнювався через шлюзи водою з Євфрату. Місцями ці титанічні споруди сягали висоти двадцяти п'яти метрів. Це були найпотужніші міські укріплення з усіх, які будь-коли існували на світі.

А якщо термін "місто" розуміти у його середньовічному значенні, як "житлову територію, обнесену мурами", то Вавилон і досі залишається найбільшим містом, зведеним будь-коли людськими руками.

  

В усій літературі про Вавилон - у Геродота, Флавія, Діодора, Ктезія, Страбона - найчастіше згадуються три споруди, що уславили це місто: вежа, висячі сади та священна дорога.

Роберт Колдевей розкопав палац Навуходоносора. Точніше сказати, цілий комплекс, місто палаців, збудоване на величезній території. Прикрашений багатими оздобами, зі стінами, викладеними різнобарвними кахлями та барельєфами, з нескінченною кількістю статуй, що зображали крилатих богів і героїв з тілами биків або левів, він ніби випромінював якусь чужорідну, поганську розкіш. У південно-східній частині велетенської палацової будівлі Колдевей натрапив на комплекс дивних споруд.

Це були підземні склепіння із залишками витесаних у камені колодязів, які системою вертикальних шибів сполучалися з верхніми приміщеннями. Вчений дійшов висновку, що то була частина системи для подачі води за допомогою безперервного коловороту, розташованого у вертикальних шибах.

Безперервна подача води на дах будівлі! Це могло означати одне: над загадковими склепіннями лежали легендарні "висячі Сади Семираміди", які у стародавні часи вважалися одним із семи чудес світу. Дивлячись на тисячолітні руїни, Роберт Колдевей уявляв, як сотні рабів і вдень, і вночі подавали коловоротами воду на дах палацу, щоби безперервно зрошувати буйну тропічну рослинність, яка ніби висіла над палацом, щедро зеленіючи під сонцем. В його уяві з'являлась і загадкова постать Семираміди, яка, за легендою, була вигодована голубами, стала дружиною царя, а після його смерті продовжувала правити країною, носячи чоловічий одяг. Потім, передавши правління синові, вона перетворилася на голубку і вилетіла просто у відкрите небо.

  

Знайшовши "висячі сади Семираміди", німецький учений зосередився на пошуках другої чи не найславетнішої споруди стародавнього Вавилону. Цим об'єктом стала знаменита Вавилонська Вежа, яку Біблія затаврувала як символ людської пихи та самовпевненості. Колдевей розкопав тільки фундамент, але його розміри давали чітке уявлення про масштаби велетенської будівлі. Звісно, знайдена вежа не була першою, спорудженою на цьому місці, а однією з кількох, що будувалися в пам'ять про первинну. Зіккурат Етеменанкі, - "дім основ неба і землі", протягом століть цілими поколіннями вавилонян зводився, вдосконалювався, перебудовувався, оздоблювався, а, знищений ворогами, відбудовувався заново.

Зіккурати (шумеро-вавилонська назва східчастих пірамід або веж) почали будувати ще перші володарі Дворіччя - шумери. Вавилоняни перейняли цю традицію і підримували її аж до кінця незалежного Вавилонського царства.

Як і єгипетські піраміди, Вавилонську Вежу зводили раби. Але якщо піраміди з-над Нілу фараони споруджували тільки для себе, як гробницю для своєї мумії, свого КА, то зіккурати Месопотамії будувалися для всіх. Вони були святинями цілого народу, метою багатотисячних процесій людйі які шанували Мардука - найвишого з богів. Вежа виростала велетенськими терасами. Бік її квадратної основи сягав дев'яноста метрів. Такою ж була і висота всієї споруди. За Геродотом, перший поверх мав висоту тридцяти трьох метрів, другий - сімнадцяти, третій, четвертий, п'ятий і шостий по шість.

Святиня Мардука, бога Вавилону, стояла на верхівці шостого ярусу і мала висоту п'ятнадцяти метрів. Вкрита золотом і оздоблена блакитними кахлями, вона вже здалеку привертала увагу своїм блиском!

Вежу оточував високий мур, до якого прилягали численні культові споруди. Для її будівництва було використано вісімдесят п'ять мільйонів цегли! В одному з написів, зроблених за наказом Навуходоносора II, Колдевей прочитав:

"Я приклав руку, насадивши верхівку на Етеменанкі, шоб вона вічно змагалася з небом".

Та, незважаючи на хвалькуваті послання царя, Вавилонська Вежа була ще раз, і цього разу востаннє, зруйнована. Перський цар Ксеркс залишив від неї тільки руїни.
Саме їх потім зі здивуванням і захопленням оглядав Александр Македонський під час свого походу до Індії.

  

Навуходоносор був великим будівничим. Упродовж сорока трьох років свого панування він безперервно будував. Та невблаганний час знищив його величні споруди, перетворивши їх на руїни. Усі, крім однієї. Йдеться про дорогу, яка не служила для комунікації, а була священним шляхом для процесій від брами богині Іштар до святилища Мардука.

Священна дорога була найкращою спорудою такого типу в світі. Кращою від знаменитих доріг римлян, кращою навіть, якщо якість вимірювати не довжиною, від сучасних автострад Європи й Америки, її ширина становила двадцять три метри. Посередині дорожнього полотна на фундамент із цегли, залитої асфальтом, були покладені квадратні плити піщаника зі стороною в один метр. Бічні частини були замощені удвічі меншими плитами з базальту. Поверхня плит була ретельно відшліфована, а щілини між ними заповнені асфальтом. Кожна плита на зворотній стороні містила клинописне послання:

"Я, Навуходоносор, цар Вавилону, син Набополасара, царя Вавилону, вимостив цю дорогу для процесій великого повелителя Мардука плитами з каменю шед. Мардук, владико! Подаруй вічне життя!".

З обох боків дорогу оточували потужні мури висотою у дев'ять метрів. Таким чином, крім урочистих процесій, священна дорога могла використовуватись як частина міських укріплень.

  

Брама Іштар, якою розпочиналася дорога, складалася з двох потужних будівель дванадцятиметрової висоти з виступаючими вперед баштами, між якими, власне, містилась арка брами. Весь її фасад був покритий глазурованими кахлями та барельєфами священних биків і фантастичних звірів "шірушів" - чотириногих створінь із тілами, вкритими лускою, довгими шиями грифів і головами змій. Шіруш - вавилонський дракон!

На зламі епох, під час панування парфян, Вавилон почав занепадати, а прекрасні будівлі - розпадатися. За часів Сасанідів (226-636 рр.), можливо, і стояли де-не-де житлові будинки на місцях колишніх палаців. Але в арабському середньовіччі їх змінили убогі хатини бедуїнів. Могутнє місто перестало існувати.

Роберт Колдевей працював над розкопками Вавилону тривалих п'ятнадцять років. Сьогодні, відкрите очам людства, величезне місто з глибокої давнини з його палацами, мурами, брамами, вежею, фрагментами чудових скульптур і барельєфів займає почесне місце у симфонії з каменю, якою є світова архітектура.

Джерело: Освітньо-мистецький часопис "АРТклас" № 1-2 2006
Автор: Михайлюк О.Д.

Новинки інтернет-магазину

Реклама

Видалити Відміна
Забанити Відміна