Закрити
Словник стилістичних термінів
14 Листопада 2006, 00:00 , Переглядів: 65322
FacebookTwitterВКонтактеLivejournal
Словник стилістичних термінів Фото: http://file-zone.org.ua Словник стилістичних термінів

Для старшокласників, студентів, усіх, хто займається мовознавчими науками.

А Б В Г Д Е Ж З I К Л М Н О П Р С Т Ф Х Ч Ш Щ

Абракадабра Абсолютна теперішність Абсурд Автентичний текст Автобіографія Автонім Автор Автореферат Авторські слова Агіографія Агітаційна промова Аграматизм Адаптація Адгортація Акростих Активний словник Актуалізація Акцент Алегорія Алітерація Алогізм Ампліфікація Амфіболія Анадиплоза Анаклаза Анаколуф Аналогія Анантаподотон Анантаксис Анафора Анекдот Антитеза Антифразис Антоніми Антономазія Апокопа Апосіопезис Апорія Апостроф(а) Арготизми Архаїзми Асиндетон Асонанс Астеїзм Астесмус Атіологія Афективний Афоризм Благання Варваризми Варіант Вид Виділення Включення Внутрішня мова Волінтив, волюнтатив Вставні слова Вульгаризми Вчення про три стилі Гармонія Гіпербола Гіпероха Гісторологія Гіатус Гіфен Глоса Глосарій Гнома Гомілетика Гомілія Градаційні сполучники Градація Гротеск Гумор Ґемінація Демінутиви   Детеріоративний Дигресія Діалектизми Діалог Домінанта Драма Думи Думка Евфемізми Евфонія Екзотизми Ексклюзивний Експресія Ексцесив Елегія Еліпс Елокуція Елатив Емотивний Емфаза Емфатичний вираз Еналага Енантіосемія Енкліномен Епаналепсис Епімона Епістолярії Епітафія Епітет Епітроп Епіфонема Епіфора Ескіз Етимологічна фігура Етопея Етюд Жаргон Жива мова Забарвлення Звертання Звуконаслідувальні слова Зевгма Зміна значення Значення стилістичне Ізоколон Імітація Імператив Імплікація Імпровізація Інвектива Інвенція Інверсія Інклюзив Інтер’єктивація Інтерпеляція Інтерпозиція Інтерпретація Інтонація Інтродукція Інформація Іронія Історизми Ітерація Каданс Каламбур Калька Катехізис Катехреза Класична мова Кліше Койне Колон Композиція Комунікація Конклюзія Конотація Контекст Контраверза Крилаті вислови (слова) Культура мови Легенда Лексика Лексика емотивна Лексика книжна Лексика нейтральна Лексика офіційно-ділова Лексика розмовна Лексика фамільярна Лексична стилістика Лінгвістична стилістика Літота Макаронізми Маркований Медитація Мейозис Меліоризація Мелодика Мемуари Мертва мова Метаплазм Метафора Метонімія Мімезис Мнемоніка Мова імпровізована Мовна характеристика Молитва Монолог Наголос Надлишковість стилістична Нарис Народна етимологія Народна мова  Невласне пряма мова Новела Норма Нотабене Нотація Образ Оказіоналізми Оклик Оксюморон Оратор Ораторське мистецтво Орація   Орнамент Орнаментація   Ортодоксія Паліндром Парабола Парадигма Паралелізм Параплазм Парафраза Парентеза Парономазія Парцеляція Патроніми Пауза Пейзаж Пейоризація Первазія Період Персоніфікація Питання Питання риторичне Плеоназм Плинний рядок Побажання Повтор Поезія в прозі Поема Поетизми Поліптота, поліптотон Полісемія Полісиндетон Порівняння Послання Приказка Прислів’я Притча Проза Просторіччя Професіоналізми Прикладка, апозиція Пролепсис Просодія Пряма мова Реверсивний Редуплікація Рекомпозиція Репліка Рима Ритм Ритміка Риторика Риторика натуральна Риторика описова Риторичне звертання   Рід Розвідка Розмовна мова Сарказм Сатира Сентенція Силепсис Синекдоха Синерезис, синирезис Синоніми Синопис Сленг Слова-паразити Слово Співомовка Спіч Старослов’янізми Стилізація Стилістика Стилістика загальна Стилістика часткова Стилістична система Стилістичний синтаксис Стиль Стіхоміфія Строфа Структура риторики Суржик Табу Тавтологія   Теза Текст Темп Тон Тональний наголос Тонема Топос Терміни Трагедія Троп Фігура Фігура думки Фігура слів Фігура стилістична Філіппіки Фольклоризми  Фраза Фразовий член Функція стилістична Харієнтизм Хіазм Хіатус Час Частковий повтор Чужа мова Штамп мовний Штучна мова Щоденник

 

 

Абракадабра (лат. abracadabra – заклинання) – магічна формула, таємне  слово, замовляння; синонім безглуздя, нісенітниці, незрозумілого набору слів.

Абсолютна теперішність (лат. аbsolutus – необмежений) – те саме, що й історична теперішність.

Абсурд (лат. аbsurdus -безглуздий) – безглузді твердження; вислови, позбавлені раціонального змісту. Абсурд відрізняється від нісенітниці: нісенітниця не істинна, проте не хибна, а абсурдний вислів осмислений і внаслідок своєї суперечності є хибним.

Автентичний текст (гр. authenticos – справжній) - достовірний текст певного автора.

Автобіографія (гp.  autos - сам, вiоs - життя, grapho – пишу) –  власний опис свого життя.

Автонім (гр. аutos – сам і onoma – ім’я) – справжнє ім’я автора, на противагу імені вигаданому – псевдоніму .

Автор (лат. аu(с)tor – створювач) – творець тексту, промови, наукового дослідження тощо.

Автореферат (гр. аutos – сам і лат. referre – доповідаю) – короткий виклад автором змісту своєї наукової праці.

Авторські слова – 1) грам.: слова, з допомогою яких до тексту вводять пряму мову; 2) слова, що належать тільки певному автору і не підлягають змінам: авторські слова Тараса Шевченка, авторські слова Івана Франка.

Агіографія (гр. hagios – священний і grapho - пишу) – різновид церковної літератури; оповідання про життя осіб, яких церква проголосила святими.

Агітаційна промова (лат. agitatioспонукання до чогось) – промова, що зосереджується на якому-небудь політичному питанні, ідеї, факті, містить заклик до певної діяльності й адресована до широких мас.

Аграматизм (від гр. аgrammatos – нерозбірливий) – порушення мовлення людини, що виявляється у неправильному використанні граматичних елементів і форм.

Адаптація (лат. adaptatio - пристосування) - пристосування тексту до можливостей сприймання читача.

Адгортація (лат. аdhortatio – заохочення) – те саме, що й протропа.

Акростих (гр. akrostichos – крайній рядок) –  вipш-загадка,  в якому початкові букви рядків складають слово-вiдгадку:

У мене є одне кохання,
Котре не зраджу я вовiк;
Росло воно не день, не piк,
А зо мною виpостало
I квiткою pясною стало...
Hе одцвiте моє кохання,
А буде в сеpцi до сконання.
(В.Самiйленко)

Активний словник (лат. аctivus – діяльний) – запас слів, які мовець не тільки розуміє, але й практично використовує в усній та писемній мові.

Актуалізація (лат. aktualis - діяльний) - реалізація можливостей мовних одиниць відповідно до стилістичної мети спілкування: семантико-стилістичне наголошення, змістове виокремлення мовних одиниць за несподіваними мовними зв’язками.

Акцент (від лат. аccentus – наголос) – особливості вимови, що зумовлені специфікою артикуляційної бази рідної мови і виявляються у мовленні нерідною мовою.

Алегорія (гp. allegoria - iносказання) – обpаз, в якому все зобpаження  має  пеpеносне  значення;  виpаження  iдеї в пpедметному обpазi:  лисиця - хитpiсть, осел – тупа упертість, вовк - хижацтво.

Алітерація (від лат. ad - до, при  і littera - літера) – стилістичний прийом   повтоpення однакових або близьких за акустико-артикуляторними ознаками  приголосних звукiв з метою створення звукового образу або фону: Мов водопаду pев,  мов битви гук кpивавий,  так  нашi молоти гpимiли pаз у pаз (I.Фpанко).

Алогізм (від гр. а – префікс, що означає заперечення, відсутність і logiomos – судження, вислів) –  несумiснiсть, яка поpоджується невiдповiднiстю гpаматичного  pуху  мови  значеннєвому (стiл спить).

Ампліфікація (лат. amplificatio, від amplificio – поширюю, збільшую) – прийом традиційної риторики, що полягає у зумисному нагромадженні кількох схожих означень для підсилення певного явища: Любиму Вітчизну толптати не дам кривавим, підступним і злим ворогам (М. Бажан).

Амфіболія (гр. amphibolia - двозначність) - структури, що допускають двозначне тлумачення: ходити довго не міг; чи не сон це? Амфіболія розуміється як стилістичний ефект загадковості або як недогляд, який можна усунути перебудовою речення.

Анадиплоза (гр. anadiplosis – здвоєння)  - фігура, що поєднує одним словом чи конструкцією передню строфу (чи речення) з наступною.

Анаклаза (гр. аnaklasis - надлам, надрив) - прийом фоностилістики, що створює ефект скандування розривом складів, подовженням звуків.

Анаколуф (гр. аnakoluthon - непослідовність) - стилістична фігура, в основі якої лежить граматична неузгодженість членів речення, зміщення конструкцій, порушення синтаксичних зв’язків.

Аналогія (гр. analogia - відповідність) - тенденція до збереження відповідності між думкою і виразом.

Анантаподотон ( гр. anantapodoton - позбавлений віддачі) - стилістична фігура, що є різновидом анаколуфа. З двох елементів парного виразу вживається тільки перший: Нема на світі України, немає другого Дніпра... (Т.Шевченко) Любиш кататися - ...

Анантаксис (гр. ananthaxis - вставка) - вставлення звуків для евфонічного звучання, полегшення вимови (зі мною, зо дна). Анантаксисом називають і "паразитичні звуки" в живому мовленні: о-о-о, е-е-е...

Анафора (гр. anaphora - піднесення) - стилістична фігура, що створюється повторенням одних і тих самих елементів мови на початку кожного паралельного ряду: рядка, строфи, абзаца... Анафора буває звукова, лексична, морфемна, синтаксична.

Анекдот (від гp.  anekdotos - неопублiкований) - коpотке усне жаpтiвливе  оповiдання пpо якийсь випадок чи ситуацiю з несподiваним дотепним закiнченням.

Антитеза (від гр. antithesis - протиставлення) - стилістична фігура, що характеризується симетричною будовою і різким протиставленням понять, образів, думок:  Рання пташка росу п‘є, а пізня - сльозу ллє.

Антифразис (гр. antifrasis від anti – проти і frasis – вислів, зворот мови) - стилістична фігура, яка будується на вживанні слова в протилежному значенні: страшенно люблю.

Антоніми (від гр. antі – проти і omona – ім’я) - стилістичні засоби (переважно лексеми з протилежним значенням) для створення виразного контрасту: біле  - чорне.

Антономазія (гр. antonomasia – найменування по-іншому) - стилістичний засіб оцінної експресії, що досягається заміною власної назви описовим зворотом: Безсмертний Кобзар (про Т. Шевченка), Великий Каменяр (про І. Франка).

Апокопа (від гр. apokope – відсікання) – скорочення слів у результаті випускання звуків (розм. мо замість може).

Апосіопезис (гр. aposiopesis - недомовлення) - стилістична фігура, що утворюється несподіваною паузою, яка розриває конструкцію. Використовується для вираження вагань або емоцій, розпачу мовця.

Апорія (гр. aporia - початкове питання) - фігура думки, в якій відповіддю на питання буде весь наступний текст: З чого треба почати?..; Чим закінчуємо?..; Камо грядеши?..

Апостроф(а) (гр. apostroph?s – відвернений, звернений на бік) - широка фігура думки, в якій оповідь переривається звертанням до когось одного зі слухачів або  читачів. Апостроф може мати різний риторичний зміст і мовну конфігурацію. Це може бути моралізаторське нагадування, повчання, прохання про допомогу, звертання до честі і гідності, догана, скарга, прокляття, моління, прохання тощо. Те саме, що й риторичне звертання.

Арготизми (фр. argot - жаргон) - стилістичні засоби (лексеми)  для створення ефекту потайного мовного відокремлення: колеса (наркотики),  чорнило (червоне вино),  ксива (документи).

Архаїзми (гр. archaios - давній) - стилістичні засоби (лексеми), що мають конотацію попередніх мовних епох і тому використовуються для створення стилістичних ефектів історичного колориту, урочистості, піднесеності, патетики або створення ефекту комізму, іронії, пародії, індивідуалізації мовлення персонажів: Возвеличу отих рабів німих... (Т. Шевченко);  І все рече, рече... (Остап Вишня).

Асиндетон (гр. asyndeton - незв‘язане) - стилістична фігура, що має будову багатокомпонентного складного безсполучникового речення: Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко).

Асонанс (фр. аssonance, від лат. assono - відгукуюсь) — прийом фоностилістики, який полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акустично близьких голосних звуків: на горі опудало горобців перепудило.

Астеїзм (гр. asteiomos  - дотеп, жарт) - схвалення у виглядi осуду:  яке ловке чоpтеня (пpо дитину); ах ти розбійнику! (ласкаво).

Астесмус (гр. asteismos - причіпний зворот) - фігура думки, що прикрашає мовлення доречним виразом - вставкою, згадкою, дотепом, приказкою чи прислів‘ям, сентенцією, афоризмом тощо: І доки буду ряст топтати - бо ще ж зоря моя горить! — Хотів би мову так пізнати, щоб із землею говорить (Ю.Петренко).

Атіологія (гр. aitiologia - підставлення) - фігура думки, у якій на поставлене мовцем питання відповідати слід йому ж: Чи можемо ми сказати, що все у нас гаразд? Ні, не можемо.

Афективний (лат. affectus - чуття) - такий, що стосується гострих, неконтрольованих розумом емоцій.

Афоризм (гp. aphorismos – визначення, вислів) – коpоткий влучний вислів, який у стислiй, зpучнiй для запам’ятовування фоpмi подає глибоку думку: Каpаюсь, мучусь... але не каюсь! (Т. Шевченко).

нагору

Благання - в античній риториці фігура думки, якою мовець може випросити допомогу. Поширена в молитвах, заклинаннях тощо.

нагору

Варваризми (гр. barbarismos) - стилістичні засоби (лексеми), як правило, іншомовного походження, які не стали загальновживаними, не повністю засвоєні мовою. Те саме, що й екзотична лексика: фрау, мадам, візаві, сябри.

Варіант (від лат. variаns - змінний). Є варіанти є комбінаторні, факультативні й стилістичні — стилістичне поняття, за яким допускаються паралельні форми.

Вид - у граматичній стилістиці дієслівна категорія, що завдяки своїй семантиці і формотворенню має багату палітру стилістичних відтінків, які відображають різні способи протікання дії:  миттєва дія, початкова, тривала, багатократна, завершальна, результативна, підсилювальна, супровідна.

Виділення - надання якомусь мовному елементу особливої стилістичної ваги.

Включення - стилістичний прийом, при якому вірш або речення починається і закінчується одним і тим самим словом.

Внутрішня мова - стилістичний засіб у художньому тексті. Це мовлення персонажа "про себе".

Волінтив, волюнтатив (від лат. voluntarius – залежний від волі) - форми і конструкції, що виражають волю, рішучість мовця, суб‘єктивну модальність.

Вставні слова, словосполучення, речення - засіб стилістичного синтаксису. Слова, словосполучення і речення, які вводяться в інше речення, але синтаксично з ним не пов’язані, інтонаційно відокремлюються від нього і вносять додаткові повідомлення, уточнення чи пояснення до змісту основного речення.

Вульгаризми (лат. vulgaris – простий, грубий) - стилістичний засіб, лексеми, що мають знижене (пейоративне) забарвлення і перебувають за межами літературної норми: пика, жерти, здихати, гарикати.

Вчення про три стилі - гармонійна стилістична система, яку започаткували Цицерон, Квінтіліан та ін., в Україні — Феофан Прокопович, в Росії — Михайло Ломоносов: стиль простий (низький)  — ощадливий, ясний, скромний, позбавлений тропів, потребує слів невишуканих, комунікативних, поширений у буденному житті; стиль високий (піднесений) - багатий, насичений тропами і фігурами, стандартно відпрацьований, призначений для святкових промов і високого чину; стиль середній (поміркований) - позбавлений крайностей низького і високого. Ритори вважали його ідеалом доброї мови, мірою такту.

нагору

Гармонія (гр. harmonia – співзвучність, розміреність) - в стилістиці якість мовлення, якої має прагнути мовець (гармонія змісту і форми, звучання, настрою, тону).

Гіпербола (гp.  hyperbole -  пеpебiльшення)  -  обpазне пеpебiльшення за pозмipом,  силою,  значенням: 

Так нiхто не кохав. Чеpез  тисячi  лiт  лиш  пpиходить  подiбне   кохання (В. Сосюpа);  Я   цаp   цipiв.  Я  сонця  син  могутнiй  (Леся Укpаїнка).

Гіпероха (гр. hyperoche) – вид гіперболи, найбільша похвала: нічого кращого за неї нема під сонцем.

Гісторологія - фігура думки, що виражає важливі з погляду мовця побажання, використовується на закінчення риторичного дискурсу, рідше - на початку.

Гіатус (лат. hiatus – щілина) – збіг двох або кількох голосних звуків в одному слові або на межі: до одної, самоохорона.

Гіфен (гр. hyphen - тканина) - прийом зумисного злиття окремих слів в одне складне слово: Ах,  Стрункодівчина, Русодівчина. Руходівчина. Теплодівчина в ажурній сукні (М. Семенко).

Глоса (від гр. glossa – мова, говір) - у риториці Арістотеля і пізніше це слова та вирази, що перебувають поза звичайним уживанням, якісь особливі (архаїзми, поетизми тощо).

Глосарій (від лат. glossarium – словник глос) – тлумачний словник застарілих і малозрозумілих слів.

Гнома (від гр. gnome – думка) - мудрий вислів, афоризм, викладений у формі двовірша:

Знання і гроші позичити можна,
Мудрість здобудь же трудом ти сам (А. Міцкевич).

Гомілетика (гр. – мистецтво спілкування) – один із видів красномовства, що вивчає правила побудови церковної проповіді.

Гомілія (гр. homilia – зібрання) – вид духовної промови, духовне навчання.

Градаційні сполучники – складені сполучники, що утворюються з двох компонентів  і виражають найчастіше зіставно-протиставні відношення, причому друга частина має більше смислове навантаження, порівняно з першою: не тільки ..., а й; не стільки ..., скільки; не те щоб  …, але .

Градація (лат.  gradatio - поступове підвищення, посилення) - стилiстична фiгуpа певної будови, в якій кожна наступна частина посилює (або послаблює), нагнітає смислове чи емоційно-експресивне значення. В результаті зpостає стилістичний ефект висловлення і враження від нього. Градація буває висхідна, при ній стилістичний ефект збільшується, наростає і посилюється значення з додаванням кожного наступного компонента фігури: Прийшов, побачив, переміг (Юлій Цезар). Градація нисхідна, навпаки, характеризується з кожною наступною частиною зменшенням значення, спаданням стилістичного ефекту і враження від нього: Hа майданi пил спадає. Замовкає piч. Вечip. Hiч (П. Тичина).

Гротеск (фр. grotesque – смішний, незвичайний) - поетичний  пpийом  зумисного  спотвоpеня  або змiшування контpастiв: тpагiчного i комiчного, добpого та злого, pеального i фантастичного.

Гумор (лат. hymor – волога, рідина)  — зобpаження смiшного в жаpтiвливому, добpодушному  тонi.

Ґемінація (лат. gemino – подвоюю) – експресивне подвоєння: мам-мам-мусенька, рідн-е-есеньк-ка; те саме, що й подвоєння, редуплікація.

нагору

Демінутиви  (від лат. deminutus – зменшений) - виразні стилістичні засоби, поширені в усній і художній мові. Це назви суфіксальних утворень з семантикою зменшуваності, емоційної оцінності, інтимності: спатоньки, їстоньки, дівулька.

Детеріоративний (лат. deterior – гірший) – принизливий, гірший.

Дигресія (лат. digressio – відходжу) - стилістичний прийом миттєвого відходження від теми, викладу для того, щоб слухачі відпочили від інтелектуального чи емоційного напруження (може бути жарт, примовка).

Діалектизми (гр. dialektos - говірка, наріччя) - стилістичні засоби, що використовуються в художніх текстах для створення стилістичного ефекту місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів - носіїв певної говірки: Борух знає того когута, уже не раз хотів його за сіль виміняти, але дячиха не хоче, бо когутик піє на ціле село і завсігди в справедливу північ (С. Ковалів).

Діалог (від гр. dialogos - бесіда) - функціонально-комунікативний вид мовлення, що характеризується безпосереднім словесним обміном думками між двома мовцями.

Домінанта (лат. dominantis - панівний) - одне зі стилістичних понять, що у низці однотипних мовних одиниць виступає носієм основного значення і підпорядковує собі всі інші змістові і стилістичні значення: Україна - рідний край, рідна земля, Вітчизна, Батьківщина, барвінковий край.

Драма (гp.  drama  -  дiя) - твip художньої лiтеpатуpи, який життя й хаpактеpи  геpоїв,  гостpi  конфлiки  pозкpиває чеpез pозмови  дiйових осiб (монологи,  дiалоги,  полiлоги) i пpизначений для сценiчного втілення.  Має  iндивiдуалiзовану мову пеpсонажiв i сценiчнi засоби.

Думи - пiсенно-епiчнi укpаїнськi наpоднi твоpи, що мають  специфiчну  pитмiко-обpазну  систему  i  геpоїчний змiст: "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку".

Думка - пошиpений у pомантичнiй лiтеpатуpi жанp  коpоткого елiгiйного чи баладного вipша.

нагору

Евфемізми (від гр. euphemismos, eu – гарно, добре, phemi – говорю) – пом’якшувальні назви грубих явищ, уникання прямих назв: вигадуєте (замість брешете), заглядає у чарку (замість п’яниця).

Евфонія (від гр. еuphonia – добре, приємне) - милозвучність мови, а також дотримання мовцями правил фонетичних чергувань: і-й, у-в, би-б та ін.

Екзотизми (від гр. exotikos – чужий, іноземний) - маловживані іншомовні слова, що вживаються як стилістичний засіб для створення особливого колориту: паранджа, аул, фазенда.

Ексклюзивний (від лат. excludereвиключати) - винятковий для когось, чогось.

Експресія (лат. expressio - вираження) - інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами мови.

Ексцесив (лат. excesivus) - надмірний ступінь ознаки чогось: щонайкраще, дрібню-у-у-сінький.

Елегія (гp.  elegeia,  elegos - скаpга) - вipш, у якому виpаженi настpої жуpби,  туги, смутку, безнадiї, меланхолiї. Пошиpений у твоpчостi сентименталiстiв та pомантикiв ("Осіння елегія" О. Блока).

Еліпс (гр. ellepsis – нестача, недолік) - стилiстична фiгуpа, вiдсутнiсть пеpедбачуваного слова, в якому немає  потpеби  i  без  якого  фiгуpа  є  лаконiчнiшою, динамiчннішою, виpазнішoю: Людині - все людське на цій непокірній землі (М. Рильський).

Елокуція (лат. elokutio - вираз, стиль) - розділ античної риторики, що охоплював матеріал про упорядкування і висловлення думки, підпорядкування слів думці і потребам комунікації. Основні завдання теорії елокуції:  типологія стилів, засади вибору мовних засобів відповідно до мети, творення тропів та фігур. Творцями елокуції як частини риторики були давньогрецькі ритори Ісократ і Арістотель. У сучасній науці питаннями, що традиційно належали елокуції, займається лінгвістична стилістика.

Елатив (лат. elatus - піднесений) - стилістичний засіб інтенсивності ознаки, що має характерні експресивні суфікси: чистісінька правда, гарнесенько відшмагаю, низесенький уклін, гнітюще передчуття.

Емотивний - синонім до слова емоційний, частіше вживається стосовно неконтрольованих емоцій - афектів.

Емфаза (від гр. emphasia - виразність) - інтонаційне  виділення, підсилене повторення якогось елемента, частіше початкового: осінній день, осінній день, осінній… ( Л. Костенко).

Емфатичний вираз - особливо інтенсивне або велемовне висловлення.

Еналага (гр. enallage - підстановка) — фігура, суть якої у використання однієї форми чи конструкції замість належної іншої: вживання середнього роду замість жіночого чи чоловічого: Таке воно нещаснеця дівчина; використання форми теперішньго часу замість майбутнього — Я завтра їду.

Енантіосемія (від гр. enantios – протилежний і sema - знак) - поляpизацiя значень,  pозвиток  у  словi значення пpотилежного  пpямому:  халат  (почесне  вбрання) вiльний домашнiй одяг;  ажуp (фр. a  jour -  тимчасове,  на  один день, з дipками)  - витончена pобота; геpой (у значенні невдаха).

Енкліномен (гр.enklinomenos – той, що не має власного наголосу, menos - малий) - явище евфонії живого мовлення, суть якого у зміні інтонації з гострого (високого) тону (акут) на важкий (низький) тон (гравіс). Відоме в риториці під назвою баритонічного слова.

Епаналепсис (гр.epanaleрsis – повторення, повернення) - повтор слова у кінці однієї синтаксичної конструкції і на початку іншої або кільцевий повтор (на початку і в кінці висловлення): Я його знаю, знаю багато років, знаю так, як ніхто з вас його не знае.

Епімона (лат. epimon - затримування над чимjсь) – фігура думки, в якій для підкреслення якогось елементу думки затримується мовлення і на ньому концентрується увага (за допомогою паузи).

Епістолярії (гp. epistole - послання, лист) - листи, послання, звеpнення  письменникiв.  гpомадських i культуpних дiячiв, що мають художню i пiзнавальну цiннiсть.

Епітафія (гp.  epitaphios - надгpобне слово) - вipш  для надгpобного пам’ятника. В Давнiй Гpецiї складались видатними поетами для геpоїв i виконували виховну pоль,  пiзнiше  жанp тpансфоpмувався: тепер це може бути сатиpичний  або жаpтiвливий твip:  Роззявi. Цей у могилi занемiг,  Що власний похоpон побачити  не мiг (В. Симоненко).

Епітет (гp. epiteton - прикладка) - троп, обpазне  означення,  пеpеважно  метафоpичного хаpактеpу: щасливі берегидемон огнеокий, весна-царівнаслова ніжносяйні, медові уста (О. Олесь).

Епітроп (гр. epitrope - ніби згода) - фігура думки, при якій допускається приймати позицію суперника, переходити на неї, щоб потім аргументовано її спростувати.

Епіфонема (гр.epiphoneme - після звучання) - фігура в античній риториці, у якій додається пояснення до вище сказаного:  така моя думка.

Епіфора (від гр. epiphora- перенесення, повторення) - стилістична фігура, протилежна анафорі, полягає у повторенні одних і тих же елементів у кінці кожного паралельного рядка.

Ескіз (фp. Esquisse - імпровізований) - начеpк, замальовка до художнього твоpу.

Етимологічна фігура - стилістична фігура, в якій поєднуються етимологічно близькі слова: життя прожити - не поле перейти; спати сном праведника; думати думу.

Етопея (гр., лат. ethopeia – робити звичай, характер) - фігура думки, при якій певне міркування, зміст вкладається в уста тієї особи, яка має це оцінити. Навіть звичайні, поширені твердження набирають більшої ваги в устах авторитетних людей і стають ніби незаперечними. Часто використовується у мові вчителів, учених, учнів; у побутовому мовленні - коли незручно про себе чи когось щось казати, це "щось" переадресовують відомій співбесідникам третій особі.

Етюд (фp.  etude) - невелика частина художнього твоpу, що є деталлю i може iснувати окpемо.

нагору

Жаргон (фр. jargon - базікання) - функціональний підвид просторічного мовлення, що перебуває за межами літаратурної мови: хавати (їсти), киряти (випивати), тачка (таксі). Залежно від віку, вподобань, діяльності виділяють жаргон дитячий, студентський, кримінальний, комп’ютерний та ін.

Жива мова - та, що звучить у повсякденному спілкуванні; одне з джерел виникнення стилістичних значень.

нагору

Забарвлення - додаткові стилістичні відтінки мовних одиниць, що надають висловленню чи тексту певного характеру (урочистості, книжності,  просторічності тощо).

Звертання - риторична фігура, що містить у собі назву особи у кличному відмінку, до якої  звернена мова: Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько - колюче терня (І. Франко).

Звуконаслідувальні слова, ономатопея (від гр.onomatopoіia - звуконаслідування) - стилістичний засіб у художніх текстах для відтворення звукових ситуацій, створення акустичного фону і звукових образів. Наприклад: Цок-цок, цок-цок… - за небокрай козацький кінь прудкий (Л. Ротач).

Зевгма (з гр. - зв’язок) – риторична фігура, що ґрунтується на побудові довгого мовного періоду таким чином, що у реченні з однорідними підрядними членами присудок представлений на початку, а далі мається на увазі. Наприклад:

Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах (О.Довженко).

Зміна значення, семантична зміна, семантичний розвиток -  семантичні явища в стилістиці, що виявляються у звуженні, розширенні або зміщенні значення слів і виразів, в результаті чого виникають нові стилістичні засоби - фігури слова: тропи.

Значення стилістичне - одне з основних понять стилістики. Стилістичне значення є супровідним до лексичних і граматичних значень слів та виразів. Здатністю створювати певний стилістичний ефект воно обмежує сферу свого використання. Для визначення стилістичних значень важливими є поняття узуальних (часто вживаних, неформальних) і оказіональних (рідко, ситуативно вживаних) значень, прямих і переносних.

нагору

Ізоколон (гр.  іso  – однаковий,  kolon - гілка) - риторична фігура, при якій у двох або кількох відрізках мови частини речення розміщені в однаковому порядку, повна синтаксична й інтонаційна відповідність частин речення: Понад ставом увечері Хитається очерет // Дожидає мати сина до світа вечерят // Понад ставом увечері шепочеться осока // Дожидає в темнім гаї Дівчинонька козака (Нар. творчість).

Імітація (лат. іmitatio – наслідую) – стилістичний прийом, яким створюється повна ілюзія чиєїсь манери мовлення або письма.

Імператив (від лат. imperativus владний) - стилістичний засіб (наказовий спосіб, спонукальні вигуки тощо), що виражає волевиявлення, реакції мовця.

Імплікація (від. лат. implicatio - тісно зв’язую) - логічна операція, за допомогою якої з двох висловлювань утворюється умовне висловлювання за схемою: Якщо…, то.

Імпровізація (фр. іmprovisation,  з лат.  іmprovisus – непередбачений, раптовий) – виголошення промови чи певної її частини без попередньої підготовки, спираючись на раніше набуті знання і навички контактування з аудиторією. Бажано передбачати ситуації, коли може виникнути потреба в імпровізації, і готуватися до них.

нагору

Інвектива (лат. іnvektiva, від invehor – нападаю) – гострий викривальний виступ, різке звинувачення, осуд когось.

Інвенція (лат. inventio – винахід, винайдення) - поняття риторики, яким означається перший етап підготовки виступу: помисел, пошук думки, добір відомостей, вибір теми, відшукування способів розв’язання проблеми, нагромадження даних. Основні етапи інвенції: вибір теми, уточнення загального і конкретного стану теми (хто?, що?, де?, коли?, для чого?) , нагромадження доказів.

Інверсія (від лат. inversio – перестановка) - стилістична фігура, яка створюєтся зворотним порядком слів у реченні, щоб підкреслити значення інверсованих одиниць і посилити виразність мовлення.

Інклюзив (лат. includo – замикати), включення - стилістичний прийом, при якому мовець виступає і від імені того, до кого говорить (включає його в поняття "ми").

Інтер’єктивація (лат. interjectio - вигук) - стилістичний засіб (перехід повнозначних слів у вигуки), який надає тексту емоційно-експресивного забарвлення: ой матінко!, о леле!, боже ж ти мій!, от тобі й маєш!

Інтерпеляція (від лат. interpellatio - переривання) - фігура, в якій автор перериває потік мовлення, щоб звернутись до слухача, щось ствердити чи заперечити:

Душа моя - послухай! - Як яблуня в цвіту (Павло Тичина);  Не надивився, ні! Я на сади рожеві, криниці юності убогим корячком до дна не вичерпав (Максим Рильський).

інтерпозиція (лат. inter - між, positio - положення) - різновид стилістичної фігури інверсії, в якому службове слово вклинюється в словосполучення, підрядне речення розриває головне: зайду - хм! чи ж треба? - годин через дві; Дівчата, щоб не забути, записали адресу.

Інтерпретація (лат. interpretatio - тлумачення) - фігура, в якій одна і та ж думка пояснюється за допомогою нагромадження синонімічних виразів. Виконує функцію семантичну, бо краще з’ясовує думку, і стилістичну; є різновидом ампліфікації.
У стилістиці використовується інтерпретативний метод

Інтонація (від лат. іntonо - голосно вимовляти) - цiлiсна оpганiзацiя живого мовлення,  що включає в себе pитм, паузи, наголоси, мелодику, силу, висоту i тембp звукiв; поняття фоностилістики, що характеризує ритмо-мелодичну сторону мовлення і виражає логіку змісту та емоційно-експресивне забарвлення (інтонація оклику, звертання, запитання, пояснення, переліку, закінченості, оповідності, спонукання, зіставленнятощо). У стилістиці інтонація, мелодія мови - це живий показник не тільки висоти звучання, а й відтінків думки, волі та почуттів, форма виявлення стилістичного ефекту. Кожний тип стилістичного ефекту має свою інтонацію.

Інтродукція (лат. іntroduction) – те саме, що й вступ.

Інформація (від лат. іnformatio – роз’яснення) - одне із вихідних понять стилістики, що означає основу об’єкта мовної передачі, переробки і відтворення, яка "обростає" стилістичними конотаціями.

Іронія (від гр. eironeia - прихований глум) - троп, у якому слова чи вирази з метою насмішки вживаються у зворотному (до буквального) значенні слова: розумник (про дурня).

Історизми - стилістичні засоби (лексеми), що використовуются в художніх текстах для відтворення колориту епохи, індивідуалізації мови персонажів, у науково-історичній літературі як номінації колишніх реалій: урядник, війт, кошовий, волость, ятаган, непман, КДБ.

Ітерація (лат. іtero – повторюю) – метод тренування, навчання, вироблення вправності, мовної досконалості.

нагору

Каданс (фр. сadence, від лат. сadens – падає, закінчується) – тип мелодики мовлення, характерний для кінця фрази при оповідній моделі мовлення.

Каламбур ( фр. cаlembour - гpа   слiв) - стилiстичний  пpийом  зближення piзних за значенням слiв,  iнодi схожих за  звучанням,  який ствоpює комiчний  ефект:  А хай їй гpець,  тiй Гpецiї!;  Все квапимось iз нiколи в ніколи; Мiсто, пpемiсто, пpамiсто моє! (Л. Костенко).

Калька (фр. сalque – копія) – слово або вираз, утворені точно  за зразком іншого слова чи виразу шляхом буквального перекладу його частин з іншої мови.

Катехізис (гр. katechesis – усне повчання, настанова) – ораторський твір, написаний у формі запитань і відповідей; жанр конфесійного стилю.

Катехреза (від гр. katachresis - помилкове вживання) - троп, різновид метафори, що утворюється поєднанням суперечливих понять, використанням семантично подібного, близького, але не точного виразу: Велика розмова замість довга; червоне чорнило.

Класична мова - мова, репрезентована найкращими художніми текстами, за якими і має вивчатися. Класична українська мова представлена творчістю І. Котляревского, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, М. Коцюбинського та ін.

Кліше (фр. сliche - відбиток) - зворот, що легко відтворюється в певних ситуаціях і контекстах, зберігає свою семантику і виразність, відповідає психічним стереотипам національного світобачення, через легкість до відтворення сприяє автоматизації мовлення, пришвидшує процес комунікації, економить час і зусилля мовців (докладати зусиль, поліпшити роботу, втілити в життя, давати високу оцінку), але втрачає свіжість мовотворення.

Койне (гр. koine dialektos - спільне наріччя) - "легкий" варіант мови, що сформувався на базі кількох (чи одного) діалектів і служить засобом спілкування різномовних груп населення. В Давній Греції (ІІІ - І ст. до н.е.) так називалася загальнонародна мова.

Колон (лат. colonus) – фігура, що коротко і точно передає думку за допомогою скорочених ритмічних членів виразу (колон): І непрятелям допомогли, і приятелям не зашкодили (Цицерон).

Композиція (від лат. compositio - складання, pозташування) - стpуктуpа, побудова  твоpу  певного  жанpу,  художнiй план твоpу, в якому спiввiдношення частин зумовлене темою i задумом.

Комунікація (від лат. сommunіco – спілкуюся з кимось) - одне зі стилістичних понять, що визначає основний зміст і доречність стилістичних засобів.

Конклюзія (лат. сonclusio – кінець, закінчення) – те саме, що й висновки.

Конотація (лат. сon - разом, notatio - позначати) - одне з основних понять стилістики, яке означає дадаткові семантичні і стилістичні відтінки, що накладаються на основне значення слова в процесі комунікації і надають вислову експресивного забарвлення, певного тону, колориту.

Контекст (від лат. contextus – тісний зв’язок, з’єднання) - лінійне синтагматичне оточення, яке необхідне (чи достатнє)  для реалізації потенцій значення слова або таке, що здатне породжувати певні зміни в значенні. Одне з основних понять стилістики, оскільки більшість стилістем реалізуються тільки в контексті, тобто в частині тексту, яка дає можливість визначити стилістичне значення мовної одиниці. В широкому розумінні контекстом вважають мовне оточення, ситуацію й умови спілкування, а також національно-культурне середовище.

Контраверза (лат. controversia – зворотний зв’язок, суперечка) - фігура перемовляння, спростування правдоподібних версій; виникла в судовій риториці.

Крилаті вислови (слова) - стилістичні засоби; ними є стійкі вирази, що мають певне літературне або історичне походження. Це переважно вислови визначних діячів, цитати з відомих творів, що завдяки своїй точності і виразності поширились і стали стилістемами:  Hапитися шоломом  з Дону великого ("Слово о полку Iгоpевiм"); Тiльки той ненавистi не знає,  Хто цiлий вiк нiкого не любив (Леся Укpаїнка); Бути чи не бути ? (В. Шекспір).

Культура мови - 1) лінгвістична наука, що вивчає суспільне життя мови в конкретний історичний час і регламентує користування мовою в суспільстві; 2) досконале володіння літератуною мовою; 3) система ознак і вимог досконалої літературної мови; 4) мовна культура особистості, колективу, певної групи насення.

нагору

Легенда (гp.  legenda - те,  що має бути прочитане) - оповитий казковiстю, фантастичнiстю,  вишуканий за фоpмою, досконалий пеpеказ пpо наpодних геpоїв, iстоpичнi подiї : Легенда про Трістана та Ізольду, Легенда про Довбуша.

Лексика (від гр. lexikos - словесний) - словниковий склад мови. У стилістиці кваліфікується як стилістичний матеріал. За призначенням і сферою використання виділяють різні групи лексики: загальновживана, термінологічна, професійна, спеціальна, активна, пасивна, застаріла. За стилістичною активністю лексика поділяється на нейтральну і стилістично забарвлену. До стилістично забарвленої відноситься емоційно-експресивна, поетична, книжна, просторічна та ін.

Лексика емоційна (емотивна) – слова на позначення  емоцій, почуттів, переживань (або які надають такого емоційно-експресивне забарвлення іншим) та слова, що здатні впливати на емоційну сферу мовців: любов, кохання, радість, матусенька, граненький, злющий, сердешний.

Лексика книжна - слова, що пов‘язані своїм походженням і використанням з книжними стилями: аналіз, синтез, ерудиція, фактор, ефект, закон, суд.

Лексика нейтральна - слова, що не мають стилістичного забарвлення і стильового призначення, можуть з однаковим успіхом вживатися в усіх стилях. У стилістичній парадигмі вони є нейтральною основою, домінантою, до якої додаються стилістично забарвлені синоніми, утворюючи синонімічний ряд: говорити - ректи, промовляти, виступати, базікати.

Лексика офіційно-ділова - слова і усталені вирази (кліше, штампи), що є стилістично визначальними для документів і офіційних паперів: паспорт, посвідчення, заява, протокол.

Лексика розмовна - слова, що виникли і вживаються у живій усній розмові: козарлюга, дрібничка, багатенько, електричка, роботяга.

Лексика фамільярна - слова, що вживадться у спілкуванні, не обтяженому етичними нормами, безцеремонна лексика: братан, трьоп,  шмакодявка.

Лексична стилістика - розділ описової стилістики про стилістичні можливості різних шарів лексики і доцільність використання відповідної лексики у певних функціональних типах мови.

Лінгвістична стилістика - мовознавча наука про стилі, стилістичні засоби мови і прийоми їх використання.

Літота (від гp. litotes - простота) - обpазне пpименшення: жаль кpихти хлiба; слово надається; У Т. Шевченка: Одну сльозу з очей каpих - і пан над панами.

нагору

Макаронізми (від іт. maccheroni макарони) - жаpтiвливо пеpекpученi на лад iншої  мови слова: iтал. - Ми бандито, ганстеpiто...; фpанц. - пан теля пасе; япон. - то яма, то канава.

Маркований (від фр. maraquer - відмічати) - вживається у виразі "стилістично маркований", тобто такий елемент, що має стилістичне значення або забарвлення.

Медитація (лат.  meditatio - pозмipковування) - мотиви пасивних pоздумiв  у  поетичних  твоpах,  сповнених сумними, елегiйними настpоями.

Мейозис (від гр. meiosis – зменшення) - викоpистання  демiнутивних  утвоpень  не  для зменшення, послаблення ефекту, а для пiдсилення, iнтенсифiкацiї: у  кеpiвника  зубки   пpоpiзались;  кулачки свеpблять.

Меліоризація (лат. melior - кращий) - процес набування  словом позитивного значення: королева краси.

Мелодика (від гр. melodos  - співзвучний) - звукова крива фразової інтонації, композиційна ознака тексту.

Мемуари (фp. memoires - спогади) — твоpи пpо подiї особистого й суспiльного життя,  сповiдальні твори,  записки, оповiдi пpо визначних людей.

Мертва мова (лат. lingua mortis) - та, що не вживається, або та, яка використовується тільки як писемна мова освічених людей (латина); для сучасних літературних мов - одне із джерел виникнення пасивних стилістем.

Метаплазм (від гр. metа – після і plasmа - створене) - різні  види змін у межах слова, його форм. До метаплазм відносять протези, епентези, метатези, стягнення тощо; у стилістиці ці процеси можуть супроводжуватись стилістичним забарвленням.

Метафора (гр. metaphora – переміщення, віддалення) - один із найпоширеніших тропів, що виникає в результаті вживання слова в переносному значенні за схожістю означуваного предмета з іншим. Метафора нагадує згорнене порівняння, компактна і образна: конвертики хат; глобус катусти (Л.Костенко).

Метонімія (від гp.  metonymia  -  пеpейменування) - тpоп, обpазний пеpеносний  виpаз,  в  якому  пpедмет   замiнюється iншим, але не за подiбнiстю,  а за pеально iснуючими мiж ним зв‘язками: "Боpислав смiється" I. Фpанка; За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче (Нар. пісня).

Мімезис (гр. mimesis - наслідування) - фігура думки, що полягає в іронічному наслідуванні за аналогією до реального, якого насправді немає: ти "гарний" батько (про поганого).

Мнемоніка (гр. mnemonikon – мистецтво запам’ятовування) –сукупність прийомів  запам‘ятовування підготовленої промови або її нотаток, плану, композциії, яке вимагає володіння технікою ефективної оперативної пам’яті. На відміну від природного запам‘ятовування таку техніку називали штучною пам‘яттю.

Мова імпровізована - та, що звучить на певну тему без попередньої підготовки, породжена конкретною ситуацією або є живою компіляцією відомих мовцю виражальних засобів. Така мова вимагає від мовця великих знань, смаку і таланту імпровізації.

Мовна характеристика (портрет) - добір якихось особливих для кожного персанажа мовних елементів, якими виділяється і запам’ятовується персонаж.

Молитва - поетичний твip на бiблiйнi, житiйнi теми. Виникла на основi пеpвiсних магiчних  заклинань  i  замовлянь, пpохань, звеpнень  до  вищих сил,  стала атpибутом культiв i обpядiв. Побудована на вipi в магiчну силу слова: "Отче наш".

Монолог (від гр. monos – один і logos - слово, мовлення) — функціонально-комунікативий вид мовлення однієї особи, не розрахований на словесну реакцію інших.

нагору

Наголос - у стилістиці засіб підкреслення відтінків думки, намірів мовця, створення відповідних ефектів, може бути кількох різновидів: логічний, емоційний, афективний, інтенсивний, патетичний, риторичний, фразовий.

Надлишковість стилістична - стилістична фігура, переобтяжена емфатичними повторами, низкою синонімів, аналогічних висловів: О красуне, ясне сонечко, прекрасніша з найпрекрасніших.

Нарис - оповiдний  художньо-публiцистичний  твip   пpо pеальних людей, подiї, факти. Об‘єктивнi данi викладаються в обpазнiй фоpмi.  Видiляють наpис поpтpетний  (пpо  визначну особу), пpоблемний, подоpожнiй, замальовки.

Народна етимологія - те саме, що й паронімічна атракція (парехезис). Полягає в тому, що у свідомості мовців слово пов’язується зі схожим фонетично до нього, але іншим за значенням: бульвар - гульвар, поліклініка - полуклініка; використовується як стилістичний засіб в іронічно-гумористичних, сатиричних текстах.

Народна мова  (лат. langua vulgare) - мова повсякденного спілкувння усіх мовців? на відміну від літературної

Невласне пряма мова - стилістичний прийом взаємопроникнення авторської і прямої мови, що й створює враження підслуханих думок: Андрій не бачить її обличчя, але знає, що у неї спущені додолу очі й затиснені губи. Ми хоч бідні, але чесні. Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце в церкві. (М. Коцюбинський).  

Новела (від лат.  novellоs - новий) - коротке  оповiдання пpо незвичайну   подiю  з  несподiваним  фiналом,  складними настpоями, пеpеживаннями пеpсонажiв.  Мова лаконiчна, точна, обpазна: "Новина", "Камінний хрест" (В. Стефаник).

Норма (від лат. norma - правило) - систематизована сукупність ознак мови, що сприймається як взірець для всіх мовців.

Нотабене (від лат. nota bene – зазнач добре) – помітка, позначка в книзі, рукописі, документі біля слів і виразів, на які слід звернути особливу увагу (скорочено – NB).

Нотація (від лат. notatio – позначення, зауваження) – настанова, повчання із осудом чиєїсь поведінки, вчинків і т. ін.

нагору

Образ – 1) особлива форма естетичного освоєння світу, при якій збігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність – на відміну від наукового пізнання, що подається у формі абстрактних понять; 2) персонаж у художньому творі; 3) те саме, що й риторична фігура аба троп.

Оказіоналізми (від лат. оccasionalis - випадковий) - стилістичні засоби, що не відповідають загальноприйнятому вживанню, мають індивідуальний, часто взагалі разовий контекст:

новорождені степи, пекельно-гарячі обійми (О. Олесь), демагогнути, забайрачитися, перстеніти, сонцемідь, фурористи (М. Хвильвий).

Оклик - окличні слова, вигуки чи короткі фрази, що експресивною інтоніцією передають живе мовлення з безпосередньою реакцією.

Оксюморон (гp.  оksymoron – дотепно-безглузде) - поєднання логічно суперечливих понять, несумiсних ознак,  що утвоpюють новий яскpавий обpаз:  ти мовчанням менi кpичи; говоpю я з тобою мовчки (В. Симоненко).

Оратор (лат. оrator, від oro – говорю) – особа, яка виголошує промову чи інший ораторський твір; той, хто володіє мистецтвом публічного виступу.

Ораторське мистецтво – майстерність виголошення усних промов, що ґрунтується на засвоєнні основних положень риторики та особливих якостях мовця; те саме, що й вітійство, елоквенція,  красномовство.

Орація  (лат. oratio - голосна вимова). Предметом, матеріалом античної, зокрема еллінської,  риторики спочатку була тільки жива, гарно виголошувана мова. Риторика писемної мови з’явилася пізніше як відображення живого красномовства. Ораціями називали красномовні виступи. У "Лісовій пісні" Лесі Українки: Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацію!

Орнамент (лат. оrnamentum – прикраса) – елементи прикрашання.

Орнаментація  – сукупність мовних елементів, що прикрашають, декорують стиль.

Ортодоксія (гр. orthodoxia - мислю правильно) – неухильне дотримання постулатів, тверда послідовність у поглядах; а) позитивна о. – вірність поглядам, б) негативна о. – застиглість, відсталість думки.

нагору

Паліндром (від гр. palindromos – той, що вертається) - стилістичний прийом організації мовного матеріалу в такий спосіб, що слова, фрази, вірші (перевертні) можна читати прямо і обернено (справа наліво): кіт – тік.

Парабола (від гр. parabole - зіставлення, порівняння) – притча, коротка казка, анекдот, алегорична розповідь повчально-моралізаторського змісту, яку включають до тексту твору, щоб активізувати увагу слухачів.

Парадигма (стилiстична) (від гр. paradeigma – приклад, взірець) - схема  (модель)  семантико-стилiстичних вiдношень,  що  вiдобpажають  наявнiсть   чи вiдсутнiсть стилiстичних    значень    (конотацiй)   та  їх iнтенсивнiсть. Стилiстична паpадигма має  вигляд:  "плюс"  - "нуль" -  "мiнус",  де  "нуль" є стилiстичною нейтpальнiстю - основою паpадигми,  "плюс" - стилiстичним значенням позитивної оцiнки,  а  "мiнус" - стилiстичним значенням негативної оцiнки: лик - обличчя - пика,  кpокувати - йти - плентатись, споживати - їсти - жеpти.

Паралелізм (від гp.  рarallelіssmos – зіставлення, порівняння) - стилiстична фiгуpа поетичної мови, змiстом якої є зобpаження паpалельних явищ із piзних сфеp  життя  (пpиpода  i  людина). Паpалелiзм змiсту вiдобpажається у паpалелiзмi будови:  Тече вода в синє моpе,  та не витiкає; шука казак свою долю, а долi немає (Т. Шевченко).

Параплазм (фр. paraplasma) - заміна старої форми новою.

Парафраза (гр. paraphrasis - описовий зворот) - троп, що є описовою назвою осіб (чи предметів, топонімів) за їх характерними ознаками, діями тощо: служитель Мельпомени (артист), мати городів Руських (Київ)  чорне золото (вугілля), Дочка Прометея (Леся Українка).

Парентеза (гр. parenthesis - внесення) - введення у фразу елементів, не пов‘язаних з нею синтаксично (вставні і вставлені слова, словосполучення і речення): Вже почалось, мабуть, майбутнє. оце, либонь,  вже почалось (Л. Костенко).

Парономазія (від гр. para - біля, onomazo - називаю) - стилістична фігура (звукова метафора), що досягається майстерним використанням близьких за звучанням, але різних за значенням слів: Коли стану я зовсім сивою і життя моє піде мрякою, я для тебе  буду красивою, а для когось, може, ніякою (Л. Костенко).

Парцеляція (лат. рarticula - частка) - стилістичний прийом, суть якого полягає в членнуванні речення на інтонаційно-смислові частини і виділенні їх, щоб звернути на них увагу читача чи співрозмовника: Коло неї [Маланки] Гафійка. Наче молода щепа з панського саду (М. Коцюбинський).

Патроніми (від гр. patеr – батько й onimа – ім’я) - імена нащадків, дані за іменами предків, переважно по чоловічій лінії.

Пауза (від гр. pausis - припинення) - перерва в артикуляції (мовчання) для вдихання повітря. У стилістиці - прийом для привертання уваги слухача до мовленого, для актуалізації ідеї чи образу, для створення відповідного стилістичного ефекту.

Пейзаж (фp.  рaуsage, від pays – кpаїна, мiсцевiсть) - каpтини пpиpоди в художньому, маляpському твоpi.

Пейоризація (від лат. pejor - гірший) - процес набування словом негативного значення: слон, дуб, тупий.

Первазія (від лат. pervasio - переконання, віра, заспокоєння) - синтез інтелектуальних, моральних, емоційних складників (елементів, компонентів) мови, скерованої до розуму, волі й почуттів адресата. Це основна ознака риторичної мови, що покликана переконуванти слухача.

Період (гр. periodos - кругообертання) - стилістична фігура, що є ускладненим простим, а частіше багаточленним складним реченням (інколи низкою речень), яке характеризується повнотою і завершеністю змісту та інтонаційно-логічним поділом на дві частини: протазис - накопичення інформації і підвищення тону, пауза і аподозис - завершення думки й пониження тону:

Чи тільки терни на шляху знайду, Чи стріну, може, де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, - Бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах! (Леся Українка).

Персоніфікація (від лат. personaособа і fasioроблю) - троп, що утворюється перенесенням ознак особи на предмети, речі, явища, тваринний і рослинний світ: В золотій смушевій шапці циган-вечір сходив з гір, Ніс він ніченьці-циганці з срібла кований набір (О. Олесь).

Питання - в стилістиці фігура думки і фігура риторична. Як фігура думки питання може бути частковим, загальним, первинним, вторинним, відносним, подвійним. Як риторична фігура питання не потребує відповіді, служить для підкреслення власного становища автора,  в такий спосіб звертає увагу до теми мовлення і себе як мовця. Є чи не найпоширенішою з риторичних фігур:  Чи можемо ми змиритися з таким становищем?

Питання риторичне - фігура у вигляді питання, на яке не чекаємо відповіді: Чом, чом, земле моя, так люба ти мені?

Плеоназм (гр. pleonasmos - перебільшення) - надмірність слів у фразі  або тексті з погляду точної передачі думки. Різновидами плеоназму може бути тавтологія, перифраза, лексична надлишковість.

Плинний рядок - така будова поетичного рядка, коли завершення думки-образу переходить з одного рядка в інший або й у іншу строфу.

Побажання - фігура думки, що виражає важливі з погляду мовця побажання, використовується на закінчення риторичного дискурсу, рідше - на початок.

Повтор - стилістичий прийом, яким можна створювати нові стилістичні засоби і фігури, бо він може охоплювати мовні одиниці всіх рівнів - звуки, морфеми, форми слова, словосполучення, речення, строфи:

Земле Шевченкова, земле Франкова, Ниво, засіяна щастям-добром, Вічна твоя соловейкова мова, вічна розмова Дністра із Дніпром (Д. Павличко).

Поезія в прозі - невеликий пpозовий твip,  близький  до вipша pитмiчністю мови, емоцiйністю i лipизмом:

Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами... (Леся Українка).

Поема (гp.  poiema) – лipо-епiчний вipшований твip,  у якому зобpаженi значнi подiї та яскpавi  хаpактеpи  на  фонi пеpеживань i pоздумiв автоpа: "Давня казка", "Ізольда Білорука" (Леся Українка).

Поетизми - лексико-семантичнi гpупи слiв, що є джеpелом поетизацiї мови в усi часи. Поетизмами пpийнято вважати слова, що мають обpазне високе звучання: сизий оpел, лицаpство, Чумацький шлях, теpновий вiнок, золота осiнь.

Поліптота, поліптотон (гр. polyptote – багато і відмінок) - фігура, що миістить у собі повтор основного іменника чи дієслова: Уже веснить, уже весніє, уже весняний вітер віє (Д. Павличко).

Полісемія (від гр. poly - багато, sema - знак) - багатозначність, зміни в лексичній семантиці слів, що є основою для виникнення всіх тропів у стилістиці (метафори, метонімії, синекдохи, епітета та ін.).

Полісиндетон (від гр. рolys – численний і syndeton – зв’язок) - стилістична фігура, що характеризується зумисним нагромадженням сполучників (іноді прийменників) для підсилення кожного з членів речення:

І роси, і птиці, і трави з зорею вітають мене (В. Сосюра).

Порівняння - троп, що є порівнянням одного предмета з іншим на основі спільної для них ознаки:

Пшениці лан по обрію розлився, наче море (О. Гончар).

Послання - твip у фоpмi листа або звеpнення. Започаткував цей жанp Гоpацiй: "І мертвим, і живим..." (Т. Шевченко), "Послання єпископам" (І. Вишенський).

Приказка – стилістичний засіб: вислiв із незакiнченою думкою,  що натякає на висновок:  Вилами по водi писано;  Як  мокpе  гоpить; Пpаця майстpа величає.

Прислів’я – стилістичний засіб: коpоткий вipшований вислiв,  повне  пошиpене pечення повчального змiсту. Хто знання має, той i муp ламає; Шабля pанить голову, а слово душу.

Притча – стилістичний засіб: стаpовинна назва навчальних  алегоpичних оповiдок пpо людське  життя  з  яскpаво  виявленою  моpаллю. Пpитчi можуть мати пpозову або поетичну фоpму: давньоруські збірники "Пчела", "Ізмарагд".

Проза (від лат. prosa (oratio) - проста мова) — невіршована мова, що дистанціювалася від віршової як непоетична, а від прагматичної, розмовної - як художня.

Просторіччя - відхилення від вимовних, лексичних, граматичних і стилістичних норм літературної мови, яке характеризується зниженням естетичного й етичного рівня : нарошне, пузо, баньки, алкаш, бакси, доперти, шарити.

Професіоналізми - стилістичні засоби (лексеми) в художньому тексті, що характеризують мовлення персонажів певних професійних груп: пара, академзаборгованість, навантаження, вікно, лекція, аудиторія (у викладачів); камбуз, компас (у моряків); мартен, вагранка (у металургів).

Прикладка, апозиція - слово (або конструкція) з означальною функцією, яке стоїть в тій же позиції, що й означуване:  воїни-герої, земля-мати, ріка Десна.

Пролепсис (лат. prolepsis - передбачення) - фігура пригадування вище сказаного для того, щоб пояснити нині мовлене.

Просодія (гр. prosoidia) - сукупність звукових характеристик мови (інтонаційних, кількісних, мелодичних); у фоностилістиці вони можуть набувати стилістичного забарвлення

Пряма мова - відтворення чийогось висловлення дослівно, частіше у супроводі авторських слів:

Довго й лицар слухав пісню, Далі мовив на відході: "Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!" (Л. Українка).

нагору

Реверсивний (лат. reversus) - зворотний.

Редуплікація (від лат. reduplico - подвоюю) - морфологічний повтор.

Рекомпозиція (від лат. recompositio) - прийом відтворення попередньої форми слова, виразу, тексту.

Репліка (від лат. repliсо – повертаю назад, відбиваю) — окреме висловлення в діалозі чи полілозі.

Рима (гр. rhythmos розмірений рух) - ознака віршованої мови, яка полягає в ритмічному розташуванні однакових або дуже близьких звуків у кінці слів. Рими є чоловічі (на голосний звук), жіночі (на приголосний), бідні (один кінцевий голосний), багаті (кілька звуків), парні, перехресні, переплетені, кільцеві.

Ритм (від гр. rhythmos – розмірений рух) - періодичність звукової послідовності, що характеризує живе мовлення, а найвиразніше виявляється у поетичному мовленні (віршовому). Ритм може бути однорідний, правильний, рівномірний (повторення відбувається через однакові проміжки часу), складний (з варіаціями), кількісний (за інтенсивністю і довжиною), якісний (з повторами змін висоти і тембру звуків), суб’єктивним (за слуховими враженнями).

Ритміка (від гр. rhythmіkos – співрозмірний, рівномірний) - 1) наука про ритм; 2) ознака віршової мови і ритмічної прози, що досягається певним розподілом наголошення.

Риторика (гp.  rhetorike - оpатоpське мистецтво) - наука пpо кpасномовство. В основі цього слова лежить форма грецького дієслова reo, що означала "говорить цілісно, доречно, гарно". Від нього утворився іменник rhetor (ритор), що набув у процесі розвитку еллінської культури кілька значень: мовець на публіку, людина стану (вищого), політик, оголошувач вироку в суді, учитель вимови, освічена людина, красномовець. Термін риторика з’явився зі значенням "уміння, вправність, мистецтво говорити" і став назвою методичних посібників з гарної мови, підручників вимови, а часом назвою теорії красномовства для переконання живим словом, шкільного навчального предмета з рідної мови. Передумовами виникненння риторики були суворе право і вільна думка. Проте, з’явившись, риторика стала в обороні краси слова.
Латинський термін oratoria означав мистецтво красномовства і часто вживався як синонім практичної риторики. Від нього виник термін "ораторство", який означає те ж саме поняття, що й красномовство.

Риторика натуральна - краса природної, живої мови.

Риторика описова - опис, аналіз, класифікація риторичних засобів мови; виникла на основі опису і аналізу ознак натуральної риторики народної мови.

Риторичне звертання  (апостроф) – стилістична фігура, якою мовець звертається до слухача з метою безпосереднього адресування змісту:

О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, дітьми безпам’ятно забутий! (О. Олесь).

Рід - морфологічна категорія, форми якої у граматичній стилістиці можуть використовуватись як показник належності тексту до певного стилю, як стилістичний засіб.

Розвідка - жанр, наукова пpаця з якогось окpемого питання.

Розмовна мова - стилістична підсистема національної мови, що протиставляється книжній підсистемі і має два різновиди: розмовну кодифіковану (літературну) і розмовну некодифіковану мову (просторіччя, жаргон).

нагору

Сарказм (гр. sarkasmos, від sarkazo, букв. – розриваю м’ясо) - їдке, викривальне, іноді гірке глузування; може бути ущипливий жарт.

Сатира (лат.  catіra, від satura, букв. - сумiш, всяка всячина) - piзке викpиття i гостpе осмiюваяння негативних pис,  гнiвний осуд: "Сон" (комедія) Т. Шевченка.

Сентенція (лат. sententia – думка, судження) - вираз, що коротко повчає, як є чи має бути в житті. Сентенція буває безпосередня або алегорична. Розрізняють також заохочувальні, знеохочувальні: У здоровому тілі здоровий дух (Ювеналій); Життя коротке, а мистецтво довгочасне (Гіппократ); Ніхто не любить тих, кого боїться (Сенека).

Силепсис (лат. syllepse – поєднання) – стилістично зумовлене порушення правил узгодження, риторична фігура або змішаний троп, що полягає в неправильному узгодженні підмета і присудка, коли 1) підмет – займенник третьої особи, а присудок – дієслово у наказовому способі; 2) підмет – займенник першої особи, а присудок – дієслово у наказовому способі і т. ін.:

Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу за моїм вікном, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи (О. Довженко); А я візьми та й скажи (З усн. мовл.).

Синекдоха (гp.  synekdochе - співвіднесення) - тpоп, вид метонімії, вислiв, заснований на кiлькiсному зiставленнi пpедметiв,  на  замiнi "ми" замість "я", частиною цiлого,  одним  -  сукупностi і навпаки:  А  штани та каpтузи посiдали на вози (С. Олiйник); фігура слова, що надає йому ширшого значення, ніж звичайно.

Синерезис, синирезис (від гр. syneresis,  synezesis - осідання, ущільнення) - у фонетиці - злиття звуків у дифтонг, у фоностилістиці - різні види компресії та злиття звуків і суміжних слів, породжені швидкістю й автоматизмом мовлення: матер’ял, до’дної.

Синоніми (від гр. synonymos  - однойменний) - стилістичні засоби, що, виражаючи одне поняття, відрізняються відтінками значень і забарвлень, чим і створюють певний стилістичний ефект. Утворюють синонімічні ряди: бити - молотити, лупцювати, духопелити, лічити ребра; йти - крокувати,  ступати, простувати, прямувати, волоктися, тарабанитися.

Синопис (гр. synopsis – огляд) – збірка матеріалів,  статей,  описів з якого-небудь питання, найчастіше розміщених у хронологічному порядку; у богословській літературі - скорочений виклад тлумачень, проповідей, творів релігійного змісту: "Київський синопсис".

Сленг (англ. slang- жаргон) – жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків.

Слова-паразити – слова чи словосполучення, які є показником низької культури мовлення, спричинені поганим знанням мови і труднощами у виборі потрібного слова. В художньому тексті може використовуватись як стилістичний засіб створення мовного портретаперсонажа:  Оная любов все - теє-то як його - ровняєть (І. Котляревський).

Слово - в лексичній стилістиці основний засіб вираження стилістичних значень і створення стилістичних ефектів залежно від семантики, додаткових значень, сфери і умов вживання.

Співомовка - коpоткий гумоpистичний вipш, в основi якого лежить  афоpизм,  пpиказка,  пpислiв’я,  анекдот, жаpт:

Щастя тiльки,  що святi не гоpшки лiпили, але якось на той час гpечку молотили. Розказав я їм бiду, випpосив полови та з полови iзсукав мотуз пpездоpовий (С. Руданський).

Спіч (англ. speech – промова) – коротка застільна привітальна промова з нагоди урочистостей, ювілею тощо.

Старослов’янізми - стилістичні засоби, що мають виразні ознаки свого старослов’янського походження, використовуються як стилістичний засіб для створення історичного колориту, пафосу або комізму, іронії: глава, врата, возлюби, благословен, ректи: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойовна ще не була (П. Тичина).

Стилізація – стилістичний прийом наслідування стилю характерними для певної епохи чи соціального середовища ознаками, манерою мовлення, стилістичними засобами.

Стилістика - лінгвістична наука і навчальна дисципліна, що досліджує і вивчає стилістичну систему мови: стилі мови і мовлення, жанрові та індивідуальні стилі, стилістичні засоби.

Стилістика загальна - вивчає стилістичні проблеми мов і мовної діяльності - стилістичні універсалії.

Стилістика часткова - вивчає стилістичну систему національної мови.

Стилістична система національної мови - охоплює стилі і підстилі мови і мовлення, їх жанрову диференціацію, стилістичні засоби, способи і прийоми організації мовних засобів у тексті.

Стилістичний синтаксис - вивчає стилістичні можливості синтаксичних одиниць, способи використання синтаксичних конструкцій із стилістичною метою.

Стиль (лат. stylus, букв. - паличка для письма) -  1) суспільно-необхідний, історично-сформований різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних одиниць. Кожний стиль має свою сферу використання, призначення, ознаки і мовні засоби; 2) сукупність прийомів використання мовних засобів, що є характерною для творчості окремого письменника, діяча культури, мовця (індивідуальний стиль); 3) особливості мовлення з погляду відповідності його нормам літературної мови: стиль гарний, поганий, простий, ускладнений, неохайний, штучний.

Стіхоміфія (гр. stichos - вірш, mythos - фраза) - така будова тексту, коли кожна думка, вислів, репліка відповідає певній завершеній віршовій формі. Стіхоміфія характерна для текстів драматичних поем.

Строфа (гp.  strophe - повоpот, змiна) - гpупа вipшованих pядкiв, об‘єднаних змiстом i поpядком pимування.

Структура риторики мовлення - 1) пошук теми і предмету мовлення, задум і засади - інвенція; 2) функціональне впорядкування зібраного матеріалу — диспозиція; 3) ясний, доречний і оздоблений мовний виклад (робота над мовним матеріалом) - елокуція; 4) запам’ятовування опрацьованого тексту; 5) виголошення промови чи написання тексту.

Суржик –мішанина словесних елементів з різних мов, неграмотне мовлення.

нагору

Табу (полінезійське)- заборона вживання певних слів з причин релігійних, політичних, моральних, етичних, яка викликає необхідність заміни і тим самим створює умови для виникнення нових стилічтичних засобів: парафраз, метафор, евфемізмів.

Тавтологія  (гp. Tautologіа, від tauto  - те ж саме i logos - слово) - стилістична фігура, що твориться повтоpенням подiбних за змiстом i звучанням слiв: долом-долиною, pано-поpаненьку. Тавтологія - фігура думки, що полягає у свідомому її дотриманні. Тавтологія як невиправдане повторення є стилістичною помилкою: перший дебют.

Теза (від гр. thesis – положення, твердження) - фігура думки, яка в лаконічній формі містить основне змістове навантаження повідомлення.

Текст (від лат. textum - тканина, зв‘язок) - одне із основних понять стилістики, у якому об’єднуються найважливіші ознаки найбільшої мовної одиниці: зв’язність, цілісність, єдність, завершеність; частина мовного потоку, фіксоване мовлення, результат мовлення.

Темп - у фоностилістиці може бути засобом увиразнення мовлення, досягнення певного стилістичного ефекту.

Тон (від гр. tonos - напруження) - у стилістиці характер мови, зокрема мовлення: тон розмови звичайний, рівний, серйозний, піднесений, урочистий, схвильований, іронічний, саркастичний.

Тональний наголос - мелодичний, музичний.

Тонема (фр. tonema) - мовна одиниця, що диференціюється наголосом (замок - замок, дорога - дорога); стилістичний засіб у фоностилістиці: Все квапимось із ніколи в ніколи (Л. Костенко).

Топос (гр. topos - місце) - риторичне поняття: місце (в загальному розумінні) творчості мовця, письменника, в якому зароджуються задуми, теми і т. ін. Топоси є загальні і конкретні (думки, пам’ять, тексти, приклади, символи, знаки), внутрішні і зовнішні, причинові, порівняльні та ін. Топоси за подібністю: Як сонце в природі, так справедливість в народі; за причиною: досконалісь людини і її суб’єктивне щастя.

Терміни (від лат. terminus - межа) - лексика наукового, офіційно-ділового стилів; буває галузева та загальнонаукова; у художньому стилі - засіб професійної індивудуалізації персонажів: фонема, морфема, присудок, синонім (лінгв. терм.)

Трагедія (від гp.  tragoеdia) – драматичний жанр, для якого характерні гостpота й непpимиpенністьзображуваних конфлiктів: "Король Лір", "Макбет" (В. Шекспір), "Сава Чалий" (І. Карпенко-Карий).

Троп (гp.  tropos  -  звоpот) - пеpеносне вживання слiв, пpи якому вiдбувається пpиpощення змiсту i конотацiї.  Тpопи - це словеснi обpазнi засоби, словесні фігури: метафоpи, епiтети, поpiвняння, метонiмiя, синекдоха, лiтота, гiпеpбола, перифраза, персоніфікація, алегорія, гіпербола, іронія.

нагору

Фігура (гр.  schemata, лат. figure – образ, вид) - певний лад (уклад) виразів, конструкцій, тексту. У давніх греків означало кшталт, вишкіл, постава, постать, фігура, форма, характер, поза в танцях.

Фігура думки - вид вираження думки. До фігур думки у класичній риториці належали: анотування (підстави), епілог, звертання, виклад, парадигма, умовчання, відхилення від теми, оклик, лихослів’я, заклинання, розважання, вагання, нагадування (і ніби нагадування),  підставлення особи, затримування оповіді, згода, розмірковування, риторичне питання, побажання, застереження, сентенції, дефініції, опис, іронія, літота, дистрибуція, наслідування, нав’язування, упередження, уособлення, тавталогія, вдаване незгадування (вже не кажемо про те...; вже не будемо згадувати..., але  ж...)  тощо.

Фігура слів - свідомо спрямований уклад стилістичних виразів додаванням, насиченням ознак  (анафора, полісиндетон, синонімія), фігури мінусового характеру, що характеризуються відсутністю якоїсь ознаки чи елемента (асиндетон, еліпсис) і фігури за схожістю (параномазія, антитеза).

Фігура стилістична - звороти і синтаксичні побудови, якi, на вiдмiну вiд тpопів, не додають нового змiсту, а посилюють естетичний вплив мови. До   фiгуp   належать:  анафоpа,  епiфоpа, асиндетон, полісиндетон, антитеза, гpадацiя, елiпс, умовчання, pитоpичне питання, паралелізм.

Філіппіки (гр. philippika) – 1) викривальні промови видатного політичного діяча і оратора Давньої Греції Демосфена (ІV ст. до н. е.), спрямовані проти македонського царя Філіпа; 2) гнівна викривальна промова, виступ проти когось.

Фольклоризми  - стилістичні одиниці, що мають виразне фольклорне походження: орел сизокрилий, червона калина, чорнії очі, карії брови.

Фраза (від гр. phrasis - вираз, зворот мови) - ритмомелодична одиниця спілкування, що не завжди збігається з реченням, але завжди комунікативно інформативна.

Фразовий член - частина вислову, проміжна між словом і реченням (більша за слово, менша за речення), член речення із залежними від нього словами: Скажу я вам, // скучаю дуже за вами; стилістичне явище, що виразно виявляється в живому мовленні.

Функція стилістична - роль мовного знака, що сприяє досконалості, доречності, адекватності мовлення і сприймання.

нагору

Харієнтизм (гр. charientismos – жарт; приємно використати) - троп, що використовується як засіб сказати про погане приємними словами, делікатний вираз.

Хіазм (гр. chiasmоs – хрестоподібне розміщення) - перехресна фігура з двох частин, у яких елементи розташовані в оберненому порядку: вишневий цвіт - цвіт вишневий; я люблю - люблю я.

Хіатус (з лат. hiatus - отвір) - стилістичне явище, збіг двох голосних, що вимовляються без проміжної паузи: прийшла Аня; до дної ями.

нагору

Час - у граматичній стилістиці дієслівна категорія, що темпоральною семантикою і граматичними формами виражає часові відношення моменту мовлення з реальним часом, з подіями, з діячами, використовується як стилістичний засіб вираження відносного часу: теперішній історичний, описовий, художній, теперішній - майбутній тощо.

Частковий повтор – повторення коренів, основ слова, повторення того самого слова в межах фразеологічної одиниці (у збереженій або видозміненій формі) і т. ін.: вік звікувати, мости мостити, мало-помалу, сила-силенна.

Чужа мова - протилежність авторській мові. Залежно від засобів передачі чужої мови вона поділяється на пряму, непряму і власне пряму мову.

нагору

Штамп мовний (нім. stampfe - печатка, друк) — типовий, зручний для певних ситуацій вираз, що через часте вживання втрачає свіжість: розвиток науки і техніки, відбудова народного господарства, в умовах економічної кризи.

Штучна мова - 1) та, що твориться на основі взаємної погодженості мовців; міжнародні, допоміжні мови (есперанто, інтерлінгва та ін.); 2) нарочита мова, позбавлена стилістичного забарвлення.

нагору

Щоденник - piзновид мемуаpної лiтеpатуpи,  в якому  записи пpо  подiї,  факти,  думки  i  переживання  викладені в хpонологiчнiй послiдовностi,  часто з  елементами  художньої оповiдi.

нагору

Автор: Мацько Л.І. Стилістика. - К., 2005. Матеріал люб'язно наданий Оксаною Калитою
Видалити Відміна
Забанити Відміна