Закрити
Лексика і фразеологія
05 Жовтня 2006, 00:00 , Переглядів: 44660
FacebookTwitterLivejournal
Лексика і фразеологія Фото: www.dailyclipart.net Лексика і фразеологія

Додаткові матеріали з предмету "Українська мова" для викладання в загальноосвітніх навальних закладах

Поділ лексики за походженням
Поділ лексики за сферою вживання
Застарілі слова і неологізми
Фразеологізми
Частини мови

ПОДІЛ ЛЕКСИКИ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ

За походженням слова поділяються на власне українські та запозичені з інших мов.

Власне українські слова: вогнище, чемний, нищити, впродовж, проте.
Запозичені слова: комп'ютер, ейфорія, анонс.

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, театр, музей), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської (баскетбол, дизайн), французької (кашне, пюре, пальто), італійської (соло, тріо, акорд) та інших.

Запозичення з інших мов відбулося в різний час. Багато запозичених слів стали настільки звичайними для нас, що вже не відчувається їх чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне).

Деякі запозичені слова вживаються як синоніми власне українських слів (лінгвістика мовознавство, мемуари — спогади, емоції — почуття) і можуть відрізнятися від них сферою застосування в певних формах і стилях мовлення (наприклад, на відміну від слова спогади, що можуть бути оформлені письмово і усно, навіть тільки у мисленні людини, мемуари означають письмовий запис пережитого).

Запозиченими словами не слід зловживати. Як правило, вони доречні тоді, коли у мові немає власне українського слова з потрібним відтінком лексичного значення або стилістичного забарвлення.

Змішування слів різних мов (найчастіше — української та російської) призводить до такого вияву мовного безкультур'я, яким є т. зв. суржик. Характерні приклади невмотивованого вживання російських слів: шкаф, воротнік, ботінки, стірати, уливатись, проізводство, обично.

нагору

ПОДІЛ ЛЕКСИКИ ЗА СФЕРОЮ ВЖИВАННЯ

Слова характеризуються також сферою їх уживання. Слова, що їх розуміють і вживають усі носії української мови незалежно від місця проживання і роду занять, називаються загальновживаними (рука, книга, великий, чотири, читати, близько). Саме наявність загальновживаних слів забезпечує існування мови будь-якого народу як єдиної цілості.

У лексиці української мови є і слова обмеженого вживання. Одні з них використовують
ся лише у певній місцевості. Це — діалектні
слова, або діалектизми. Наприклад:

у літературній мові у діалектах
відро путня
гарний файний
пильнувати пазити
торік тогід
худоба маржина
хлопець легінь

Діалектні слова можуть (здебільшого через художні твори) увійти до літературної мови (наприклад, трепета — осика).

Є слова, що вживаються лише людьми певних професій або ж позначають особливості їх діяльності. Це — професійні слова, або професіоналізми.

Приклади слів, якими користуються:
музиканти — квартет, ноти, віолончель, фортепіано;
художники — палітра, гравюра, акварель, колорит;
медики — ін'єкція, реанімація, бинт, процедура, скальпель;
вчителі — означення;опитування, оцінка, диктант,
механізатори — карбюратор, капот, ресора, вантажівка, бульдозер.

Серед професійних слів виділяються слова-терміни, якими позначаються наукові поняття. Вживаються вони в текстах наукового стилю. Зокрема, мовознавчі терміни — суфікс, числівник, підмет, наголос; літературознавчі — сюжет, роман, ямб, зав'язка; математичні — дільник, дріб, знаменник, множення, катет тощо. Серед термінів дуже багато запозичених слів.

У тлумачних словниках діалектні слова супроводжуються поміткою діал,, професійні -поміткою спец, або ж скороченою назвою галузі науки — хім., біол., техн. тощо.

Є й окремі словники місцевих говірок, (напр., буковинських, поліських) та слів певної сфери діяльності (будівельна, снортивна, виноградарська лексика).

нагору

ЗАСТАРІЛІ СЛОВА І НЕОЛОГІЗМИ

Узв’язку з розвитком суспільства змінюється і словниковий склад мови. Слова, що позначають предмети і явища, не характерні для нашого сьогодення, поступово виходять з ужитку. Це — застарілі слова (дітинець, кольчуга, смерд, редут, кріпацтво, ціп). Деякі застарілі слова виходять з ужитку, хоч названі ними предмети і явища залишаються, їх заміняють іншими словами: дружина — загін, самохід — автомобіль, піїт поет, приросток префікс.

Застарілі слова знаходять застосування в наукових працях з історії та в художніх текстах, в яких йдеться про події минулого.

Із появою нових предметів і явищ виникають у мові і нові слова — неологізми. Такими, наприклад, є дизайн, лазер, трилер, принтер, менеджер, офіс, НЛО, аномаль. Багато неологізмів згодом стають загальновживаними. Так, ще недавно неологізмами були слова радіо чи телевізор, які вже увійшли до щоденного вжитку. Незабаром, очевидно, такими стануть слова комп'ютер, дискета, ксерокс.

нагору

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ

Фразеологізмами називають стійкі сполучення слів: вилами по воді писано, пустити за вітром, дати перцю, товкти воду в ступі, не всі вдома, як з відра, хліб і сіль, вавилонське стовпотворіння, хоч в око стріль, велике цабе.

Слова, що входять до фразеологізмів, не мають власного лексичного значення. Коли чуємо чи говоримо бити байдики, не маємо на увазі ні дії биття, ні якихось байдиків. Фразеологізм сприймається як єдине ціле: значення близьке до дієслова ледарювати. Інші фразеологізми наближаються значенням до іменника (грім серед ясного неба несподіванка, крокодилячі сльози нещирість), прикметника (кров з молоком здоровий, у т,ім'я битий недоумкуватий), прислівника (не за горами близько, п'яте через десяте .поверхово, неточно). Тому фразеологізми завжди виступають одним членом речення, незалежно від кількості слів, що входять до їх складу: Ви (що робили?) за маминою спиною сиділи. День (що робив?) здобував (що?) небозвізд (як?) п'ядь за п'яддю.

Значення і походження фразеологізмів пояснюються у фразеологічних словниках, а найбільш уживані наведено і в тлумачних словниках.

Фразеологізми визначають образність та емоційність висловлювань, найчастіше використовуються в розмовному мовленні, а також у художніх творах з метою увиразнення.

Фразеологізми виникають на основі узагальнення життєвого досвіду людей. Багато з них пов'язані з певними професіями (між молотом і кувадлом, два чоботи пара, тріщати по всіх швах, чекати з моря погоди, знімати стружку), з народними обрядами (стати на рушник). Спочатку це були звичайні словосполучення, які згодом набули узагальненого значення, стали вживатися в інших мовленнєвих ситуаціях.

Є фразеологізми і літературного походження: за Адама і Єви; нести хрест (з Біблії); між Сціллою і Харібдою; в обіймах Морфея (з античної літератури); славних прадідів великих правнуки погані', за иі-мат гнилої ковбаси (із тв. Шевченка).

Різновидами фразеологізмів є прислів'я: Скупий двічі платить; Куй залізо, поки гаряче; приказки: піти світ за очі, шукати голку в копиці сіна, багатому і чорт дитину колише; афоризми {крилаті слова): Що сльози там, де навіть крові мало? (Леся Українка); Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко.)

нагору

ЧАСТИНИ МОВИ

Відомості про частини мови

Усі наявні в мові слова за певними ознаками об'єднуються у групи, які називаються частинами мови.

Частини мови вивчає розділ мовознавства, що називається морфологією (від грец. morpheформа і logosвчення).

При віднесенні слова до певної частини мови враховують його лексичне значення, морфологічні ознаки (граматичні значення) і синтаксичну роль.

У морфології розглядаються також форми слів, які мають здатність змінюватися.

В українській мові є 10 частин мови. Серед них 6 самостійних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник), З службові (прийменник, сполучник і частка) та вигук. Дієслово має дві особливі форми — дієприкметник та дієприслівник. Самостійні частини мови мають лексичне значення і виступають членами речення, а службові — ні. Вигук не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови.

Слова, що належать до самостійних частин мови, крім прислівника та дієприслівника, змінюються. Службові частини мови та вигук не змінюються.

Самостійні частини мови

Частина мови Що означає На які питання відповідає Як змінюється Яким членом речення буває
Іменник предмет хто? що? кого? чого? тощо за числами і відмінками підметом, додатком, рідше присудком і обставиною
Прикметник ознаку предмета який? яка? яке? які? тощо за родами, числами і відмінками означенням, присудком
Числівник число, кількість, порядок предметів при лічбі скільки? скількох? котрий? котрої? тощо за родами, числами і відмінками підметом, додатком, присудком, означенням
Займенник вказує на предмет, ознаку, кількість на ті, що й іменник, прикметник, числівник за відмінками - всі, частина - за особами або родами підметом, додатком, означенням, рідше присудком і обставиною
Дієслово дію або стан що робити?, що роблять? тощо за часами, числами, особами або родами присудком, в неозначеній формі - будь-яким членом речення (рідко)
Дієприкметник ознаку за дією який? тощо за родами, числами і відмінками означенням, присудком
Дієприслівник додаткову дію що роблячи? що зробивши? обставиною
Прислівник ознаку дії, ознаку ознаки як? де? куди? звідки? коли? чому? для чого? обставино, рідше присудком

Службові частини мови і вигук

Назва частини мови Яку роль виконує Чим буває у реченні
Прийменник виражає залежність одних слів від інших входить до складу члена речення (разом із самостійною частиною)
Сполучник служить для зв'язку слів у реченні з'єднує однорідні члени речення, частини складного речення, складові частини тексту
Частка надає додаткових відтінків словам або реченню в цілому оформляє інтонаційні типи речень
Вигук виражає почуття, волевиявлення іноді виступає підметом, присудком

нагору

Видалити Відміна
Забанити Відміна