Закрити
Українська мова. 8 клас. Конспект
20 Жовтня 2006, 00:00 , Переглядів: 170203
FacebookTwitterLivejournal
Українська мова. 8 клас. Конспект Фото: http://www.clipartpal.com Українська мова. 8 клас. Конспект

Тематичні матеріали для систематизації та поглиблення знань учнів 8 класів загальноосвітніх шкіл.

Односкладні речення
Розбір односкладного речення
Неповні речення
Речення з однорідними членами
Однорідні й неоднорідні означення
Розбір речення з однорідними реченнями
Звертання
Розбір речення зі звертанням
Вставні слова (словосполучення, речення)
Розбір речення зі вставними конструкціями
Речення з відокремленими членами
Відокремлені означення
Відокремлені прикладки
Відокремлені обставини
Відокремлені уточнюючі члени речення
Розбір простого речення з відокремленими членами
Пряма і непряма мова
Діалог
Заміна прямої мови непрямою
Цитата
Розбір конструкції з прямою мовою

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

Односкладні — це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), другий головний член непотрібний, бо зміст речення зрозумілий без нього.

Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи:

  • Із головним членом-присудком (Вечоріє.Пахне м'ятою);
  • Із головним членом-підметом (Літо. Погода. Краса}.

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгождане літо. Чудова погода),

Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно, словам (Л. Костенко).

Розрізняють кілька типів односкладних речень із головним членом-присудком, залежно від того, що цей присудок означає і чим він виражений:

  1. Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом ... — Л. Костенко; Відмикаю світанок скрипічним ключем. — Л. Костенко) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. — Л. Костенко).

    На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте).

    Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики:
    Бережи рідну землю!
    Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня ... (Л. Костенко).
  2. Неозначено-особові — це такі речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, більша увага зосереджена на дії, на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу:
    У газетах детально описують події тижня.
    Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Шевченко).
    Виступ президента покажуть по телебаченню.

    Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках,папірусах, пергаменті.
  3. Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ої особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:
    Шилом моря не нагрієш.
    Готуй сани влітку.
    На переправі коней не міняють.
  4. Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:
    1. безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом:
      Смеркалося... Огнем кругом запалало (Шевченко).
      А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило  (Васильченко).
    2. дієслівними формами на -но, -то:
      Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).
    3. неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід:
      Ніколи не забути шкільних років.
      Вибрати не можна тільки Батьківщину
      (Симоненко).

       

    4. прислівником (зі зв'язкою або без неї):
      У коморі було тихенько, як у вусі (Марко Вовчок).
      Так тихо, тихо скрізь (Тичина).

       

    5. словами нема, немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку:
      Ніде немає літа (Л. Костенко).

Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.

Односкладні речення з головним членом-підметом — це називні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки). При ньому в реченні можуть бути означення і додатки: Пекучий день... Лісів солодка млява:... Смага стежок... Сонливиці левади,.. (Л. Костенко).

Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, он:
Он Говерла. Ось гуцульський край.

Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Вони часто вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях мовлення.

нагору

Послідовність розбору односкладного речення

  1. Навести речення.
  2. Охарактеризувати його за метою висловлювання, інтонацією, за наявністю другорядних членів.
  3. Довести, що речення односкладне.
  4. Визначити тип односкладного речення.
  5. Вказати, чим виражений головний член односкладного речення.

нагору

НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ

Прості речення за наявністю головних і другорядних членів поділяються на повні і неповні. У повному реченні є всі потрібні для висловлення думки члени речення, в неповному пропущено один або кілька членів, головних чи другорядних, але їх можна легко відтворити:

  • із попередніх речень або його частин: Шабля ранить тіло, а слово — душу (Народна творчість). У другій частині складного речення міг би бути присудок ранить;
  • зі змісту самого неповного речення: Сиві мальви при дорогах на Волині (Л. Костенко).
    Тут відсутній присудок, наприклад, ростуть;
  • із ситуації мовлення (часто в діалогах):
    - Ти куди?
    - На заняття.

У першій репліці відсутній присудок (ідеш, поспішаєш), але суть запитання зрозуміла і без нього. Неповними можуть бути як двоскладні речення, так і односкладні.

Коли на місці пропущеного члена (здебільшого присудка) у вимові робиться пауза, то на письмі ставиться тире:
Дерево міцне корінням, людина друзями (Народна творчість).
Праворуч суцільний лан золото-червоної безвусої ярої пшениці (І. Вільде).

нагору

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ

Однорідні члени речення відповідають на одне і те ж питання, належать до одного й того ж слова в реченні й виконують однакову синтаксичну роль (однорідними бувають підмети, присудки чи другорядні члени речення):
Хрести, лелеки, мальви і жоржини були його єдині глядачі (Л. Костенко).

Однорідні члени рівноправні і незалежні один від одного. Вони поєднуються між собою:

  1. за допомогою сполучників сурядності (сполучниковий зв'язок):
    Страждання наше чисте і терпляче (Л, Костенко).
  2. за допомогою інтонації переліку (безсполучниковий зв'язок):
    В туман, лиман, у річку Конку впадали наші голоси (Л. Костенко).
    А це прийшло як спалах, як сваволя, бездозволу, без права, без причин! (Л. Костенко).
  3. за допомогою сполучників та інтонації (змішаний зв’язок):  У нашому саду була розкішна флора, жоржини и кропива, любисток і ревень (Л. Костенко).

Однорідні члени здебільшого виражаються однією і тією ж частиною мови, але нерідко однорідними можуть бути й різні частини мови: Наш керівник був дуже вимогливим і строгим, але поважав кожного підлеглого (Із газети).

Однорідні члени речення бувають непоширені і поширені (із залежними від них словами): І шум, і крик, і різні голоси, і глиб, лісів... (Л. Костенко).

У реченні можуть бути кілька рядів однорідних членів: Заплава річки Осколу заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою,  соковитою травою (Остап Вишня). Один ряд — (заплава заросла чим?) очеретами, кугою, верболозом, травою і другий ряд — (якою травою?) густою, зеленою, соковитою.

У реченнях з однорідними членами можуть вживатися узагальнюючі слова, які виконують ту ж саму синтаксичну роль, однак вони означають родові поняття, а однорідні члени — видові:
Під великою військовою корогвою виступало старшинство: полковники, осавули, писарі, курінні отамани (А. Дрофань). Рвала ти гірке та сиве зілля: ковилу, кермен, полин-траву  (М. Доленго).

Розділові знаки при узагальнюючих словах:

  • якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами, то після нього ставиться двокрапка:
    А місяць все такий же: і молодик, і повен, і серпик, і рогалик, і місяць, як діжа (Л. Костенко).
  • якщо узагальнююче слово стоїть після однорідних членів, то перед ним ставиться тире:
    Тепле літо, ясні зорі все тихесенько спли-ва (Грабовський).
  • якщо ж однорідні члени стоять у середині речення, то після узагальнюючого слова ставиться двокрапка, а після однорідних членів — тире.
    Все: тепле літо, ясні зорі тихесенько сплива.

нагору

ОДНОРІДНІ Й НЕОДНОРІДНІ ОЗНАЧЕННЯ

Однорідними означення бувають:

  • якщо вони стоять після означуваного слова: Так минали часи, незабутні, великі, гарячі(К. Герасименко).  Ліс обгортав їх, холодний, сумний та мов-чазний (Коцюбинський).
  • якщо вони характеризують предмет за однією і тією ж ознакою:
    Білі, червоні, жовтогарячі троянди розквітли дивовижними букетами;
  • якщо наступне означення конкретизує, підсилює попереднє:
    Вогненні, яскраві спалахи блискавки засліпили очі подорожнього;
  • якщо означення є художніми (епітетами): Очі дівчини випромінювали якесь дивне, чарівне і незбагненне  світло.

Однорідні означення вимовляються з перелічувальною інтонацією, а на письмі відділяються комами.

Неоднорідні означення характеризують предмет із різних сторін:
Після першого жаркого квітневого дня плину теплий тихий вечір (Васильченко).

Означення в цьому реченні вказують на: порядок відліку, температурну ознаку, місяць; температурну ознаку, стан природи.

Неоднорідні означення вимовляються без перелічувальної інтонації, на письмі комами не відділяються.

Розділові знаки при однорідних членах речення

Кома:

  1. Якщо вони з’єднані тільки інтонацією (без сполучників): О, О, О.
  2. Якщо вони з’єднані протиставними сполучниками а, але, та: О, але О.
  3. Якщо вони з’єднані повторюваними єднальними або протиставними сполучниками: і О, і О, і О; чи О, чи О.
  4. Якщо вони з’єднані парними сполучниками: не тільки О, а й О.

Двокрапка:

  1. Якщо перед однорідними членами речення є узагальнююче слово: (УЗ): О, О, О.

Тире:

  1. Якщо після однорідних членів є узагальнююче слово: О, О, О – (УЗ).

Двокрапка і тире:

  1. Якщо однорідні члени знаходяться всередині речення після узагальнюючого слова: (УЗ): О, О –.

нагору

Послідовність розбору речення з однорідними членами

  1. Навести аналізоване речення.
  2. Охарактеризувати речення за метою висловлювання, інтонацією, складом граматичної основи, граматичною повнотою, наявністю другорядних членів речення.
  3. Вказати однорідні члени речення та частини мови, якими вони виражені.
  4. Довести, що вони однорідні.
  5. З'ясувати, як пов'язані між собою однорідні члени речення (смислові відношення, вжиті сполучники).
  6. Пояснити особливості вимови та вживання розділових знаків між однорідними членами речення.

нагору

ЗВЕРТАННЯ

Звертання — слово (або сполучення слів), що називає особу чи предмет, до яких спрямоване мовлення. Звертання не є членом речення, синтаксично не зв'язане з іншими словами. Звертання виражається іменником (або іншою частиною мови у значенні іменника) у кличному відмінку:
Щасливі будьте, люди, на землі (Сосюра).
Повертайся, дорогий, дорідного дому.
Третій, починай пісню!
Ти, назви своє ім'я,

Звертання бувають непоширені, як у наведених прикладах, і поширені, якщо є залежні від звертання слова. В усному мовленні вони виділяються паузами, на письмі — комами або знаком оклику.
Шалені бурі, серцю ви миліші, аніж круте мовчання горлове (Стус).
Спи, моя дитино золота, Спи,  моя  тривого  кароока (Вінграновський).

Якщо перед звертанням стоять вигуки О, Ой, які виконують роль підсилювальної частки, то кома після них не ставиться:
Ой дівчино, шумить гай. Кого любиш, забувай (Народна творчість).
О юносте, пора твоя чудова, пора кохання та рожевих мрій (П. Тимочко).

Інші вигуки, що стоять перед звертанням, комами виділяються:
Гей, вітре, гей, вітре, ще грай нам... (Б.-І. Антонич);
Ану, кобзарю, вшквар їм щось таке... (Л. Забашта).

нагору

Послідовність розбору речення зі звертанням

  1. Прочитати аналізоване речення.
  2. Охарактеризувати його за метою висловлювання, інтонацією, структурою граматичної
    основи, граматичною повнотою, наявністю другорядних членів речення.
  3. Вказати в реченні звертання, спосіб його вираження.
  4. Вказати стилістичну роль звертання.
  5. Пояснити особливості інтонування речення.
  6. Пояснити вжиті розділові знаки.

нагору

ВСТАВНІ СЛОВА (СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ, РЕЧЕННЯ)

У складі простого речення можуть вживатися вставні слова (словосполучення, речення), які не відповідають на жодне питання, не є членами речення. На письмі вони виділяються комами, наприклад:
Він, кажуть, у руці згинав підкови... (Л. Забашта).
А може, застудився він в дорозі... (Л. Забашта).

Вставні слова (словосполучення, речення) виражають:

  1. - впевненість або невпевненість у повідомленні: напевно, дійсно, справді, авжеж, безперечно, без сумніву та ін.;
  2. почуття (емоційну оцінку): на щастя, на жаль, нівроку, нарешті і под.;
  3. ввічливість, заохочення, просьбу: пробачте, вибачте, будь ласка, дозвольте, вірте, знаєте, даруйте на слові тощо;
  4. вказівку на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, мовляв, на мою думку, по-моєму, пам'ятаю і т. д.;
  5. послідовність викладу думок: по-перше, доречі, з іншого боку, крім того, отже, зокрема, зрештою та ін.

нагору

Послідовність розбору речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями

  1. Навести аналізоване речення.
  2. Охарактеризувати його за метою висловлювання, інтонацією, структурою граматичної
    основи, за граматичною повнотою, наявністю другорядних членів.
  3. Вказати вставні слова (словосполучення, речення).
  4. З'ясувати, що виражають вставні слова (словосполучення, речення).
  5. Пояснити особливості інтонації.
  6. Обґрунтувати вживання розділових знаків.

нагору

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

Відокремлені члени речення виділяються за змістом та інтонацією. Вони виражають додаткове повідомлення або доповнюють основне твердження в реченні. Відокремлені члени набувають у реченні більшої самостійності, нових смислових відтінків.

Відокремленими бувають лише другорядні члени речення. У вимові виділяються логічним наголосом і невеликими паузами, а на письмі — комами, іноді — тире (переважно в кінці речень).

Загальними умовами відокремлення членів речення є:

  1. незвичайний порядок слів у реченні (наприклад, означення після пояснюваного ним слова);
  2. ступінь поширеності члена речення;
  3. граматична несполучуваність слів (наприклад, особового займенника і означення);
  4. наявність додаткового смислового навантаження (найчастіше — причини, уточнення).

нагору

ВІДОКРЕМЛЕНІ ОЗНАЧЕННЯ

Відокремлюватися можуть як непоширені, так і поширені означення.

Непоширені означення відокремлюються, якщо:

  • пояснюють член речення, виражений особовим займенником:
    Жовтий, гладкий, високий, він глузував із неї, помахуючи над її головою рудим чубом (Коцюбинський).
    А він, самотній, уночі ще довго в вогнище дивився (Малишко).
  • стоять після пояснюваного іменника, перед яким вже є означення:
    Досвітні вогні, переможні, урочі, прорізали темряви ночі (Леся Українка).

Якщо ж перед пояснюваним іменником означення немає, непоширені означення після нього можуть не відокремлюватися, незважаючи на незвичайний порядок слів:
Та до зірки лине й лине мрія тиха і легка (Симоненко).

Вирішальну роль у цьому випадку відіграє інтонація — наявність або відсутність паузи.

Найуживанішим видом відокремленого поширеного означення є дієприкметниковий зворот — дієприкметник із залежними від нього словами, наявність додаткових відтінків значення.

нагору

ВІДОКРЕМЛЕНІ ПРИКЛАДКИ

Відокремлюватися можуть як непоширені, так і поширені прикладки.

І поширені, і непоширені прикладки відокремлюються, якщо:

  • стосуються особового займенника:
    Нас, прозаїків, багато прийшло тоді в літературу ( Загреб ельний). Хоч би був знав краще її, Катрю (Головко).
    Йому, досвідченому юристові, добре відомі закони про працю (Із газети).
  • стоять після означуваного слова — власної назви:
    Олександр Степанович, філософ, звертається до перших витоків національної ідеї (О. Сліпушко).
    Про Довбуша,  прославленого  ватажка опришків, складено багато переказів і легенд (Із журналу).
  • приєднуються за допомогою слів або, тобто, а саме, особливо, навіть, наприклад, як-от, на ім'я, родом, за національністю та ін.:
    Полтавець родом, Симоненко закінчив свій короткий життєвий шлях у Черкасах (Гончар).
    У Сквирі лікар був, на прізвище Рутилов (Рильський).
    Родичами польового жайворонка є посмітюха, або чубатий жайворонок, і джурбай, або степовий жайворонок (Л. Смогоржевський).

Поширена прикладка, що стосується іменника-загальної назви, відокремлюється, якщо:

  • стоїть після пояснюваного слова:
    На призьбі сиділа його мати, вже немолода жінка (Панас Мирний).
  • має обставинний відтінок значення: Майстер різнобічного обдарування, художник займався і журнальною та книжковою ілюстрацією (Із журналу).

Порівняйте:
Художник займався ілюстрацією, оскільки був майстром всебічного обдарування.
Тонкий лірик, Пимоненко не цурається і драматичних сюжетів (Із журналу). Порівняйте:
Пимоненко, хоч був тонким ліриком, не цурався драматичних сюжетів.

Поширена і непоширена прикладка, що пояснює загальний іменник, виражена загальною або власною назвою, відокремлюється, якщо має уточнювальне значення:
Другий сусід мій, Григорій Шиян, вирішив не покидати своєї хати (Довженко). Перші вісники весни, лелеки, вже повернулися з теплих країв.
Вшанування спортсменів, учасників олімпійських ігор, відбудеться завтра.

Прикладка зі сполучником як відокремлюється, якщо має відтінок причини:
Шевченко, як виходець із середовища селян-кріпаків, завжди жив інтересами трудового народу.

Якщо ж вона вказує, в ролі кого чи чого виступає означуваний іменник, то відокремлення немає:
Про хист Довженка як письменника говорили тільки е роки Другої світової війни (Рильський).

Коли відокремленій прикладці надається особливий смисл, вживається тире:
З усіх два слова Мати і Вітчизна існують звіку тільки в однині (Б. Олійник).

Тире вживається й тоді, коли поширена прикладка міститься в кінці речення:
Часом зустрічає дітвора на подвір'ї дівчинку смагляву Ягорову Єльку (Гончар). Це дозволяє відрізнити пояснюваний іменник із поширеною прикладкою від однорідних членів речення.

Прикладки, відокремлені за допомогою тире, під час вимови виділяються довгою паузою.

нагору

ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ

Відокремлені обставини, зазвичай, пояснюють дієслово-присудок і можуть стояти в різних позиціях стосовно нього.

Відокремлюються:

  • поширені обставини, виражені дієприслівниковим зворотом, що стоять у будь-якій позиції щодо пояснюваного слова (дієслова-присудка):
    Жовте листя, тремтячи і коливаючись, тихо раз по раз сідало на землю, вкриваючи
    Її пишним золотим накриттям (Грінченко).
    Заплющивши очі, він піддався сумові, що колисав душу (Підмогильний);
  • поширені обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на, на випадок, залежно від, згідно з, відповідно до та ін.:
    Незважаючи на ранню пору, то в одному кінці, то в іншому зривалася пісня (Гончар).
    Усі мовні органи, залежно від їхньої участі у процесі мовлення, поділяють на активні і пасивні (Із підручника).
  • непоширені обставини, виражені одиничними дієприслівниками:
    Поспішаючи, кудись ховаються останні тужи, й гуки довгої літньої днини (Васильченко).

Не відокремлюються:

  • одиничні дієприслівники, що означають спосіб дії:
    Людина! Це ж яке слово! Його треба завжди говорити стоячи і кашкета скидати (М. Зарудний).
  • обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, що є фразеологізмами:
    Працювати не покладаючи рук. Сидіти склавши руки.
    Бігти не чуючи ніг.

нагору

ВІДОКРЕМЛЕНІ УТОЧНЮЮЧІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Уточнюючі члени речення, на відміну від відокремлених другорядних членів, вживаються не для підсилення їхньої смислової ролі, а для конкретизації змісту, вираженого іншими компонентами речення.

Уточнюючі члени речення можуть бути і поширеними, і непоширеними.

Уточнюючими найчастіше бувають обставини місця і часу. Стосуються вони таких же обставин, але більш широких за значенням, уточнюють їх, відповідаючи на питання де (звідки, куди) саме? коли саме?:
Отут, (де саме?) в низенькій цій хатині, моя любов жила колись (Малишко).
Це було літом, (коли саме?) у жнива (Коцюбинський).

Рідше уточнюючими членами речення бувають:

  • обставини способу дії:
    Жваво, (як саме?) з юнацькою енергією, заходився Семен ставити хатину (Коцюбинський).
  • означення:
    На тлі інших, (яких саме?) низеньких, будинок здається майже гігантом (Із газети).
  • додатки:
    Кільком учням, (кому саме?) переможцям районної спартакіади, вручено призи (Із газети).

Уточнюватися можуть і головні члени речення:

  • підмети.
    Два його сини, (хто саме?) Андрій і Віталій, також стали офіцерами (Із газети).
  • іменні частини присудка:
    "Я ж робітник, (хто саме?) червонодеревник", ніяковіючи сказав англієць (М. Олійник);
  • дієслівні присудки:
    Машини запрацювали, (що саме робили?) шуміли, скреготіли, грюкали, свистіли (Із газети).

Уточнюючі члени зв'язуються з іншими членами речення за допомогою інтонації (як у наведених прикладах), а також за допомогою приєднувальних слів особливо, за винятком, крім, головним чином, у тому числі тощо:
Голос його щирим відгуком забринів у селянських серцях, особливо в серцях молоді (Стельмах);
Хлопець успішно склав екзамени з усіх предметів, у тому числі з української мови (Г. Тютюнник).

нагору

Послідовність розбору простого речення з відокремленими членами

  1. Навести аналізоване речення.
  2. Охарактеризувати його за метою висловлювання та інтонацією.
  3. Довести, що речення просте (має одну граматичну основу).
  4. Охарактеризувати речення за структурою граматичної основи, за наявністю другорядних
    членів.
  5. Вказати і охарактеризувати відокремлені члени речення (вид, спосіб вираження, роль відокремлення).
  6. Пояснити інтонаційне оформлення відокремлених членів речення.
  7. Обґрунтувати вжиті розділові знаки.

нагору

ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА

Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін:
Хтось із дитям удвох. бродить різдвяним садком. Каже дитятко: "Я — Бог", трусить сніжком (І. Малкович).

Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно без допомоги сполучників.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всередині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.

Пряма мова завжди береться в лапки.

Вживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.

Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:
Він має повернутися. В хатину,
де на порозі сивий чоловік.
Той сивий старець прошепоче: "Сину..."
Старий і сивий, як двадцятий вік (В. Герасим'юк).

Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире:
"Не клопочися дарма, жінко", хитали сивими бородами діди.
"А знаєте, чому півники подружилися?" підійшов до дітей тато.
"Дідусю, струмок висихає!" схвильовано повідомили хлоп'ята (За В. Чухлібом).

Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:

  1. слова автора всередині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире:
    "У вигляді мови, сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар" (А. Бортняк).
  2. слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У такому разі перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире:
    "Так воно і є! мовив дідусь, заглянувши в криничку. Джерело замулилось". "Нічого, згодяться кошики, мовить Овдій. Руки в людини для того, щоб роботу ними робити".
    "Чому це ви радієте? запитує Тетянка. Сонця ж нема. Хмарно" (За В. Чухлібом).

Якщо слова автора, які містяться всередині прямої мови, вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись, то після них вживається двокрапка і тире:
"Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери" (За Скуратівським).

Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою е складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов:

  • якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, вживається сполучник що:
    Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка (Із журналу).
  • якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності, вживається сполучник ніби;
    Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (За Симоненком).
  • якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб:
    Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (За Коцюбинським).
  • якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, вживається сполучник чи:
    Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою (За Донченком).

Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні:
Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія (Іваничук).
Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша (Іваничук).

нагору

ДІАЛОГ

Діалог — це пряма мова, яка передає розмову двох або кількох осіб. Слова кожної особи, що бере участь у розмові, називаються репліками.

Репліку супроводжують слова автора, якщо бажано уточнити, кому вона належить.

Кожна репліка діалогу здебільшого починається з нового рядка, на початку якого ставиться тире. Репліки в лапки не беруться.

— Васильку! А ти ж знаєш, що я тебе на осінь записала в школу?
— Звичайно, знаю! відказав Василько і хотів бігти далі.
— Та почекай, зупинила його мама (За В. Тереном).

Коли кілька реплік діалогу записуються в рядок і не вказується, кому вони належать, то кожна репліка береться в лапки і відділяється одна від одної тире:
"А в тебе земля ще де є?" "Ні, нема". —"А хата є?"— "Є" (Панас Мирний).

Якщо перед першою реплікою ставиться тире, тоді парна репліка (відповідь) береться в лапки:
—  А в тебе земля ще де є? "Ні, нема." — А хата є? "Є".

нагору

ЗАМІНА ПРЯМОЇ МОВИ НЕПРЯМОЮ

Під час заміни прямої мови на непряму слова автора стають головним реченням, а пряма мова — підрядним.
Ніна Саєнко, згадуючи про батька, сказала: "Багато років я була його слухом і мовою".
Ніна Саєнко, згадуючи про батька, сказала, що багато років вона була його слухом і мовою.

Непряма мова ведеться не від імені того, хто її висловив, а від імені автора. Тому, замінюючи пряму мову непрямою, змінюють форми всіх особових та присвійних займенників відповідно до того, як їх має вживати автор, що передає чиюсь мову.

Іноді доводиться переміщувати деякі слова, замінювати іншими, часом пропускати. Якщо пряма мова є питальним реченням (пряме питання), то в непрямій мові буде непряме питання, тобто підрядне речення з питальними словами:
Мама запитала: "Сину, ти вже виконав своє завдання?"
Мама запитала сина, чи він викопав уже своє завдання.

Якщо присудок прямої мови виражено наказовою формою дієслова, то пряма мова замінюється підрядним реченням зі сполучником щоб або простим реченням із неозначеною формою дієслова.

Пряма мова:
Ану, Васильку, йди до дошки", сказав учитель.
Сестра просила брата: "Заграй на скрипці".

Непряма мова:
Учитель сказав, щоби Василько йшов до дошки.
Сестра просила брата заграти на скрипці.

Однак не всяку пряму мову можна замінити непрямою. Важко (або й неможливо) замінити пряму мову, насичену звертаннями, вигуками, вставними словами, словами і зворотами, характерними для усного мовлення. У такому випадку всі такі слова випускаються, а зміст прямої мови переказується приблизно:

Пряма мова:
"Ох, ох, ох! Бідна моя головонько!" голосила сусідка.
"Га, та як твоя Наталка, Ясенихо? — ще здалеку запитав голова. Одужала?"

Непряма мова:
Сусідка бідкалася й голосила. Голова ще здалеку запитав Ясениху, чи одужала Наталка.

нагору

ЦИТАТИ

Слова або цілі речення, які наводяться буквально з чийогось висловлювання, з якогось твору чи документа, називаються цитатою. Цитата на письмі, зазвичай, виділяється лапками.

Якщо цитата супроводжується словами автора, то використовуються ті ж розділові знаки, що й у прямій мові:
Видатний український живописець висловлювався так: "Малюнок кістяк живопису, на якому він тримається. Малюнок життя твору, колір його одяг" (Із журналу).

Якщо цитата виступає частиною речення, то вона починається з малої літери:
А. Монастирський підкреслював, що "реалізм — це не просто фотографія натури..., а серце художника".

Якщо цитата наводиться лише частково, то на місці пропущених слів ставиться три крапки.

нагору

Послідовність розбору конструкції з прямою мовою

  1. Навести аналізовану конструкцію.
  2. Вказати пряму мову і слова автора, інтонаційний та змістовий зв'язки між ними.
  3. Визначити місце прямої мови щодо слів автора.
  4. Пояснити розділові знаки.
  5. Проаналізувати окремо пряму мову і слова автора, вказуючи на особливості їхньої структури.

нагору

Обговорення (1)
091092 30 Вересня 2009, 19:42
smiley
Видалити Відміна
Забанити Відміна