Закрити
"Тут зорі бачили Поета..."
08 Грудня 2006, 00:00 , Переглядів: 3073
FacebookTwitterLivejournal
Фото: wikipedia.org Хата на Пріорці

Уже стільки переказано-перемовлено про життя і творчість Тараса Григоровича Шевченка, що не чекаєш для себе якихось несподіванок, відкриттів. Чогось такого особистого, не підміненого іншими. Аж тут тобі кажуть:"Як, ти ще не була у "Хаті на Пріорці"? І за цим стає очевидно: десь таки душа ще не все пізнала про Поета... Отже- їду.

Трохи сьогодення... "Хата на Пріорці"- це столичний відділ Державного музею Тараса Шевченка, що дійсно розташований у звичайній хаті по вулиці Вишгородській, 5, в місцині, яка має історичну назву Пріорка. Ця хата стояла за цією адресою, під тим же номерним знаком, що цікаво, і року 1859-го, коли на квартирування в ній у її господині Варвари Матвіївни Пашковської напросився Т.Г.Шевченко.
От суттєве: Пріорка нині за 20 хвилин їзди від Хрещатика, в центрі Києва, а тоді вона була його далекою околицею, своєрідним дачним масивом для місцевих чиновників. Літувала тут у своїй хаті (дачі, вважайте) на дві половини, що навкруг дивилась 14-а вікнами із деревинними віконницями, мала гарний ганок, а довкіль обросла садком, і Варвара Матвіївна із дітьми. Інколи їх провідував чоловік - губернський чиновник...

Відомостей надто мало про цю жінку, її сім'ю. Навіть фотознімків - жодного. Та достеменно відомо, що Варвара добре знала вірші Шевченка, але який він сам -про те не відала. Та й поет чомусь одразу при знайомстві не сказав, хто ж він такий насправді. На запитання жінки відповів:

"Як бачите- чоловік...Йшов, йшов, бачу хатка стоїть, не то панська, не то мужицька, біла-біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а надворі дитячі сороченятка сушаться та й рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе, от я й зайшов умовитися за квартиру і попросити хазяйку погодувати мене в борг..."

І отакому чоловіку, що просився пожити в її хаті "в борг" - хазяйка не відмовила, виділила для нього кімнатку поблизу кухні з вікном на вулицю, яке затіняли вишні та яблуні із саду. Проте під вечір і господиня, і вся Пріора вже знали, що Сам Т.Г.Шевченко у них зупинився! І це була для людей радість.

Добре було тут мешкати, по всьому, і поету. Про це, зі слів Варвари Матвіївни, як почула у музеї-хаті, записала у спогадах її сестра-письменниця

Стефанія Крапівна. Ці записи, на щастя, не загубилися, були надруковані в 1875 році у петербурзькому журналі "Пчела". 3 них і уявляємо собі двотижневе квартирування Кобзаря у хатині на Пріорці.

Той серпень видався теплим. На Тарасові Григоровичу був широкий бриль і білий полотняний костюм. Щось мав і в додаток до цієї одежини. А от грошей не було. Гроші чекав переказом із Петербурга... Тільки трапилась така смішна історія. Попросив у господині, щоб нянька її дітей, Орися, разом із дитячим одягом і його сорочки та носовички випрала. Взялася за це Орися і серед носовичків "дядька Тараса" знайшла носовички, в яких у вузлах було замотано аж 28 рублів. Великі на той час гроші...

Шевченко ніяк не міг пригадати, коли ж він ці гроші так припас. Далі попросив вже саму Варвару подивитись його речі і пошукати гроші ще й між них. А раптом ще буде удача? І Варвара (за словами Шевченка "... чого сам чорт не найде, то жінка відшукає") таки знайшла під обгортками книг ще трохи грошей. Він би вже міг ними розрахуватися за квартирування, але мав на це іншу думку: якщо гроші несподівано знайдені, що про них і забули, "то, мабуть, пустякові якісь гроші, а пустяковому -пустякова й дорога!" І на ці гроші накупив багато цукерок, бубликів, горішків, яблук, груш для місцевої дітвори.

Чимало їх тоді збіглося до "дядька Тараса ", який не один день їм ще й казки розповідав, цікаві розмови з ними вів.

Що характерно, саме хата на Пріорці, окрім згаданих епізодів , подарувала ще чимало подібних спогадів про Шевченка просто як про людину.

Вставав рано-ранесенько, йшов до криниці і витягував звідти відром воду, щоб вмитися та Богу помолитися. До сніданку випивав чарчину і закушував "жменькою пшонця ", яке постійно було у кишенях. Не відмовляв поет собі випити і в обід, і на вечерю . Але ніколи його не бачили п'яним. Тільки веселішим у розмові робився. Просив варити йому борщ, вареники з сиром з гречаного борошна, галушки. Якщо було тепло - по обіді лягав спати горілиць під яблунею. Перед цим розмовляв із дітьми, смішив їх, дозволяв повзати по собі, тягати за вуса, якими по-котячому рухав. Прихильністю дітей до себе гордився:

"Кого люблять діти - той, значить, не зовсім ще поганий чоловік".

Із настанням сутінків не поспішав у хату. Сідав на гонку чи йшов у сад, щоб побути в тиші із власними думками, із зорями. Казав, що багаточисельні зірочки не пускають його у хату - все миготять йому, щоб не спав, "розуму і голови не засипляв... "

А що ж сама господиня? Приязні стосунки склалися між Варварою і Тарасом Григоровичем. Просив жінку інколи, щоб вона заспівала йому "хорошу пісню про Сагайдачного" або " Чайку". Досить хвора Варвара старалась йому гарно співати, а він, слухаючи її і знаючи про її хвороби, про нещасливе заміжжя, часто втирав сльози, що заявлялись у його очах. Казав їй, що будь він молодшим, а вона хоч трохи гарнішою, то він, чого доброго, ще й закохався б у неї за її вміння співати народні пісні. "А то, пробачай за правду, тіточко, погана ж ти, погана, - наче гріх!.. " Комусь би це останнє зауваження, може, і не пробачила б Варвара, а Шевченку - все миналось.

" Мені від нього все було мило!- розповідала потім сестрі. - На нього я не могла сердитись - такий він був хороший, голубчик мій пригожий!"

А потім Шевченку принесли таки очікувані гроші. Він розрахувався за квартирування і подався за Дніпро...

Це була остання його поїздка до Києва, останнє проживання у звичайній хаті. У Санкт-Петербурзі, де мешкав у майстерні при Академії мистецтв, звідки, по всьому, думками не раз повертався у хату на Пріорці. Бо, мріючи повернутись в Україну і вибудувати власну хатину на Черкащині, разом із другом, архітектором Федором Івановичем Черненком зробив проект дуже подібної до Варвариної хати. Та не вдалося це здійснити. Через два роки по прибутті із Києва Тараса Григоровича не стало...

Автор: Штапір Ірина - учениця 9-Д класу с/ш №320 м.Києва
Видалити Відміна
Забанити Відміна