Закрити
Білий лелека в Україні
04 Жовтня 2006, 00:00 , Переглядів: 22959
FacebookTwitterLivejournal
Білий лелека в Україні Фото: http://tolweb.org Білий лелека в Україні

Під час війни в Лівані бійці озброєних формувань стріляли у пролітаючих великими зграями птахів просто так, для тренування влучності...

  1. Стан європейської популяції
  2. Річний життєвий цикл
  3. Особливості харчування
  4. Як побудувати штучну гніздівлю
  5. Лелеча галерея

Стан європейської популяції

Білий лелека – такий звичний і здавалося б добре відомий птах, але загадок він завдає немало. Одна з них - значні зміни чисельності і неухильне розселення цього птаха на схід, яке не припиняється вже сотні років. Зараз якось не дуже віриться в те, що зовсім недавно за історичними мірками білих лелек у східній частині України не було зовсім.

У першій половині XX століття почалося досить швидке скорочення чисельності лелек. До кінця 40-х років у Середній Європі цих птахів стало майже вдвічі менше. У 1934 році за ініціативою німецької орнітологічної станції Росітен був проведений І Міжнародний облік білих лелек. Потім вони стали організовуватися регулярно – у 1958, 1974,1984,1994-1995 роках. На протязі кількох десятиліть ці обліки показували неухильне скорочення чисельності чорногузів у Західній Європі.

Якщо у 1907 році у Німеччині нараховувалося 7-8 тисяч гніздових пар, то до 1984 року кількість їх зменшилася до 649 у Західній Німеччині і 2724 у НДР. У багатьох місцях взагалі залишилися лічені гнізда. Так, на території федеральної землі Гессен у 1984 році їх було всього 5. У Голландії чисельність лелек упала з 310 пар у 1939 році до 34 у 1984. Вони залишилися лише в трьох з одинадцяти провінцій. У Данії ще в середині минулого століття гніздилося близько 10 000 пар, але незабаром чисельність стала швидко скорочуватися. У 1934 році було 859 гнізд, а в 1985 - вже всього 14. У Португалії чисельність упала з 7 тисяч пар у кінці 1950-х років до 1500 у 1987році. В Ельзасі (Франція) раніше у кожному другому селі були заїжджі двори під назвою "У лелеки". Тепер же у більшості з них про цих птахів нагадують лише старі вивіски. У Швейцарії у 1949 році опустіло останнє гніздо. Зовсім перестав лелека гніздитися в Південній Швеції. У Бельгії в одній з провінцій на 1974 рік залишалося єдине природне гніздо у заплаві невеликої річечки. Натовпи моторизованих туристів цілими сім'ями приїжджали подивитися на нього мов на найдорожчу реліквію. Однак незабаром їздити стало вже нікуди... В Італії білий лелека був звичайним птахом ще в античні часи, але чисельність його стала скорочуватися і у XVII столітті він зник зовсім.

Причини скорочення чисельності білого лелеки в основному зводяться до впливу людської діяльності. Серед тварин ворогів у цього птаха дуже мало. Буває іноді, що яйця чи пташенята стають жертвами хижих звірів або птахів, гинуть від різних паразитів чи хвороб. Великі пернаті та чотириногі хижаки можуть нападати і на дорослих лелек. Деяку шкоду приносить порушення нормального гніздового життя чужими чорногузами. Внаслідок бійок господарів гнізда з "зайдами" яйця або малі пташенята можуть викидатися з нього. На успіх гніздування впливають і погодні умови. Роки з помірно вологим і теплим літом оптимальні для виведення пташенят. У випадку посухи чи затяжних дощів середня кількість пташенят, що вилетіли з гнізда на даній території, зменшується в 1,5-4 рази. У найбільш несприятливі роки більшість лелечих сімей у деяких місцевостях можуть взагалі не вивести потомства.

Однак на протязі тисячоліть лелеки гинули від ворогів і хвороб, на протязі тисячоліть більш-менш регулярно повторювалось холодне чи посушливе літо, але птахів від цього не ставало менше. Фатальну роль у долі давнього супутника людини відіграв технічний прогрес. Осушення і розорювання боліт, заплавних луків, затоплення долин річок, катастрофічне зниження чисельності земноводних у багатьох країнах Західної Європи позбавили лелек їх звичної їжі. Бездумне використання пестицидів у сільському господарстві, хімічна боротьба з гризунами приводить якщо не до прямої загибелі птахів, то до серйозних порушень здоров'я. Багато лелек, особливо молодих, що недавно залишили гніздо, розбиваються об дроти ліній електромережі і гинуть на їх опорах від замикання. Вносять свій фатальний вклад і великі труби, куди лелеки можуть падати, коли сідають на край перепочити. У Німеччині, розбираючи стару піч для випалювання цегли, якось знайшли в трубі рештки майже 50 лелек!

Нині людина прямо чи посередньо є винуватцем смерті 4 з 5 загиблих дорослих лелек. Проводився спеціальний аналіз причин загибелі цих птахів в Україні у 1980-х роках. Виявилося, що з випадків з відомою причиною загибелі 64 % серед дорослих лелек загинули на електролініях, близько 12 % – вбиті людьми. Як не дивно, де в кого піднімається рука і на них.

Велику тривогу вчених викликає висока смертність чорногузів на прольоті і в місцях зимівлі. У багатьох країнах Африки білий лелека є традиційно мисливським птахом. М'ясо споживається в їжу, кістки ніг йдуть на трубки, пір'я використовують для прикрас, навіть із дзьоба роблять чаклунські засоби. За даними повернення кілець, у Північній і Західній Африці близько 80 % випадків загибелі лелек припадає на відстріл. Всього, за підрахунками німецького орнітолога X. Шульца, на східному пролітному шляху щороку відстрілюється 5-10 тисяч лелек, з них 4-6 тисяч у Лівані. У Західній Африці більше всього їх убивають в Малі. Тут у дельті Нігеру знаходиться одне з найважливіших місць зимівлі західноєвропейських білих лелек. X. Шульц писав, що в деяких африканських хижах знаходив цілі гірлянди кілець, знятих з убитих лелек. Підстрелити птаха з кільцем вважається такою ж удачею, як у нас знайти підкову. У Нігері на місцевому базарі можна побачити засушені лелечі голови. Вони слугують свого роду амулетом і чаклунським засобом. Окрім полювання з вогнепальною зброєю, використовуються і давні примітивні способи – лук, бумеранг і т. п. Деякі племена проводять відлов, використовуючи прив'язаних манних лелек. Навіть у наші дні зрідка приходять повідомлення про знахідки в Європі лелек з африканськими стрілами в тілі.

Ще більшу шкоду, ніж полювання, приносить руйнування середовища проживання лелек. Кожну осінь близько півмільйона чорногузів пролітають на південь через Близький Схід. Тут проходить найбільший їх пролітний шлях на південноафриканські зимівлі. На початку жовтня на Синайському півострові у деяких місцях за дві години можна нарахувати до 30 тисяч птахів! Зараз пролітаючі через Синай лелеки знаходяться в небезпеці. У пустелі не так і багато зручних для перепочинку та годівлі місць. Та завдяки людській діяльності більшість з них вже не можуть прихистити виснажених тривалим польотом птахів. Під час перельоту орнітологи кожен ранок підбирають мертвих і вкрай ослаблих лелек. Для допомоги пернатим мандрівникам був навіть збудований спеціальний загін, де лелеки можуть погодуватися і набратися сил, щоб знову вирушити в дорогу.

З давніх часів білий лелека почав селитися поряд з людиною. Він швидко освоїв солом'яні та очеретяні дахи сільських хат. Ця прихильність до м'яких дахів пояснюється досить просто: птахи втикали в солому кілька великих опорних гілок, які несли на собі весь тягар гнізда. Зараз же на залізному чи шиферному даху гніздо збудувати важко. Та й окремо стоячих дерев із всохлими або зламаними верхівками залишається все менше. Зі зміною характеру забудови сіл, лелеки були змушені шукати нові місця для гнізд. Деякі з цих "знахідок" не зовсім вдалі з точки зору людини. З'явилися гнізда на пам'ятниках, трубах дрібних сільських підприємств, на стовпах ліній електромережі. Останній варіант використовується лелеками все більше. І причини цього – з одного боку все зростаюча мережа електроліній, з іншого – ускладнення конструкції опор, а це вельми зручно для побудови гнізда. Саме по собі гніздо лелеки на стовпі, як правило, не приносить шкоди, але через необачність птахи можуть викликати короткі замикання, зачіпаючи дроти. При цьому гинуть самі і викликають порушення роботи енергомережі. Відомі випадки також загорання гнізд на електричних стовпах.

Нерідко лелеки розділяють радості і незгоди людей. Під час воєн вони також змушені були кидати свої домівки. У 1914-1915 і 1941-1942 роках відмічалися нальоти лелек у місцях, що знаходилися за межами основної області гніздування. Як вважають учені, пов'язано це з бойовими діями, які велись тоді в Україні, Білорусі і Прибалтиці. Багато лелек гинуло під час громадянської війни в Лівані – більше, ніж у будь-якій іншій країні світу. Для полювання використовувались навіть кулемети. А бійці озброєних формувань стріляли у пролітаючих великими зграями птахів і просто так, для тренування влучності. У деяких країнах Африки також досі не вдається взяти під охорону місця зимівлі лелек через складну політичну ситуацію в них.

Треба сказати, що й у європейських народів ці птахи далеко не завжди були під охороною. Як вважають орнітологи, однією з головних причин повного зникнення білого лелеки в Італії у XVII столітті було інтенсивне полювання на нього. У 1905 році мисливське об'єднання в одному з міст Австро-Угорщини ухвалило рішення про організацію відстрілу білих лелек, які "дуже шкодять дрібним мисливським тваринам". Місцеві селяни спочатку стали протестувати проти цього, але серед них провели "роз'яснювальну роботу" – мовляв чорногузи можуть шкодити і на обійсті. Висувалися подібні абсурдні звинувачення і проти чорного лелеки. Та більше всього йому діставалося за те, що цей птах живиться в основному дрібною рибою. Однією з головних причин швидкого скорочення чисельності чорного лелеки в Європі у другій половині минулого століття - на початку нинішнього було пряме переслідування людиною. У Німеччині навіть виплачувалася премії за відстріл цих птахів. У Гессені остання пара гніздилася в 1909 році, обидва птахи були знищені прямо біля гнізда. Не краще було і в нас. За даними Ю.В. Костіна, одне з останніх гнізд чорного лелеки в Криму, виявлене у 1917 році у верхів'ях річки Сухої Альми, було зруйноване, а дорослі і молоді птахи вбиті. Ще в 1963 році М.І.Черкащенко писав, що місцеве населення у долині верхнього Дністра помилково вважає чорних лелек шкідниками рибного господарства і знищує їх, плутаючи з чаплями.

Здавалося б там, де білий лелека користується любов'ю і пошаною людей, він повинен благоденствувати. Але часи, коли цього птаха обожнювали, давно минули. З розвитком технічного прогресу люди все більше відриваються від природи. Перетворюючи її в залізобетонне "навколишнє середовище", забувають старі звичаї, традиції, вірування. На перший план вийшло суто споживацьке відношення до живих істот. Якщо раніше гніздо лелеки на даху вважалося великим благом, селянин мав за честь прилаштувати йому дерев'яне колесо на стрісі, то тепер все це стало зайвими клопотами. Мало того, що лелек майже перестали спеціально приваблювати, їх почали гнати подалі від людського житла. Так, ще наприкінці 1920-х років, як розповідають очевидці, перекриваючи сараї та клуні в колгоспах, без жалю скидали лелечі гнізда. Чи то чиясь хвороблива уява пов'язала їх з солом'яними стріхами, а значить з бідністю, чи милосердя до птахів також порахували за пережиток минулого – невідомо.

Результати останнього V Міжнародного обліку чисельності білого лелеки, який проходив у 1994-1995 роках, виявилися більш втішними, ніж попередніх. Підсумки його були підведені на міжнародному симпозіумі, що проходив наприкінці вересня 1996 року у німецькому місті Гамбурзі. Всього в 19 країнах було обліковано близько 160 тисяч гніздових пар. Порівняно з IV обліком у 1984 році чисельність виросла на 21 %. Найбільш істотно вона зросла у західної популяції – на 34%. В Іспанії, наприклад, чисельність виросла в півтора рази.

Причини досить швидкого росту чисельності білого лелеки, що розпочався в різних країнах наприкінці 1980-х - у першій половині 1990-х років, поки що до кінця не зрозумілі. Для західної популяції найбільш істотним фактором вважається значне покращення умов зимівлі. У середині 1980-х років закінчився тривалий період посухи в районі Сахелю в Африці. Чим більше там опадів, тим краше живляться зимуючі лелеки. Зрозуміло, що смертність при цьому зменшується. Спеціальні дослідження показали також, що від умов зимівлі значною мірою залежить і успішність розмноження лелек наступного літа. Важко поки що сказати також, наскільки стійким та довготривалим буде цей ріст чисельності. Не варто впадати в надмірний оптимізм, хоча й причин для розпачу на щастя поменшало.

З часу V Міжнародного обліку білого лелеки чисельність його в Україні зростала, збільшившись більш як у півтора рази. Проте в останні роки цей ріст сповільнився, спостерігається тенденція до стабілізації популяції. Тепер важливо вияснити чисельність більш точно, а також зібрати іншу важливу для науковців інформацію. Для цього й проводяться регулярні міжнародні обліки.

нагору

Річний життєвий цикл

нагору

Особливості харчування

Коли заходить мова про те, чим живиться білий лелека, усі чомусь згадують у першу чергу жаб, хоча далеко не вони становлять основу його раціону. Цей птах неперебірливий до їжі, він ловить усіляких дрібних тварин, що трапляються під ногами, - від червів до дрібних гризунів. Аби тільки можна було проковтнути. Та насамперед харчується бузько різноманітними комахами, у сухих місцевостях вони можуть складати до 99 відсотків здобичі.

Ось як описує полювання білого лелеки М.О. Мензбір: "Як би не був він голодний, у рухах його ніколи не спостерігається метушливості; він походжає по болоту, ніби гуляючи, і зовсім мимоходом хапає все їстівне, що тільки трапиться йому на шляху. Якщо парочка лелек полює разом, то при якомусь особливо спритному ударі дзьобом, один вітає або схвалює іншого, клацаючи дзьобом".

Свою здобич лелеки ковтають цілком. Всіляку дрібноту проковтують одразу, а великих комах та гризунів спершу убивають ударами дзьоба. Іноді можна побачити, як бузько, перед тим як з’їсти, деякий час "жує" дзьобом спійману мишу, ніби пробуючи на смак. Може він і погратися то відпускаючи, то знову хапаючи її, неначе кошеня. Велику і суху здобич, при наявності поблизу води, чорногуз спочатку деякий час прополіскує в ній, поки вона не стане такою, що її можна легко проковтнути. Так же спершу відмиває і забруднених спійманих жаб та рибу.

Шукають здобич птахи на землі чи на мілководді. Забридати далеко у воду не люблять - рідко коли побачиш лелеку на глибині понад 20-30 сантиметрів. Техніка полювання може бути різноманітною. Найчастіше чорногузи активно розшукують здобич. Всім знайома картина: бузько, що чинно походжає в траві. При цьому він може робити то раптові кидки, то завмирати на місці, а іноді навіть б’є крилами. Нерідко птахи супроводжують череди корів, табуни коней, працюючі трактори чи комбайни. Вони злякують різних дрібних тварин, які й стають здобиччю лелеки. Улюблене місце годівлі лелек - свіжий покіс. Можна побачити цих птахів навіть біля смуги вогню у траві. У нас це буває нечасто, а ось в Африці лелеки полюбляють збиратися там, де місцеві жителі випалюють савану в сухий сезон. Досить їм побачити дим, як птахи звідусіль починають злітатися на згарище, концентруючись позаду стіни вогню. Вони крокують по ще димлячих згорілих стеблах і виловлюють комах. Іноді на таких пожежах збираються сотні птахів. Залітають бузьки і на свіжозорані поля, збираючи червів і личинок комах. Інший варіант полювання - підстерігання здобичі, що характерно для чапель. Лелека здатен вартувати біля мишачої нірки, чекаючи, коли хтось з її мешканців висуне свого носа. Як правило, тривалість такого вичікування не перевищує кількох хвилин, але одного разу спостерігали за птахом, який "стеріг" мишачу нірку на протязі 20 хвилин. У каламутних мілководних водоймах бузько нерідко полює "навпомацки": водить по воді дзьобом, швидко закриваючи й відкриваючи його, доки не натрапить на пуголовка чи щось інше. Дощових червів він збирає, зондуючи дзьобом м’який грунт. Може лелека ловити також пролітаючу здобич, наприклад, бабок чи інших комах. Іноді навіть збиває їх крилами. При утриманні в неволі він досить швидко навчається хапати дзьобом кинуту йому їжу, як це роблять собаки.

Серед комах у раціоні чорногуза зустрічаються такі небезпечні шкідники, як жук-кузька, клоп-черепашка, різні хрущі, буряковий довгоносик. Та найбільше полюбляє він так званих прямокрилих. До них відносяться коники, цвіркуни, вовчки і горезвісна сарана. На місцях зимівлі в Африці лелеки поїдають так багато сарани, що у мовах цілого ряду африканських племен білого лелеку так і називають "пожирач сарани", або "сарановий птах". Слава знищувача цього небезпечного шкідника настільки закріпилася за ним, що на африкаанс (мова білого населення Південно-Африканської Республіки) навіть одна з офіційних наукових назв білого лелеки - "великий сарановий птах". Втім, вона виправдовується якоюсь мірою і для України. У минулому було немало спустошливих "набігів" сарани на південні губернії. Навіть зараз, незважаючи на величезний арсенал хімічних засобів боротьби і застосування авіації, вона за лічені дні може перетворити квітучі землі у безплідну пустелю. Можна собі уявити, яким лихом була сарана для селян раніше.

Ось яку історію розповів відомий російський зоолог К.Ф. Кесслер. У 1848 році восени великі полчища сарани з’явилися в околицях містечка Кам’янка Чигиринського повіту і відклали яйця. У травні наступного року з них почали вилуплятися цілі хмари комах. Люди кинули всі сили на боротьбу з сараною. І тут наспіла неждана допомога - з’явилися лелеки. Кожен день великі зграї їх оточували поле з сараною густим ланцюгом і поїдали її. Закінчилося все тим, що до кінця липня від тієї нічого не залишилося.

У 1907 році був великий наліт сарани на Гортобадь в Угорщині. Лелек тут гніздилося мало, але вони швидко позлітались з усіх кінців у великій кількості. За свідченням орнітолога Я. Шенка, в органах травлення одного здобутого птаха знайшли близько 1000 екземплярів сарани. Шлунок і стравохід його були набиті до самої глотки! Птах може й ще б з’їв, просто вже не було куди. В одній з лелечих погадок виявилося близько 1600 щелеп цих комах. Я. Шенк підрахував, що зграя з 100 чорногузів здатна знищити за день 100 тисяч цих небезпечних шкідників.

Не дає спуску лелека й іншому "улюбленцю" селян - вовчку або капустянці. Той, хто має город, може немало про неї розповісти. Як показали дослідження у різних країнах Європи, від Іспанії до колишнього СРСР, у живленні чорногуза вовчки становлять влітку від 5-10 % до третини. Орнітолог О.П. Кропивний вивчав живлення білого лелеки у Біловезькій пущі. Виявилося, що в їжі, яку приносили дорослі птахи лелечатам, вовчки становили близько 8 % по кількості і майже 14 % за вагою. В одній принесеній до гнізда порції було аж 113 капустянок! У Мазурському Поозер’ї (Польща) 31 % погадок білого лелеки містили рештки личинок жуків-коваликів (дротяників), 14 % - довгоносиків, 16 % - вовчків.

На місцях зимівлі в Африці лелеки можуть утворювати значні скупчення там, де багато їжі. Вони часто годуються на полях люцерни та пасовищах. У січні 1987 року в Танзанії німецький орнітолог Х. Шульц на ділянці в 25 квадратних кілометрів нарахував близько 100 тисяч білих лелек. Це майже чверть усієї східної популяції, яка зимує у Південній і Східній Африці. Пояснюється це тим, що в Танзанії розвелося якраз безліч гусені одного з місцевих метеликів. У Південній Африці чорногузи того сезону майже не з’являлися взагалі.

У роки зі спалахами чисельності мишовидних гризунів, їх поїдають у великій кількості не тільки білі, а навіть чорні лелеки, що живляться в основному дрібною рибою й іншими водяними тваринами. Так, за даними Ф.Й. Страутмана, у 1946 році в Іршавському районі Закарпатської області під час сплеску чисельності мишовидних гризунів у шлунках здобутих чорних лелек знаходили по кілька екземплярів мишей і полівок.

Ефективність полювання бузьків буває досить непоганою. За підрахунками, зробленими в Польщі, один птах спіймав протягом години 44 мишей, 2 молодих хом’яків і одну жабу; інший ловив по 25-30 цвіркунів за хвилину! Проведені науковцями безперервні спостереження за одним чорногузом показали, що він зловив на протязі 10,5 годин принаймні 1037 різних тварин, в середньому по 1,6 за хвилину. Мисливські успіхи птахів залежать від умов місцевості і виду здобичі, але в середньому результативними бувають близько половини нападів.

Денна потреба дорослого лелеки - близько 700 грамів їжі. Влітку ж, щоб прогодуватися самим і виростити вічно голодну юрбу пташенят, птахам доводиться займатися пошуками здобичі мало не весь світловий день. За підрахунками польських орнітологів, лелеча сім’я середньої величини - пара дорослих птахів і 2-3 малят - за період вигодовування пташенят споживає близько 2,5 центнерів їжі. Щоб виростити потомство, лелеки повинні здобувати щодня приблизно півтора кілограми дощових червів, кілограм жаб, або 700 грамів дрібних гризунів.

Мабуть не даремно виникло у народі повір’я, що село, в якому гніздиться багато лелек, може особливо не турбуватися за гарний врожай. Як вважають науковці, саме знищення сарани та багатьох інших небезпечних шкідників було однією з причин, чому в далекому минулому чорногуза поважали як священного птаха.

нагору

Як побудувати штучну гніздівлю

Допомогти вирішити багато проблем може побудова штучних гніздівель. Окрім того, що це зменшує гостроту "житлової кризи" для чорногузів, штучні гніздівлі відносяться до так званих екологічних систем управління поведінкою птахів. З їх допомогою можна приваблювати пернатих у місця, багаті їжею, або такі, що знаходяться під надійною охороною, де гнізда будуть у більшій безпеці. Можна і навпаки відволікати птахів від гніздування у небажаних для людини місцях, наприклад, на стовпах електроліній чи пам'ятниках.

Для того щоб лелеки заселили гніздівлю, поблизу повинні бути якісь кормові угіддя – луки, болота, пасовища, сінокоси. Краще гніздівлі влаштовувати за кілька десятків чи сотень метрів від них, хоча вони можуть бути і за 1-2 кілометри. Навесні чорногузи повертаються у місця, де вони народилися чи гніздилися в попередні роки. Через те, що поблизу від гніздівлі є зайняті лелечі гнізда, ймовірність її заселення буде значно більшою. Але якщо збудувати гніздівлю зовсім близько до гнізда іншої пари, вона скоріше всього залишиться порожньою. Господарі будуть проганяти зі своєї території "чужинців". Як показав спе-ціальний аналіз, штучні гніздівлі, розміщені ближче 100 метрів від житлових гнізд лелек, заселяються майже втричі рідше, ніж ті, що не мають такого близького сусідства. Так що краще робити гніздівлі принаймні метрів за 200-300 від інших гнізд. Втім, якщо гнізда розташовані близько одне від одного, це ще не значить, що вони обов'язково залишаться порожніми. Просто ймовірність заселення і успішного виведення пташенят (можуть виникати бійки і на гнізді) буде меншою. Бувають взагалі і колоніальні поселення бузьків – по кілька гнізд на одному дереві або даху.

При побудові гніздівлі треба дивитися, щоб підльоту до неї не заважали дроти, антени, будівлі, крони дерев. Оптимальна висота розміщення – 4-10 метрів. Треба враховувати при цьому, що з одного боку вона повинна підніматися над лініями електропередачі, найближчими будівлями, з іншого – що до неї можливо доведеться добиратися для огляду та ремонту.

Штучна гніздівля повинна мати міцну опору і бути надійно закріпленою, щоб її не скинув сильний вітер чи снігопад. Вага молодого лелеки досягає перед вильотом 3-4 кілограмів, отже опора повинна витримувати не менше 40-50 кілограмів – вагу гнізда, виводка з 4-5 пташенят і пари дорослих птахів. Крім того, з роками гніздо буде надбудовуватися і вага його постійно збільшуватиметься. Лелеки взагалі не люблять хистких опор для гнізда, тому гніздівлі краще не укріплювати на молодих деревах чи тонких гілках – вона буде гойдатися, і птахи навряд чи поселяться.

Будувати гніздівлі треба до прильоту лелек – восени чи взимку. Однак, якщо платформа встано-влена навіть у квітні – травні, коли чорногузи вже насиджують яйця, у неї ще залишається шанс бути заселеною. У випадку загибелі яєць частина лелек приступає до гніздування повторно. Не обов'язково птахи займуть гніздівлю першої ж весни, кілька років вона може пустувати. Але якщо її весь час підтримувати в належному стані, лелеки рано чи пізно прилетять.

Побудовою штучних гніздівель можуть займатися не тільки сільські жителі, а й мешканці міст. Важливо лише, щоб лелекам було де здобувати їжу.

Гніздівля – це штучна чи природна опора, на якій знаходиться гніздо. Штучні гніздівлі для білого лелеки можна влаштовувати на деревах, стовпах, житлових та господарських будівлях. Основою для гнізда можуть стати різноманітні готові предмети: колеса від возів і велосипедів, автомобільні шини, легкі металеві борони тощо, а також спеціально збиті помости з дощок, гілок чи жердин або зварені з металевих частин. Такі споруди повинні мати діаметр близько метра. По краях їх бажано прибивати чи приварювати великі цвяхи, планки або прутики, які не дадуть розпадатися гілкам з гнізда.

На дереві така гніздівля може розміщуватися на зрізаній верхівці чи в основі товстої бічної гілки. Навколо неї треба обрізати всі гілки, що заважають підльоту. У найпростішому випадку можна обійтися навіть без додаткової основи для гнізда. Якщо дерево закінчується на верхівці розвилкою з кількох гілок, можна їх зрізати недалеко від розгалуження. Відрізки цих гілок довжиною з метр прибиваються поперек до сучків, що залишилися. На отриману таким шляхом раму зверху прибивають ще кілька гілок чи дошок, які й будуть платформою для гнізда. Те ж саме можна зробити і в основі однієї чи кількох бокових гілок.

Особливої уваги потребують гніздівлі, влаштовані на зрізаних стовбурах живих дерев. Вони швидко обростають живоплотом із зелених пагонів і стають непридатними для заселення. Такі пагони потрібно щороку обрізати. Такого ж догляду потребують і природні гнізда на живих деревах. Нерідко можна побачити гніздо, яке пустує тільки тому, що навколо нього утворилися суцільні "чагарі". Можна щороку проводити "ревізію" гнізд та штучних гніздівель і обрізати гілки, які заважають птахам.

Штучну гніздівлю можна встановити і на стовпі. Для цього краще використати спеціально вкопаний дерев'яний, бетонний чи залізний стовп. Приваблювати лелек на діючі опори електроліній чи зв'язку не слід. Вкопувати стовп у землю треба надійно, щоб він витримав тягар гнізда навіть у сильний вітер – метрів на півтора в землю. До дерев'яного стовпа основа для гнізда звичайно прибивається, до залізного чи залізобетонного – частіше приварюється. Можна зробити конструкцію, яка одягається на верхню частину стовпа.

Щоб лелека поселився у вас на сараї чи на будинку, можна перекинути через дах дві в'язки хмизу довжиною близько метра і діаметром з півметра. На них встановлюється основа для гнізда. Замість хмизу можна використати очерет чи солому, а також великі поліна. Такі в'язки імітують солом'яний дах, де полюбляють селитися лелеки. Іноді вони влаштовують на них гнізда і без подальшої допомоги людини. Більш надійний спосіб – установка штучних гніздівель на особливих накладках на дах у вигляді козел. Такі конструкції успішно використовуються у багатьох країнах Європи. Їх роблять з міцних дерев'яних брусів довжиною близько 130 сантиметрів. Збиваються бруси хрест-навхрест, щоб вийшли довгі кінці в метр довжиною і короткі – близько 30 сантиметрів. Козла встановлюються на даху, а зверху прикріплюється гніздівля. Є й інші варіанти гніздівель на даху. Основу гнізда можна укріпити на своєрідній решітці з жердин, прилаштувати на даху колесо тощо. Накладні гніздівлі бажано прив'язувати з обох боків даху мотузками чи дротом, щоб їх не скинуло сильним вітром.

Роблять гніздівлі і на різних будівлях з плоским верхом – водонапірних баштах, напівзруйнованих старих будівлях, плоских дахах і т. п. Якщо є широка рівна площадка, можна на ній одразу робити гніздо без додаткових пристосувань. Треба забезпечити лише, щоб гілки з нього не розпадалися. Для цього можна прилаштувати, наприклад, своєрідний бордюр із цеглин.

А взагалі штучні гніздівлі для лелек можуть бути дуже різноманітними. Все залежить від конкретних умов, наявного матеріалу і вашої фантазії та можливостей. Головне при цьому – мати бажання допомогти птахам і дотримуватися деяких мінімальних вимог.

Як і багато інших великих птахів, лелеки більш охоче займають старі гнізда, ніж будують нові. Так що, коли ви хочете привабити їх, потрібно не просто спорудити основу для гнізда, а зімітувати й саме гніздо. Голі платформи заселяються значно рідше, ніж штучні гнізда на них. На основу кладуть шар 10-30 сантиметрів сухого хмизу, в середину – трохи сіна, трави, моху. Можна змішати все це з невеликою кількістю сухого коров'ячого чи кінського гною. Для полегшення спорудження гнізда, особливо на великій висоті, доцільно заздалегідь заготувати кілька в'язок хмизу по довжині основи для гнізда, якщо вона прямокутна, або різної довжини, коли основа кругла. В'язки щільно укладають і прив'язують шпагатом чи тонкими мотузками. Дротом їх можна прикріпити тільки знизу, щоб птахи не поранили собі ноги.

Старі лелечі гнізда геть білі від посліду. Щоб ваша будівля більше нагадувала таку оселю, побризкайте "гніздо" вапном.

Штучні гнізда влаштовують також, коли треба поновити чи відремонтувати зруйноване природне гніздо на міцній ще опорі.

Побудова штучних гніздівель для білого лелеки – давня народна традиція. Цим займалися ще наші далекі предки. Приваблювання лелек на гніздування було своєрідним елементом аграрної магії. Вважалося, що лелечі гнізда сприяють урожаю, злагоді, добробуту. Зрозуміло, що можна не тільки покладатися на долю, а й допомогти поселитися такому цінному птаху. Тому при розробці заходів по охороні чорногузів вченим не треба було винаходити щось особливе. Досить вивчити народний досвід. Протягом 15 років я проводив спеціальні дослідження побудови штучних гніздівель для білого лелеки. Одним з головних завдань було встановити – які варіанти частіше влаштовуються людьми і що впливає на заселення їх птахами. Виявилося, що дві третини всіх гніздівель влаштовуються на деревах. Значно рідше – на стовпах і зовсім рідко – на будівлях. Причому на дахах гніздівлі у західних областях України будують значно частіше, ніж у східних і центральних. В якості основи для гнізда частіше всього використовується дерев'яний поміст, колесо з воза. Рідше роблять металеві опори або інші варіанти гніздівель. Дослідження показали, що для лелек нема великої різниці, на чому і з чого побудована штучна гніздівля. Це залежить в основному від людей. Так що є чималий простір для вашої творчості.

нагору

Лелеча галерея

Гнізда на дахах будинків зараз зустрічаються все рідше, а лелеча будівля на шиферному даху - взагалі раритет. Смт Бородянка, Київська обл.
Багаторічне гніздо на водонапірній вежі в с.Новоселівка
Гніздо, спеціально побудоване мешканцями с. Вільховий Ріг, - три залізобетонних стовпи були спеціально привезені і вкопані як основа для гнізда!
Лелеки гніздяться не тільки на звичайних стовпах, а й на опорах високовольтних ліній електропередач

нагору

Автор: В.М.Грищенко , к.б.н., головний редактор орнітологічного журналу "Беркут"
Видалити Відміна
Забанити Відміна